Лікар до 30. Як молода акушер-гінеколог Тетяна Грабчак виходжує жінок після пологів та операцій

• У свої 26-ть тернополянка Тетяна Грабчак вже допомогла сотням жінок повернутись до нормального стану після пологів. Понад рік дівчина працює акушер-гінекологом у відділенні спільного перебування матері та дитини Тернопільського обласного перинатального центру “Мати та дитини”. 

•  “20 хвилин” продовжує розповідати про молодих тернопільських медиків, яким ще не виповнилось і 30-ти років. 

— Ось у цьому корпусі Тернопільського обласного перинатального центру “Мати і Дитини”, де я зараз працюю, мого старшого брата народжувала моя мама, — розповідає наша співрозмовниця Тетяна Грабчак.

Дівчина каже, що лікарня стала для неї чимось більшим, ніж робота, бо за кожну з пацієнток переживає, як за рідну. 

Пані Тетяна — наймолодший лікар у закладі. Уже понад рік вона допомагає породіллям повернутись до нормального стану після народження малюка. І хоча у Центрі працюють із найскладнішими випадками пологів зі всієї області, свою роботу дівчина любить понад усе. Каже, що стільки щастя, як у них, немає в жодному іншому відділенні, адже тут жінки проживають незабутні перші дні народження дитяти.

— Чому ви обрали для себе таку професію? Лікар — це робота чи покликання? 

— Я змалку мріяла бути лікарем, тому що виросла в родині медиків. Батько в мене — лікар-хірург та онколог, мама — лікар-офтальмолог, бабуся була лікарем акушер-гінекологом, дідусь — лікарем-невропатологом. Можна сказати, що моє дитинство пройшло в районній лікарні м. Борщева. Я знала усі куточки цього медичного закладу, адже завжди була на прийомі разом із батьками, виросла в цій медичній атмосфері.  До слова, мій чоловік — також лікар-хірург. Обоє для себе ми обрали хірургічні спеціальності, адже ніким іншим себе не уявляємо. Друга моя вища освіта також є медичною. Я — провізор. І це тільки допомагає мені зараз.

— Що складного у вашій роботі, чи вже навчились ці труднощі долати? 

— Складного у нашій роботі немало, тому що робота лікаря акушер-гінеколога є дуже відповідальною. Цю відповідальність ми несемо одразу за двох людей: пацієнтку та її дитину. Це потребує постійного самоконтролю, вміння миттєво реагувати, діяти, чітко володіти великим об’ємом медичної інформації, постійно навчатись та самовдосконалюватись. А ще важливо швидко приймати правильні рішення, часто це буває зовсім непросто, потрібно добре усе обдумати. Хоча, можливо, з часом це зміниться. У житті робити це простіше, ніж у роботі. 

— Як реагують люди на таку молоду лікарку, коли ви вперше заходите у їх палату? Чи є якась недовіра? 

 — Звичайно, якщо я скажу, що люди не реагують ніяк,  це буде неправдою. На молодих лікарів реагують з обережністю. Але  коли ти знаходиш контакт з людиною — вона починає розуміти, що ти компетентний, що ти можеш допомогти, і твій вік у цьому не перешкода. Я завжди говорю, що з людьми потрібно розмовляти, їх треба вислухати, і лише тоді можна допомогти. Довіра між лікарем і пацієнтом — це запорука успішного лікування.

Акушерство — це про несподіванки 

— Розкажіть про те, з якими пацієнтками працюєте? Що входить у ваші обов'язки?

— Працюю у післяпологовому відділенні спільного перебування матері та дитини. У нас породіллі цілодобово перебувають у палаті разом зі своїми новонародженими дітками. Така практика допомагає обом швидше одужувати, адаптуватись до нового життя разом. Найголовніше для нас — це створення максимального комфорту для перебування, умов, що є близькими до домашніх і звичних для пацієнтки.

Робота моя дуже насичена. Я займаюсь лікуванням та реабілітацією жінок після оперативного втручання, тобто кесаревого розтину, працюю з пацієнтами після оперативних пологів, наприклад, вакуум-екстракції, з жінками, які, на жаль, мають важкі супутні соматичні захворювання: хворіють серцево-судинними, ендокринологічними, онкологічними, неврологічними захворюваннями тощо. Перинатальний центр — це обласний заклад третинного рівня надання допомоги, куди направляють людей із всіх районів області. Саме тут концентрується найбільша частина передчасних пологів області (72%), виношуються дітки з екстремально низькою масою тіла при народженні (від 500-1000г), а також надається допомога жінкам, які, на жаль, втратили дитину під час вагітності і більше за всіх потребують особливого догляду і уваги до себе. Окрім того, що ти акушер-гінеколог, ти маєш знати все, бути компетентним у інших галузях медицини, тому що кількість супутньої патології пацієнтів невпинно зростає.

— Пам'ятаєте свого першого пацієнта? Розкажіть про свій перший прийом. Було страшно?

— Звісно, страх був. Я думаю, що не страшно лише тим, хто нічого не робить. Але він і не зник до кінця. Бо чим більше ти в спеціальності, тим більше знаєш наслідки, які можуть трапитись. Акушерство — це завжди несподівано та небезпечно, ти маєш діяти швидко, щоб допомогти. Тут у кожному випадку треба викладатись на максимум, робити усе можливе, щоб врятувати жінку. Змінюються протоколи, змінюються підходи до лікування, і ти маєш бути в курсі. 

— Інтернатуру ви проходили тут, у перинатальному центрі “Мати і дитини”?

— Для мене різниця — тільки у відповідальності. Коли ти лікар-інтерн, то надаєш допомогу під керівництвом інших, а коли ти стаєш лікарем і ведеш пацієнтів — це вже виключно твоя відповідальність. Часто несеш усю інформацію та емоції додому, засинаєш із ними та прокидаєшся теж. Але за три роки інтернатури у перинатальному центрі «Мати і дитини» я отримала великий практичний досвід. Коли працюєш у висококваліфікованому колективі кращих спеціалістів області— завжди себе “підтягуєш” до їхнього рівня. Тут чудовий і дружній колектив. І за час інтернатури, і за час роботи лікарем не було жодного випадку, щоб колеги мені не допомогли чи чогось не порадили Я дуже вдячна керівникам нашого медичного закладу і за високу планку, яку ви ставите перед лікарями, і за те, що мене тут сприйняли, як свою.  

Про стрес після пологів та “синдром сумної мами”

— Як часто після  пологів у жінок може виникнути стрес і до чого він може призвести? Чи складно буває з ними?

— Так, це дуже актуальна тема. Зараз поширеним явищем, про який говорить весь світ, є бебі-блюз, або так званий “синдром сумної мами”. Це ще не є післяпологовою депресією, це перші легкі прояви меланхолії, які виникають у жінок, які народили. За світовою статистикою, приблизно від 40% усіх жінок стикаються з цим станом після пологів. Тому так важливо звертати увагу на емоційний стан жінок.

Причин може бути багато: це і гормональні зміни – приблизно з другої-третьої доби після пологів змінюється гормональний фон пацієнтки, жінка більше не окрилена очікуваннями, і психологічні зміни — багато часу рідні приділяють малюку, а вона не отримує увагу таку ж, як під час вагітності. Не має стільки вільного часу для себе, а кожний день стає рутинно схожим на попередній. Жінкам, які страждають синдромом сумної мами, необхідна психологічна допомога. Не намагайтесь бути ідеальними матерями зі спланованими графіками життя новонароджених діток. Адже щось планувати в таких випадках є практично неможливо. І основне — не потрібно боятись просити допомоги у чоловіка, рідних і близьких. Коли ти відчуваєш підтримку, тобі дають можливість відпочити, приділити час для себе, то цей стан поступово проходить.

Щодо післяпологової депресії, то насправді це складне захворювання. З ним практично неможливо впоратись без медикаментів та профільних спеціалістів. Депресія триваліша, дуже непередбачувана, небезпечна, може мати багато недобрих наслідків і для породілі, і для дитини. На жаль, із новин часто чуємо, коли в жінок на цих підставах виникали суїцидальні думки і вчинки. Тому якщо хтось з ваших знайомих чи близьких породіль має такі тривожні ознаки, як відсутність інтересу до життя, постійна слабкість, апатія, поганий апетит, постійна відмова від догляду за дитиною чи годування грудьми, то потрібно обов’язково звернутись до спеціалістів.

— Буває, що під час пологів може трапитись найгірше, і дитинку не вдається врятувати. Чи важко вам емоційно допомагати жінкам впоратись із втратою? У цьому випадку ви теж маєте бути добрим психологом.

— На жаль, такі випадки трапляються. У колективі перинатального центру працює психолог, яка допомогає пацієнтам реабілітуватись. Я завжди стараюсь максимально підтримати пацієнтку, лікую супутні стани і захворювання, що, можливо, стали причиною загибелі дитини, проводжу багато часу у її палаті, спілкуємось, говоримо про все на світі, часто зовсім не про медицину. Таким пацієнтам потрібний час і підтримка людей поряд.  Життя продовжується, не можна втрачати віру, попереду ще багато вагітностей з Божою допомогою і підтримкою, що обов’язково завершаться народженням здорової дитинки.

— Чого найбільше бояться жінки до пологів чи навіть під час пологів? 

— Зазвичай до пологів жінка боїться самого процесу, особливо, якщо народжує вперше: усе це є таким ще невідомим для неї. Пацієнтки багато дивляться відео на тему пологів, але те,  що відбувається в родзалі, є у руках лікаря і часто дуже відрізняється від картинок чи відео з інтернету. І я завжди кажу, що дуже люблю пацієнток, які говорять: “Я зможу народити самостійно, природним шляхом”. І ця віра та бажання дуже допомагає і їй, і лікареві. 

Які ризики має післяпологовий стан 

— Скільки часу після пологів відновлюється здоров`я жінки? 

— За загально встановленими нормами, післяпологовий період триває 6-8 тижнів після пологів. За цей час відбувається фізіологічна інволюція статевих органів, особливо матки, тобто зворотній їх розвиток, зміна гормонального фону жінки, налагодження грудного вигодовування, психологічна адаптація жінки після пологів . За цей період, звісно, жінка має дуже трепетно ставитись до свого здоров`я, відвідувати лікаря. Тому, що пологами не завершується візит до жіночої консультації. 

— Часто жінки цікавляться, чи можна у цей період жити статевим життям?

— Поки триває післяпологовий період, відбувається інволюція органів малого тазу, що супроводжується післяпологовими виділеннями — лохіями, які не можуть бути сумісними зі статевим життям, до слова, як і з прийомом гарячої ванни. Це загрожує високому ризику інфікування чи післяпологової  кровотечі. Починати статеве життя можна за 6-8 тижнів після пологів і найкраще вже опісля консультації і дозволу лікаря акушер-гінеколога.

— Хто частіше запитує про секс після пологів: жінки або їх партнери? 

— Все ж жінки. Цікавляться часто, приблизно 90% усіх пацієнток задають мені ці питання. 

— Щодо кесаревого розтину. Що скажете тим, хто боїться його? І чи є жінки, які незважаючи на ризик, відмовляються? 

— Відповідно до чинного наказу в Україні та локального протоколу нашого медичного закладу, є чітко встановлений перелік захворювань і станів як із сторони жінки, так із сторони дитини, які потребують розродження шляхом кесаревого розтину. Тобто, якщо стан дозволяє, то жінка має народжувати вагінальним шляхом. Якщо є певні відхилення від норми, що передбачені даними документами — тоді йде мова про кесарів розтин у плановому чи ургентному порядку. Все-таки найбезпечнішими для жінки та малюка є природні пологи.

Запевняю, що у нашому медичному закладі кожен лікар може грамотно провести це оперативне втручання. Нещодавно я асистувала на операції, коли в жінки було шість рубців на матці, і це був сьомий кесарів розтин у її житті. Звичайно, таких випадків кесаревих розтинів у жінок в Україні є дуже мало. Пацієнти звертаються до нас, адже знають за особливий колосальний досвід наших спеціалістів, що напрацьований багатьма роками.

— Чи часто жінки зважуються народжувати за допомогою незвичних методів, до прикладу, чи були у вашій практиці пологи у воді або пологи вдома?

— У нашому Центрі є можливість народжувати у воді. Зараз жінки не часто використовують такий метод, але можливість така є. У межах лікувального закладу це нормально, допустимо. Жінка знаходиться під постійним моніторингом КТГ апарату, що контролює серцебиття дитини, силу скорочення матки, під контролем акушерки та лікаря акушер-гінеколога. 

Знаємо, що деякі жінки приймають рішення народжувати вдома, але це насправді піддає великій небезпеці і маму, і дитину. Можливо, вагітна жінка не здатна оцінити усі ризики, але це дуже небезпечно. За кордоном у таких випадках все одно повідомляють лікарів, на подвір`ї завжди чергує швидка допомога із акушерською бригадою, яка може швидко надати допомогу. У нас це все організувати поки немає змоги. Тому я категорично проти пологів вдома. 

Нам пощастило, у нас пацієнти щасливі 

— Чого боїться лікар акушер-гінеколог у післяпологовому відділенні спільного перебування матері та дитини? 

— Я вже казала, що страхи є у всіх. Напевно, все-таки страх того, що ти не можеш допомогти. Бо деякі захворювання залишаються із пацієнтами на усе їхнє життя. Але я вважаю, що якщо ти постійно вдосконалюєшся, розвиваєшся, любиш цю справу — то ти і будеш завжди ефективніше і ефективніше працювати.

— Чи часто буває, що пацієнтки некоректно себе поводять, не виконують рекомендацій або намагаються вас вчити? 

— Звісно, буває, але таких ситуацій дуже мало. Всі ми люди і стараємось дипломатично вирішити  конфлікти: пояснюємо свої права, права пацієнтів, обговорюємо ситуації, які склались. Ти ніколи не можеш до кінця знати, які причини, щоб людина поводила себе так або інакше, але ти в будь-якому разі маєш знайти шлях, як їй допомогти.

Я навіть думаю, що нам більше пощастило, ніж іншим лікарям, бо наші пацієнтки завжди за фактом щасливі від того, що стають мамами і негативу практично немає.

— Які питання ви часто чуєте від пацієнток? 

— Часто запитують, чи є у мене діти, звертають увагу на молодий вік, багато пацієнток запитують про роботу чи чергування, часто просять залишити їм номер телефону, бо надалі приходять на огляди та консультації.

— За що ви хотіли б подякувати своїм пацієнткам? А що попросили б ніколи не робити?

— Я дуже вдячна за те, що незважаючи на складну роботу, мої пацієнти завжди підзаряджають мене словами вдячності і добрим словом, побажаннями. На роботу я іду із посмішкою, а повертаюсь додому із приємною втомою і впевненістю, що сьогодні була корисною і змогла допомогти комусь.  А попрошу — завжди довіряти своєму лікареві. Адже на довірі базується ефективність лікування та виконання призначень лікаря.

 

Читайте також:

Лікар до 30-ти: стоматолог-хірург з Тернополя про складні операції і як пацієнти іноді кусають за пальці

Лікар до 30: дерматолог-трихолог Діана Дола про пацієнтів, які кидались стільцями, і які дякують
 

 Від редакції: Якщо ви хочете аби ми розповіли про вашого молодого лікаря, якому ще немає й 30-ти, але він вже встиг стати професіоналом у своєму напрямку — напишіть про це у коментарях або на нашій сторінці у Facebook Новини Тернополя на 20 хвилин.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.