Полюбили наш борщ і не тільки. Американці розповіли, як їм живеться в Тернополі (ВІДЕОІНТЕРВ'Ю)

Насамперед зазначимо, що зустрічі з цими щирими молодими людьми могло і не відбутися, якби не випадковість.

З журналістом американці познайомилися в центрі міста.

Тоді до нього підійшла одна з дівчат із групи молодих людей, які співали гарні та незнайомі пісні.

– Привіт. Ти володієш англійською? – запитала вона.

– Хіба трішки-трішки, - ніяково відповів журналіст.

– Мене звати Реккель і мені було б дуже приємно з тобою поспілкуватися, – з посмішкою відповіла співрозмовниця.

А далі Реккель розповіла, що вона та її друзі – студенти християнського університету з Америки. Вони приїхали в Тернопіль як студенти за обміном.

Тож було цікаво поспілкуватися з Реккель та її друзями, аби вони розповіли про мету свого приїзду та враження від Тернополя і його жителів.

Реккель (зліва) та Анна (справа)

У багатьох з них доля була нелегкою, але завдяки своїй вірі і внутрішній силі вони посміхаються і почувають щасливими.

Далі розмову подаємо в форматі діалогу та познайомимо вас з іншими іноземними студентами. Вся розмова відбувалася англійською мовою.

Журналіст:

– Вам, певно, Реккель вже говорила про нашу з нею зустріч. Мені хотілося б, щоб ви розповіли трошки про себе та про вашу місію в Тернополі.

На фото зліва - направо: Ханна, Реккель, Грейс

Грейс:

– Мене звати Грейс. Я з Пенсільванії, це на Сході США. В Тернопіль разом зі своїми друзями прибула як студентка за обміном. Наша мета – розповісти іншим про Ісуса, дізнатися більше про українську культуру, познайомитися з новими людьми та отримати новий досвід у спілкуванні.

Брендон:

– Мене звати Брендон. Сюди я приїхав зі своєю дружиною Ханною. Я з Міннесоти. В Україні вперше.

Журналіст:

– Грейс, ти вже бувала в Україні раніше?

Грейс:

– Ні, в Україні я вперше. Тернопіль – перше українське місто в якому я побувала, якщо не рахувати Київ, адже спочатку ми прибули літаком у столицю, а потім потягом сюди.

Журналіст:

– Я знаю, що дехто з вас народився тут, в Україні.

Анна

– Я народилася в Україні, у місті Кіровоград, зараз це Кропивницький. В Америку переїхала, коли мені було 13 і вже майже сім років живу там.

Пам’ятаю, що в Кіровограді мене не були раді бачити у школі мої однолітки, тому що я була не такою як інші.

Пам’ятаю, що в Україні відбулася революція, в той час я була у Києві. Мало що можу пригадати про це, бо була ще маленькою.

Айзек:

– Я народився у Дніпропетровській області, у місті Нікополь. Із двох з половиною років я живу в Америці. Це моє перше повернення в Україну, і мені насправді цікаво вивчати мою культуру та її мову.

Журналіст:

– В Україні у тебе було інше ім'я?

Айзек чудово грає на кахоні (вид барабана)

Айзек:

– Так, мене звали Марк. Хотів би ще відзначити, що українці набагато спокійніші і в спілкуванні, і в поведінці.

Журналіст:

– Які ваші враження від Тернополя?

Грейс:

– Місто дуже гарне та тихе. Зазвичай ми гуляємо центральною його частиною, площею Тараса Шевченка і біля озера.

Брендон:

– Це чудове місто з чудовими людьми.

Грейс:

– А ще хочу відзначити, що молоді люди: школярі, студенти, іноземні студенти, вони охоче спілкуються з нами. Ми запрошуємо їх, аби поспілкуватися і тим самим вони практикують свою англійську і набираються нових знань.

Ханна:

– Тернополяни дуже по-дружньому ставляться до нас і допомагають у всьому, якщо ми про це просимо. А ще багато з них володіють англійською і це дуже приємно.

Люди дуже люб’язно ставляться до іноземців на вулиці і ми без остраху можемо підійти до них і запитати, до прикладу, де найближча кав’ярня, абощо.

Журналіст:

– Щодо кави. Вона тут така ж як і в Америці?

Ханна:

– Ні, вона дуже відрізняється (сміється). В Україні до кави додають дуже багато молока.

Брендон:

– Купуючи еспресо, тернополяни додають до нього багато молока та цукру. В нас не так. 

Журналіст:

– А як щодо наших національних страв? Вже встигли скуштувати борщ?

Грейс:

– Так, це чудова страва. В Америці немає нічого подібного.

Ханна:

– А ще в українській кухні страви майже завжди роблять зі свіжих інгредієнтів.

Журналіст:

– А щодо українців та американців, в них є схожі риси чи вони абсолютно різні?

Ханна:

– Українці дуже привітні і більш охоче допомагають незнайомцям. Хоча і в Америці люди також дружні. А ще я звикла, якщо на вулиці встановити зоровий контакт з перехожим та посміхнутися йому, він посміхнеться у відповідь. З українцями це не завжди працює.

Грейс:

– Так-так. Коли посміхаєшся до людей на вулиці у Тернополі, вони просто дивуються і не дивляться вам у відповідь. Просто відводять погляд і стараються вас обійти.

Журналіст:

– Не міг не запитати у вас про наш Став…

Ханна:

– Так, це прекрасне місце. Не в кожному місті є став. Але ще відмітила б будівлі Тернополя, адже за моїми спостереженнями, це місто з великою історією. Тому багато будівель ховають в собі велике минуле.

Журналіст:

– Ви організовуєте зустріч з тернополянами за чашкою кави чи різними іграми кожної п’ятниці. Могли б ви про це розповісти більше?

Ханна:

– Щоп’ятниці ми зустрічаємося з молоддю і не тільки за чашкою кави, слухаємо музику, спілкуємося, ділимося власними емоціями. Це дуже круто – зустрічати нових людей і будувати дружні відносини з ними.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google