Ризикували життям, але іншого шляху не було: історії кількох родин, які знайшли прихисток на Тернопіллі

Короткі історії кількох родин, які, рятуючись від російських бомб і снарядів, переселилися на захід України, розповідає Тернопільська єпархія ПЦУ.

Днями багатодітні родини переселенців, які живуть на Тернопільщині, отримали допомогу, закуплену на кошти від благодійника зі США. Про це повідомляє Тернопільська єпархія ПЦУ і розповідає історії цих родин.

Чоловік захищає Україну від загарбника

Олена, багатодітна матір із правого берега Херсонської області, знайшла прихисток у селі Романівка Теребовлянського району. У родині троє неповнолітніх дітей, а їхній батько, учасник АТО на Донбасі, й нині захищає Україну від російських загарбників.

Жінці з дітьми: 5-річним Тимофієм, 11-річним Єгором і Ксенією, якій зараз майже 7 років, – довелося виїжджати з окупованої тоді росіянами території через російський пропускний пункт у Василівці на Запоріжжі. Ризикували життям, але іншого шляху не було, адже окупанти не погоджувалися відкрити «зелені» коридори. Що пережили – і згадувати страшно. Однак залишатися там, де хазяйнували озброєні окупанти, родина не могла.

«Мій чоловік військовий, – розповідає Олена. – Після Іловайського котла був у російському полоні. Рано чи пізно про це дізналися б росіяни. Тож нам з дітьми загрожувала смертельна небезпека».

У військовій частині чоловіка служить хлопець з Романівки, який і запропонував сім’ї знайти прихисток на його малій батьківщині. Там багатодітній родині надали будинок. Сім’я Остапенків планує залишатися на Тернопільщині до перемоги.

«Наше рідне село розташоване між Херсоном і Новою Каховкою, воно тепер постійно під обстрілами. Село велике, до війни мешкало близько двох тисяч осіб. Нині там немає електроенергії, зруйновані будинки, підірвані переправи через Дніпро. В селі залишилися лише пенсіонери, маломобільні люди й ті, хто не має змоги виїхати», – каже Олена Остапенко.

Знайшли прихисток у Борщеві

Володимир Пилипович Горенко з Ізюма на Харківщині знайшов прихисток у місті Борщів на півдні Тернопільщини. Разом з дружиною виховують двох дітей-сиріт – внуків, батьки яких померли. Дітям 10 і 12 років. Родина на заході України з березня, мешкають у приватному будинку, який їм надали у користування на необмежений термін.

«Українські військові вже звільнили наш рідний Ізюм. Однак місто нині вщент розбите, прифронтове – за 70 км від Бахмута, де точаться запеклі бої, – розповідає Володимир Пилипович. – Наш дім, на щастя, вцілів. Та наразі повертатися туди не поспішаємо. Наразі головне, аби діти мали змогу вчитися і перебувати у спокійній обстановці».

Харків’янин Віктор Шнурніков теж нині живе у Борщеві, куди родина евакуювалася в березні. З дружиною виховують трьох дітей: 10-річного Тараса, 6-річного Остапа і трирічну Варвару.

«Живемо в гуртожитку – про це потурбувалася місцева влада, – розповідає батько багатодітної родини. – Люди ставляться до нас добре, допомагають, хто чим може. Наразі важко лише з роботою, але ми не втрачаємо надію і щиро дякуємо всім за підтримку».

Багато де побували, перш ніж опинилися під Тернополем

Яна Іванчишина та Іван Кожемякін, родина, яка виховує трьох дітей, – з Херсонщини. За кілька років до початку повномасштабного нападу Росії вони купили будинок, відремонтували його. Спорудили велику теплицю, де вирощували овочі на продаж. Коли почалася війна, батькам з дітьми: шестирічним Іваном, 11-річним Владиславом та 17-річним Антоном, – не раз довелося переховуватися від обстрілів у сільському храмі.

«До того, як оселитися у Буцневі під Тернополем, довелося нам багато де побувати, – каже Яна. – Спочатку рятувалися від окупантів в Одесі. Звідти переїхали до Польщі, а згодом – до Львова».

Прихисток знайшли на Тернопіллі.

«У Буцневі нам спокійно і затишно. Отримуємо підтримку від влади, церкви, людей. Але пережиті жахи війни не минули безслідно: діти мають проблеми зі здоров’ям», – зазначає жінка.

Виїжджали через російські блокпости

Олена Лазаренко прибула до Тернополя із села Мирове Шумського району, де мешкає з квітня. Її мала батьківщина на окупованій нині лівобережній Херсонщині. У жінки троє дітей: 4-річна Вероніка, 6-річний Ростислав і 8-річний Тимофій.

«З окупованої росіянами території ми з чоловіком і дітьми виїжджали через російські блокпости. Словами не передати, що пережили. Це дуже страшно, – ділиться спогадами Олена. – Аби повернутися до нормального життя, дітям довелося довго працювати з психологом. На щастя, все владналося».

Втратила дім

Дім родини Маргарити Скалиги, матері чотирьох дітей, зруйнували російські окупанти. Село, де жила багатодітна сім’я, українські військові вже звільнили. Проте повертатися людям нема куди.

«Наше житло зруйноване ще під час вторгнення російських військ. У будинок влучив снаряд, все вигоріло вщент», – розповідає жінка.

Родині довелося рятуватися від війни і шукати прихисток на батьківщині батьків – на Шумщині. Тепер, після деокупації частини Херсонської області, батьки Маргарити повернулися у своє село – їхній будинок вцілів. Маргарита з чоловіком і 15-річним Дмитриком, 12-річним Віталиком, 8-річним Сашком і 6-річною Лізою оселилися в Малих Загайцях на Тернопільщині.

Довідка

Від початку повномасштабної війни в Україні на Тернопільщину приїхало майже 100 тисяч людей, понад 85 тис. внутрішньо переміщених осіб залишилася жити на теренах краю.

Читайте також

• У Тернополі відкрили «Дружній простір» — хаб для дітей та молоді, які постраждали внаслідок війни
• Справжня терапія під час війни: у Тернополі переселенка з Херсона знімає дитяче кіно
• Я хочу дарувати людям щастя: переселенка з окупованої Херсонщини розвиває майстерню шоколаду

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.