Скучили за домом, але не можуть туди повернутись. Історія творчої родини Біленків зі столиці (ВІДЕО)

• Ольга Біленко скульпторка, а її чоловік Яків – архітектор. Творче подружжя мешкало у Вишгороді, там мали власну майстерню.  Ранок 24 лютого родина запам’ятала назавжди.
• Після вибухів неподалік, Біленки покинули домівку й поїхали у безвість з однією метою – врятуватись й вивезти 14-річну доньку у безпечне місце. Так вони опинились в Чорткові, де зуміли відновити творчість й знайти призначення своїм талантам.
• Як втратити все, та не зупинитись на шляху до мрії – читайте чуттєву історію митців.

Ольга родом з Вінниці. Закінчила школу, а пізніше – художнє професійно-технічне училище, ставши художником-оформлювачем та гончарем за фахом. Жінка має дочку, якій цьогоріч виповниться чотирнадцять. В якийсь момент доля занесла Ольгу у столицю, а точніше до міста Вишгород, що розташоване на правому березі Дніпра. Там вона познайомилась зі своїм коханим Яковом.

Чоловік – професійний архітектор, з 16 років власноруч створює фонтани. Один з його виробів навіть прикрашає Майдан Незалежності у Києві. Одружившись, за деякий час Ольга з Яковом відкрили у місті власну арт-майстерню «Magic», працювали й цеглинка за цеглинкою будували сімейне щастя.

– Майстерня діяла чотири роки. Я проводила своєрідні курси, навчала дорослих і дітей, як робити об’ємні картини, барельєфи й горельєфи. До мене приїздили з усієї держави, були учні з-за кордону. Зверталися за різним: хтось за настроєм, хтось за спеціалізацією, інші просто мріяли освоїти новий навик. Особливо це діло подобалось малечі, для них чудо – створювати щось об’ємне, – каже Ольга.

Буквально перед початком повномасштабного вторгнення Біленки взялись за ще одне заняття. Вони робили інтер’єрні фонтани на замовлення – Яків готував конструкцію, а Ольга її художньо оформлювала. Були клієнти й попит, та свої корективи у сімейну справу внесла війна. Доробки залишились у майстерні…

Звичне життя зламалось в одну мить

Родина Біленків мешкала в багатоповерхівці, на 25 поверсі. У день, коли росія вторглась на територію України, вони прокинулись від потужних вибухів зі сторони Борисполя. Психіка категорично відмовлялась сприймати почуте.

– Окупанти обстрілювали сусіднє місто, це за десять кілометрів від нас, але вибухи й поштовхи було чутно дуже близько. Ми швидко збирались, взяли лише найнеобхідніше. Звісно, що не мали «тривожних» валізок, бо не вірили, що війна може розпочатись, – пригадує той ранок Яків.

– Ми з чоловіком тоді доробляли пічку в Дубечні під Києвом. 24 лютого мене учні просили вийти у майстерню на заняття. Але все зруйнувалось в одну мить! Дочка дуже злякалась вибухів, тому того дня нам довелось тікати. Ми думали лише про те, аби вижити. Взяли речі і поїхали, – додає Ольга.

Біленки з дочкою та домашніми улюбленцями – псом й котом, спочатку вирушили до родичів в село Пухівку, на лівому березі Дніпра. Там було складно, постійно лунали вибухи. Подружжя пригадує, що відчували себе ніби у кіно, героями фільму жахів. Яків наполягав шукати інше, надійніше місце.

– Прийняли рішення їхати до Вінниці, побути трохи у моїх батьків, – говорить нам скульпторка. – Чесно кажучи, добре, що втекли з Пухівки, бо невдовзі до села надто близько підійшли росіяни, лунали автоматні черги. У Вінницю ми своєю машиною добирались 12 годин через страшні «корки». Ночували в авто.

На власні очі бачили ракетний обстріл Чорткова

Сім’я довго там не затрималась й вирушила до друзів на Закарпаття. Вдалось знайти тимчасовий прихисток у селі, на дачі, де дозволили пожити власники. Біленки стикнулись з фінансовими проблемами, адже роботи взагалі не було.

– Мої родичі на той час знаходились у Чорткові. Оселились в гуртожитку і нас кликали до себе. Дали номер до підприємця Андрія Вітюка, який ще відвідує Євангельську церкву «Христос для всіх». Він допоміг нам знайти гарне житло. У місті ми вперше відчули спокій. Нас огорнули теплом, – розповідає Яків. 

В червні, коли трапився ракетний обстріл Чорткова, подружжя добре бачило це з вікна власного помешкання, бо їхня теперішня оселя приблизно за 800 метрів від місця, де був «прильот». Тоді страшенно злякались. Ольга зітхає: якщо мала раніше ілюзію безпеки, то відтоді вона вщент зникла. Допоки війна – скрізь небезпечно. Але родина не падає духом й продовжує творити. 

– Для мене кожен витвір тепер приносить щастя. Нещодавно ми з чоловіком працювали над муралом на фасаді бібліотеки. Сирени вибивали з колії, але ми не зупинялись. Врешті, робота завершена. Тепер шукаємо нові можливості. Я проводитиму у церкві майстер-класи зі скульптури для дітей та дорослих, раз чи двічі в тиждень. Можу їх чогось навчити, – ділиться планами жінка.

Читайте також: Створений під звуки сирен. Історія муралу в Чорткові, над яким працювали переселенці (ВІДЕО)

– Я теж маю роботу. Люди в Чорткові привітні, кожен пропонує нам допомогу. Тому я радий, що можу зробити бодай невеликий, але свій внесок в культурне життя міста. Не хочеться у воєнний час сидіти, склавши руки, – говорить Яків.

Віддячує церкві за допомогу… мистецтвом

Коли у місцевій церкві «Христос для всіх» дізнались, хто такі Біленки і чим займаються, пастор попросив їх втілити в життя свою давню мрію – велику скульптуру на внутрішній стіні. Це «Руки в молитві» за ескізом всесвітньо відомого німецького художника Альбрехта Дюрера. Звісно, родина погодилась й тепер робота майже завершена. Скульптуру творили паралельно з муралом.

– Для постаті Чорткавера я ліпила великі ноги. Тут – великі руки. Такий збіг обставин вийшов. Працювала над роботою довго: іноді надто швидко, а окремі фрагменти відточувала цілими днями. На творчість все наклалось – і новини, й навколишні події, й переживання, – розповідає Ольга.

Жінка додає, що залишилось лише допрацювати над колористикою. Вона буде незначною, лише підкреслить об’єм та передасть молитву людини до Господа.

– Ця скульптура виконана у техніці горельєф. Вона для мене символічна, про віру, про те, що відбувається в державі через звірства росіян. Квіти – це ніби продовження життя, символ незнищенності нашої нації, – усміхається вона.

Сім’я не має змоги повернутись до рідного Вишгорода як мінімум у найближчі місяці. Тому залишаються на Тернопільщині. Ба більше, планують перевезти сюди свої витвори зі столичної майстерні й влаштувати авторську виставку.

– Чортків – це справжня перлина. Тут збереглась українська культура. Я б навіть розпродала на виставці деякі свої роботи, а виручені кошти віддала іншим переселенцям, яких гостинно прийняло місто. Сама знаю, як це, коли втрачаєш свою оселю! – завершує розмову мисткиня Ольга.

Для тих, кого зацікавила творчість подружжя, весь їхній доробок можна побачити на сторінці арт-майстерні «Magic» в Інстаграмі: https://www.instagram.com/maysternya_magic/?igshid=YmMyMTA2M2Y=

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.