Написала книгу про екстремалів, які стрибають по дахах

Молода львівська письменниця Анастасія Нікуліна в рамках свого всеукраїнського туру завітала у тернопільську книгарню «Є» з презентацією нової книги «Зграя». Авторка – переможець міжнародної українсько-німецької літературної премії ім. Олеся Гончара у номінації «Проза», володарка відзнаки «Найкраща книга для підлітків» за підсумками року премії «Глиняний кіт-2018» та лауреатка «Коронації слова».

Книги 29-річної львів’янки популярні не лише серед підлітків, ними охоче зачитуються й дорослі. Анастасія Нікуліна – авторка кількох романів, друкувалася в колективних збірках. Пише гостросюжетну прозу, антиутопії, містичні та пригодницькі історії тощо.

Книга про паркур

Нова книжка письменниці «Зграя» вийшла у харківському видавництві «Віват» у 2018 році в серії «Книжкова полиця підлітка». Це міський роман про сучасну молодь, для якої надзвичайно важливі спорт та самовдосконалення, неформальні об’єднання та почуття братства. П’ятеро молодих львів’ян щодня кидають виклик своєму страху та самим собі. Вони тренуються, незважаючи ні на що, адже паркур – це стиль їхнього життя і головне знайти спільників.

– Коли я написала, що ця книга про паркур, то зрозуміла, що кидаю виклик собі, – каже письменниця. – Бо заходжу на ринок з книгою про екстримальний вид спорту, до якого в більшості неоднозначне ставлення. Найспокійніший варіант –  «це ті наркомани, що по дахах стрибають». Хоча насправді паркур – це дуже інтелектуальний і благородний вид спорту.

Проте книга має назву «Зграя», а не «Паркур». За словами авторки, зграя буває двох видів: примусова (коли вас порівнюють із іншими) і така, яку обираєте ви.

– Зграя – це те, що народжується тоді, коли ти можеш обирати, – пояснює Анастасія Нікуліна. – Це найкрутіші люди у твоєму житті, бо вас об’єднує захоплення – футбол, танці, книги, музика, малювання, будь-що. Це те, від чого ростуть крила, те, що робить тебе кращим, ніж ти був учора, і кращим завтра, ніж ти був сьогодні. Це те, від чого тобі зносить дах. І це класно, бо поруч є ті, яким зносить дах не менше, і ти крутишся в цьому колі, і це єдиний правильний вид наркотиків, які я всім рекомендую. Діліться своїми захопленнями! Знаходьте свою зграю!

Представила прототипів героїв

На презентації авторка представила прототипів героїв її книжки, а також розповіла, як вона створила їхні образи.

– Коли я показала одинадцятикласницям фото Дейва, вони сказали: «Чьоткий», – розповідає Анастасія Нікуліна. – Це капітан команди, хлопець, який створив себе «з нуля» і всього досяг власною працею. Він дуже відданий своїй команді, цінує довіру. Це типовий хороший хлопець, який вірить, що може змінити цей світ на краще.

Інший герой – Чіт належить до тих, хто розбив скло, побився, посварився тощо. За нього постійно все вирішують друзі, які його дуже люблять за добре серце.

– Так часто буває тоді, коли ти не живеш, а мусиш виживати, тож ховаєш свою доброту глибоко всередині, – каже письменниця.

Ще один герой – Мажор. Він просить номер телефону у кожної другої дівчини, він – душа компанії і пофігіст у хорошому значенні цього слова, бо легко переступає через проблеми і негаразди й живе далі. При цьому він дуже цінує свою зграю, бо лише там може бути собою.

Люк – загадковий хлопець, який завжди сидів десь окремо. Він колишній геймер, завжди в навушниках, у своєму світі, слухає свою улюблену музику. Пух – наймиліший учасник зграї. Йому 16 років, всім іншим – 18-19. Це той тип, який більше дружить з дівчатами, ніж із хлопцями. Дівчата довіряють йому свої секрети і люблять тиснути за пухкенькі щічки. У його рюкзаку завжди є щось солоденьке.

– Коли така людина потрапляє у зграю крутих хлопців, він з усіх сил намагається довести, що гідний бути там, – додає Анастасія Нікуліна.

Єдиною дівчиною у хлопчачій команді є Таша. Саме вона стає ножем, який відкриває ту консервну банку, в якій варяться круті хлопці. Вона дозволить їм знайти довіру і стати ще ближчими.

Історія паркуру й трейсерів

– Паркур винайшли у Франції, – розповіла письменниця. – Вперше це слово вжив Жорж Ебер. Це морський піхотинець, офіцер Французької армії. У 1902 році під час виверження вулкану Монтан Пеле у Вест-Індії загинули 30 тисяч жителів містечка. Жорж Ебер брав участь у рятувальній операції. Там зрозумів, що солдатам бракувало певних якостей, і що для цього потрібна нова дисципліна. Потрібен альтруїзм, благогродство, мужність і найголовніше – не боятись небезпеки, не дозволяти своєму страху перемогти. Бо коли потрапляєш у критичну ситуацію і боїшся, ти вже програв і не можеш нікому допомогти.

Так він заснував природний метод тренувань, запозичивши його в африканських племен. Адже гарний африканський воїн має швидко бігати, стрибати на далекі відстані, влучно кидати предмети і не боятись небезпеки. Так почали тренувати і французьких військових. Жорж Ебер винайшов дисципліну, яку можна охарактеризувати так: «бути сильним, щоб бути корисним». Саме слово «паркур» перекладається як «смуга перешкод».

Молодий француз Давид Белль пішов далі. Він народився в родині офіцера і пожежника. З дитинства займався альпінізмом, різними видами легкої атлетики і бойовими мистецтвами. Хотів дещо більше – аби застосовуючи людські якості, допомагати іншим. Тоді він створив свою команду, які назвалися трейсерами (ті, що долають перешкоди – прим. авт.).

- Мені дуже імпонує філософія Давида Белля: немає меж, є лише перешкоди, – каже Анастасія Нікуліна. – При чому кожну перешкоду можна подолати. Насправді всі межі в нашій голові. Паркур дозволяє відкрити свої внутрішні резерви і сказати собі: ти зможеш, я в тебе вірю!

Про дівчат у паркурі

Дівчата в паркурі інші, ніж хлопці, бо вони від природи гнучкіші. Тому їм краще вдаються трюки, спрямовані на гнучкість. Паркур у них більш естетичніший. Хлопцям краще вдаються трюки на міцність і силу. Важливо, що в паркурі немає дискримінації.

- У футболі не так, там треба боротися за своє місце під сонцем, – пояснює письменниця. – Я грала у футбол із дитинства, займалась паркуром, тому можу це порівняти. У моїй книзі йдеться про те, як трейсери допомагають людям.

28-річна подруга Анастасії Нікуліної Анна Грюкач –  професійний трейсер. Парукром вона займається вже 12 років. Працює каскадером, знімається у кліпах і фільмах.

- Я почала займатися паркуром у 18 років, – розповіла письменниця. – У мене були і подряпини, і синці через часті зустрічі з асфальтом. Моя мама тоді не знала, що це через паркур. Вона думала, що всі мої травми через футбол.

Анастасія Нікуліна вважає, що письменник – це професія, тому пише щодня,  не залежно від натхнення. Наразі вона працює над новим романом «Місто засинає».

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.