У новому місті зробили те, що не вдалось вдома! Три історії бізнесів, релокованих до Тернополя

Юлія Іноземцева

Чимало бізнесів на окупованих територіях і тих, де тривають бойові дії, під час повномасштабної війни припинили роботу.
Утім, деякі власники змогли перезапустити (чи відкрити) щось нове у безпечніших областях. Тернопільщина не стала винятком.
«20 хвилин» записали історії трьох внутрішньо переміщених людей, які релокували свою справу і змогли стати на ноги у новому місті.

Через російське вторгнення велика кількість заводів і фабрик, закладів харчування, торгових центрів, магазинів та інших бізнес-ініціатив втратили повноцінну можливість працювати. Аби вберегти все те, що мають, їхні власники з перших днів повномасштабної війни шукали якусь можливість вивезти колективи, продукцію і устаткування у безпечний регіон.

Станом на серпень поточного року на Тернопільщині є 60 релокованих бізнесів, повідомила речниця Тернопільської ОДА Ганна Василенко. Найбільше з них працюють у тернопільській громаді, а також розкидані по усіх районах області.

Наші журналісти особисто поспілкувались з представниками трьох релокованих бізнесів – із Запоріжжя, Сум та Харкова. Як перевезли свою справу в іншу область? З якими викликами зіткнулися на новому місці та як їх подолали? Як довго доводиться адаптовуватись, якщо війна зламала буденне життя? Про це розповіли нам, а ще показали, у яких умовах зараз працюють у Тернополі.

Відео дня

Реалізувала у новому місті давню мрію

Кафе правильного харчування «Друг» – це не зовсім релокований бізнес. Хоча його можна вважати таким, адже заклад у 2022 році планували відкрити у Сумах. Однак через наступ ворога це вдалося зробити майже за 800 кілометрів звідти – у Тернополі. Власниця Олександра Родіна не розгубилась у новому місті та у вересні минулого року таки взялась реалізувати свою давню мрію.

Жінка розповідає, що постійно шукає себе. За освітою Олександра – програмістка, і першим місцем її роботи була ІТ-компанія. Після кількох місяців там зрозуміла, що працювати в офісі – не для неї. Хотіла займатися творчістю і розвитком, тому сум’янка змінила діяльність і відкрила власну агенцію з організації церемоній та фестивалів. Цій справі вона присвятила п’ять років.

— У дитинстві я любила писати сценарії на різні свята і змушувала рідних брати участь у цих домашніх заходах. Якось закрутилося, і мені захотілось організовувати, наприклад, весілля. Люди приходили до мене, пояснювали, що саме хочуть і як це бачать. А я знаходила фотографа, декоратора тощо. За роки активної роботи сформувалася ціла команда. Ми організували чимало церемоній, — пригадує вона.

Та згодом і цією справою жінка «перегоріла». Ще до початку російського вторгнення у неї з’явилась ідея відкрити власний заклад харчування. З подругою продумала концепцію і навіть запросила на роботу технолога з Києва. Ще 23 лютого дівчата обговорювали, як відкриватимуть заклад у рідних Сумах. А вже 24-го Олександра прокинулася від жахливих новин і вибухів у місті.

За словами жінки, вона та рідні до останнього не хотіли навіть думати про виїзд із міста. Навпаки – кинулися допомагати його оборонцям, як могли. Робили коктейлі Молотова та розвозили їх на блокпости українських військових. Та коли ворог став масово обстрілювати житлові квартали, а вибухи було чутно біля сусідніх будинків, Олександра вирішила їхати із Сум.

— Батьки категорично відмовились і наполягли, щоб ми евакуювалися без них. 8 березня військові організували «зелений коридор» і сказали, що він відкритий до шостої вечора. Ми сиділи вдома і вагались. А за годину до 18:00 кинули речі у машину і поїхали. Не знали, куди саме. Дорогою залишалися в рідних, а потім батько домовився про тимчасове проживання у Чернівцях, — розповідає переселенка.

Більше тижня Олександра з чоловіком провели там. А потім коханий жінки отримав робочі пропозиції у Львові й Тернополі, тому подружжя вирушило далі. Коли опинились у Файному місті, Олександра зрозуміла, що хоч це і невелике, проте затишне і класне місце.

— Пам’ятаю, тоді було холодно на вулиці, і Тернопільський став вкрила крига. Краса нереальна. Так вийшло, що чоловікові сподобались умови, а мені – місто, тому понад рік живемо тут, – додає вона.

Переселенка переконана, що маленькі міста варті такої ж уваги і зусиль, докладених до їхнього розвитку, як і великі, а мешканці – сервісу, сучасних торгових центрів і комфортних місць для відпочинку. Також тут відсутня шалена конкуренція у бізнесі. Попри це, відкриття «Друга» у Тернополі стало для Олександри зовсім неочікуваним рішенням. Сміється, мовляв, так склалася доля – здійснити у новому місті те, що не вдалося вдома.

— Я почала проводити у Тернополі різні заходи, під час яких познайомилася зі своїм тепер бізнес-партнером Віктором. Він запропонував разом розвиватися у рестораторстві. Ми довго думали над концепцією закладу, спочатку робили каву і десерти. Тоді усвідомили, що гості хочуть більшого і запустили меню основних страв. Важко було знайти кухаря, з яким би зійшлися погляди. Та якось зустрілися з Олександром Ліпком, і він запропонував саме те, що ми хотіли, — каже рестораторка.

Приміщення для кафе знайшли в одному з бізнес-центрів міста. На місці «Друга» раніше були інші заклади, де тернополяни могли випити кави та перекусити. Тому розташування обрали вдало. Розвивати заклад громадського харчування – нелегко, наголошує Олександра Родіна. Тим більше, коли ти новачок у цій справі. Жінка говорить: будує бізнес не задля грошей, а щоб створити простір, де люди почуватимуться добре, де можна проводити пізнавальні івенти.

— Наше кафе – не лише про їжу. Воно більше про здоров’я, про відношення до себе, про дружбу і насолоду. Я переконана, що не варто сприймати страви лише як харчування. Вони мають приносити задоволення і користь. І взагалі, кулінарія – це творчість, що потребує креативного підходу, — додає вона.

На кухні пріоритет команди – здорова і смачна їжа. Тут вас не нагодують пиріжками чи борщем з пампушками. Натомість запропонують морквяні панкейки, салати, окрошку, здорову шаурму, тости, сирники з ванільною еспумою, гранолу, овочеві супи та боули. Можна скуштувати й авторські десерти.

— Кожна людина має власне уявлення про здорове харчування. Для нашої команди це не про підрахунок калорій чи обмеження, а про збалансований смак та якісні продукти. Ми намагаємося створювати страви, які будуть не лише корисними, але і смачними, – каже Олександра.

Команда закладу, за словами його власниці, мріє, щоб «Друг» став місцем, куди хочеться повертатися і де тобі раді. Тому, наприклад, під час блекауту виділили окрему зону, де відвідувачі могли не тільки поїсти, а й попрацювати за ноутбуком. Проте встановили часові обмеження, аби нікого не образити.

Зараз Олександра Родіна зі своїм бізнес-партнером продовжують набирати людей у команду. Зокрема, шукають офіціанта і кухаря (якщо вас зацікавили вакансії, можна написати у дірект кафе https://www.instagram.com/druh.cafe). Підприємці хочуть, аби у колективі була дружня атмосфера, працівники «горіли» своєю справою, а відвідувачі виходили із закладу задоволеними. Також тут постійно розширюють та удосконалюють меню. Наостанок сум'янка каже, що поки житиме у Тернополі. А далі – час покаже.

— За понад рік я ще ні разу не пожаліла, що ми обрали це місто, – усміхається Олександра Родіна.

Через війну працюють одразу на два міста

Російське повномасштабне вторгнення і окупація вплинула на роботу багатьох великих підприємств. Деякі з них повністю або частково перевезли свої потужності до інших регіонів, які віддалені від лінії фронту. Серед таких – компанія DELTA FOOD, що вже понад десять років виробляє різні соуси та олію. Підприємство випускає товари під власною маркою «Гуляй-поле», а також робить продукцію для великих мереж супермаркетів під їх торговельною маркою. Компанія виготовляє продукцію «Чумак», чий завод наразі в окупації у Новій Каховці. Товари DELTA FOOD можна побачити на прилавках багатьох магазинів. Також компанія працює на експорт. Приблизно 15% виготовляють для закордону, розповідає гендиректор компанії Тарас Кутко.

– Після початку повномасштабного вторгнення ми були змушені перевезти наші потужності до Тернополя, – каже Кутко. – Зробили це доволі швидко. Спершу ми знайшли вдале приміщення, яке відповідало нашим потребам, – обирали між кількома містами. Потім демонтували обладнання із заводів, транспортували та встановили його у новому місці. У березні минулого року ми почали переїзд, а у квітні вже запустили виробництво на Тернопільщині – лінію розливу олії.

З того часу цей завод почав виробляти й іншу продукцію, уже на новому обладнанні. Наразі потужності компанії працюють у двох містах – Тернополі та Запоріжжі. Директор додає, що в умовах війни це зменшує ризики та кількість проблем, з якими зіштовхуються багато виробництв.

– Коли ми адаптувалися, то вирішили розвивати два виробничі майданчики. Адже так можемо безперервно працювати, незважаючи на різні обмеження: брак електроенергії, робітників тощо, – продовжує керівник. – Робота підприємства у двох містах дає нам можливість компенсувати ті ризики, з якими ми стикаємося.

Завод біля Тернополя віддзеркалює виробничий майданчик у Запоріжжі, додає Тарас Кутко. За півтора роки вдалося значно розширити виробництво на новому місці. Приміщення займає приблизно 5000 квадратних метрів. «Серце» заводу – виробничий цех на 1500 квадратних метрів, а решта – склади для готової продукції та приміщення для обслуговування заводу. За місяць підприємство на Тернопільщині виготовляє понад 2 тисячі тон продукції.

– Ми придбали додаткове обладнання, щоб виготовляти ту ж продукцію, що й у Запоріжжі. Також нам вдалося розширити асортимент. Тепер ми робимо кетчупи.

На підприємстві працюють як місцеві, так і внутрішньо переміщені особи. Однак робітників не вистачає, тому охочих запрошують на роботу.

– Ми намагаємося створювати для працівників хороші умови, щоб люди, які до нас приходять, хотіли залишатися. Оскільки підприємство розташоване за межами Тернополя, ми організовуємо транспорт для робітників із міста. Намагаємося робити усе, щоб людям було комфортно. Тому, якщо хтось бажає у нас працювати, можна звертатися до нашого відділу персоналу (+380 67 619-02-39 – Євгенія Грищенко). Наразі шукаємо на постійну роботу варників продукції, фасувальників, операторів лінії, налагоджувальників та рекрутера (менеджера з найму).

Повертати потужності до Запоріжжя не планують, а будуть розвивати виробництво тут, каже Тарас Кутко. У планах – розширяти завод, запускати нові лінії та налагоджувати виробничий процес. А також побудувати у нашій області великий завод із рафінації та дезодорації соняшникової олії для виготовлення майонезів та соусів. Це не лише принесе гроші у бюджет області, а і дасть місцевим робочі місця.

– Ми тут надовго, і масштаб нашого підприємства про це свідчить, – завершує він.

Війна змінила усі плани, але не зламала

Дитячий клуб «Дзиґа» існує майже сім років, із яких шість – у Харкові, а останній – у Тернополі. Змінити місце роботи довелося через повномасштабне вторгнення, розповідає засновниця Віра Битюк. За фахом вона – інструкторка з раннього розвитку та займається з дітьми найменшого віку.

Жінка пригадує, що ідея заснувати власну «дитячу» справу виникла у неї після народження дочки, ще 16 років тому. Віру зацікавила тема раннього розвитку, інформації про яку тоді майже не було. Каже, дітей стало би виховувати простіше, якби молодим батькам заздалегідь давали потрібні знання. Але таких ініціатив тоді ще не існувало, тому харків’янка сама знаходила курси й тренінги, а отриманий досвід «тестувала» на своїй дитині.

Коли народився син, цікаві імпровізовані «заняття» з ним та старшою донькою (які Віра проводила надворі, просто на дитмайданчику) зацікавили інших батьків. Згодом жінка отримала пропозицію працювати інструкторкою в одному з дитячих клубів. А за рік зрозуміла – почувається достатньо впевнено, аби відкрити свій бізнес. Так з’явилася «Дзиґа».

Віра ділиться спогадами: до лютого 2022-го не вірила й не думала, що повномасштабна війна можлива.

– У нашому клубі йшла насичена підготовка до весняного свята, яке мали провести наступного тижня. Тієї ночі, коли росія напала, я прокинулася від гучного вибуху. Чоловік каже: «Війна почалась!» А я подумала, що він жартує. Зателефонували родичам, стали гортати новини. Не могла усвідомити, що в один момент звичне життя зламалось і залишатись у Харкові небезпечно, – додає вона.

Родина Віри мешкала на «воротах» Харкова, тому однією з перших бачила, як заїжджали десятки одиниць військової техніки. Було гучно й страшно, пригадує жінка. Сім’я провела тиждень в атакованому ворогом місті. Рішення про евакуацію прийняли після того, як «прилетіло» у квартиру їхніх знайомих. Тоді зрозуміли, що зволікати не можна. Віра пригадує, що збирались поспіхом, кожен взяв із собою невеликий рюкзачок, документи та їжу на перший час. Надворі було холодно, тож одягнули на себе якомога більше одягу. Через те, що власну автівку не встигли відремонтувати, попросили знайомих довезти на вокзал. Спогади про той день, за словами переселенки, закарбувались у її пам’яті, наче кадри із фільму-трагедії.

– Ми приїхали о 8 ранку і були на пероні до вечора. Саме приміщення вокзалу з міркувань безпеки зачинили. Надворі стояв натовп без кінця-краю, всі сварились і штовхались. Багато хто віз із собою домашніх тварин. Були величезні черги, а потяги не приїжджали вчасно. Їхнє прибуття не озвучували, тож ніхто не знав, на який маршрут йде посадка. Попри це, у перший-ліпший потяг «набивались» люди. Це було наче уві сні. Я ніколи не забуду ті сльози і плач, які побачила на пероні, – ділиться Віра.

Волею випадку родині вдалось сісти на потяг. Куди саме їдуть – не знали і боялись невідомості. У вагоні, розповідає харків’янка, сиділи у цілковитій темряві, провідники не дозволяли вмикати навіть телефони чи ліхтарики. Сім’я добралася до Вінниці, де їх зустріли та нагодували волонтери. А далі прибула електричка до Тернополя. Тоді Віра потрапила сюди вперше.

У дорозі, нарешті заспокоївшись, почали думати, що робити далі. Не мали, де заночувати у чужому місті, і опублікували оголошення в інтернеті про пошук житла. Відразу відгукнувся чоловік і запропонував оселитися у його будинку, що пустує. Інших варіантів не було, тому погодились. Жінка каже: у домі було холодно, адже раніше тут не топили, тож першу ніч вони з дітьми провели у куртках. Вранці власник приніс сніданок та дозволив пожити у нього ще певний час.

– Він виявився дуже хорошою людиною. У його будинку в Тернополі ми і досі мешкаємо, – каже Віра.

Перші місяці у Файному, розповідає жінка, було складно адаптуватись, опустилися руки. Згодом, коли родина трохи звикла, діти пішли у місцеву школу, а клієнти стали все частіше телефонувати і цікавитися роботою «Дзиґи», харків’янці спала на думку ідея займатися з малечею онлайн. Безкоштовні заняття для дітей різного віку від клубу проводили до початку літа. За словами Віри, хотіли відволікти дітлахів від реалій війни і покращити їхній емоційний стан. Загалом до дистанційних занять долучилися понад 500 малюків з усіх куточків України та з-за кордону.

У травні 2022-го Віра Битюк дізналась, що їхня квартира у Харкові постраждала під час обстрілу. Оскільки про повернення додому навіть не йшла мова, засновниця клубу вирішила відновлювати його роботу у новому місті.

– Ми знайшли тут дитячий простір, який закрився через нерентабельність. Орендували приміщення і почали працювати. Спершу з дітками займалася лише я, а вся родина допомагала. Поступово набрала новий колектив. Друзі допомогли частково перевезти обладнання, яке було у Харкові. Решту тут докупили самі. «Дзиґа» у Тернополі відчинила двері для клієнтів 1 липня 2022 року, – каже жінка.

Із дітьми працюють сама Віра, вихователі, логопед і вчителі музичного виховання та англійської мови. Клуб спеціалізується на ранньому розвитку дітей. Із малечею займаються відповідно до вікових груп. До трьох років на заняттях присутні батьки, а потім дітлахів починають привчати до соціуму самостійно.

– Цю професію часто плутають із виховательською, але вони не однакові. Вихователь більше дивиться за дітьми, дає їм базові знання про світ, проводить заняття. Натомість інструктор раннього розвитку допомагає дітям розвивати навички, які формуються у певному віці. Малечі легше навчатися, адже освоюють лише те, що «закладено» природою, а інструктори їх у цьому підтримують, – пояснює власниця клубу Віра Битюк.

Дітей вчать долати міжособистісні конфлікти, а ще готують до школи – навчають читати, писати, основам лічби, сприймати інформацію, слухати дорослих і вміти працювати. Також у клубі є міні-садочок, заняття з англійської мови, музичні і сенсорні заняття, з розвитку мовлення, танцювальний фітнес, можна проконсультуватися у логопеда та відвідати «карапузники» – дитячі свята й активності.

Спершу у Віри було дуже мало клієнтів, і не всі напрямки роботи клубу сподобалися тернополянам. Наприклад, у Харкові були заняття із 9-10 місячними дітками та групові із вагітними жінками. У Тернополі таке не користується попитом. Тому тут займаються з малюками від одного року.

Лише Вірині заняття (яка наразі працює як інструкторка раннього розвитку і логопед) відвідує майже чотири десятки дітей. У міні-садочок, яким вона керує, ходять ще 10 малюків. А загалом на всіх напрямках діяльності клубу зараз займається до 100 дітлахів. Але, за словами Віри, клієнтська база все одно менша ніж у Харкові.

– Підібрати ключик до малюка тепер набагато складніше, аніж це було раніше. На жаль, вони бачили чимало поганих речей, і це відбилось на їхній поведінці і на стосунках з іншими. Діти понад усе хочуть додому. Ми намагаємось морально допомогти їм під час наших занять, – пояснює Віра Битюк.

Наостанок жінка каже, що вірить у швидке закінчення повномасштабної війни нашою перемогою, і вона з родиною повернеться додому. Але «Дзиґа» у Тернополі залишиться.

– У всього є початок і кінець. Головне – не зламатись! Звісно, ми думали про повернення до Харкова. Для нас там усе – рідне. Але наразі їхати додому не плануємо. Бо ми ніколи не знаємо, куди цілиться ворог, – говорить вона.

Як підтримують релокований бізнес у Тернополі?

Від січня 2022 року у Тернополі працює центр підтримки підприємців «Дія.Бізнес» (вулиця 15-го Квітня, 1а). Керівники організацій можуть прийти до центру і отримати консультацію від фахівця з будь-якого питання щодо бізнесу. А сам центр працює за трьома основними напрямками.

– Перше – надання безкоштовних консультацій з юридичної, маркетингової підтримки, просування, продажів. Консультації тривають приблизно годину. Друге – займаємося бізнес-освітою і акцентуємо увагу на тому, що є необхіднішим у сучасному світі. Це тренінги за участі бізнесменів і представників влади та нетворкінги, що допомагають розширити коло знайомств і знайти партнерів. Враховуючи, що в Тернополі є чимало релокованого бізнесу. Третє – особиста співпраця з великим та середнім бізнесом. Ми займаємося просуванням їхньої діяльності, – каже керівниця центру «Дія.Бізнес» у Тернополі Оксана Качурівська.

Також у центрі «Дія.Бізнес» є окрема безоплатна консультаційна послуга для представників релокованих бізнесів. Експерти центру допоможуть із будь-яким запитом. Як записатися – алгоритм:

Перейдіть на портал «Дія.Бізнес» у розділ «Отримати консультацію»;
Зареєструйтеся на первинну консультацію. Це обов'язкова консультація для всіх, хто вперше користується консалтингом від «Дія.Бізнес». Вам підготують персональну «карту розвитку», порекомендують можливості під ваш запит та підкажуть напрямок подальших консультацій;
Після первинної консультації ви зможете зареєструватися на будь-яку іншу консультацію: із маркетингу, продажів, оподаткування та інших напрямків. Послугою консалтингу можна скористатися, як вам зручно – онлайн або вживу. Всі консультанти проєкту мають досвід роботи з малим і середнім бізнесом більше 3 років у відповідних сферах.

Також у Тернопільській області діє проєкт з релокації бізнесу і створення бізнесу West Business Hub. Він має на меті підтримати малі і середні підприємства, які: змушені припинити роботу в регіонах, що постраждали внаслідок війни з рф; хочуть перемістити свій бізнес в безпечніший регіон; планують працювати з партнерами та бізнесами з інших регіонів; мають проблеми зі сплатою оренди через фінансові труднощі, спричинені війною.

Потенційним резидентам West Business Hub додатково пропонують:

допомогу у транспортуванні обладнання, сировини та матеріалів;
організацію розміщення і облаштування робочого місця, виробництва або офісу;
безкоштовне місце на півроку у West Business Hub;
консультації і менторську підтримку;
безкоштовну участь у семінарах «Платформа життєстійкості бізнесу»;
можливість грантової допомоги на потреби бізнесу.

Подати заявку можуть жінки-підприємиці та власники сімейного бізнесу (перевага надаватиметься бізнесам, керівниками яких є жінки). Заповнити заявку можна за посиланням: https://cutt.ly/BH0y7Ht.

Крім того, якщо ви – тернопільський підприємець, і з лютого 2022 року взяли на роботу переселенців, можете розраховувати на компенсацію від держави. За п’ять місяців 2023 року такою можливістю скористалися 56 роботодавців області, які працевлаштували 97 переселенців. Вони отримали з бюджету 1 мільйон 51 тисячу гривень виплат. Про це нам розповіли у Тернопільському обласному центрі зайнятості. У січні 2023 року Кабмін України збільшив компенсацію на 200 гривень. Тепер вона становить 6 тисяч 700 гривень за особу.

— Роботодавці отримують компенсацію протягом двох місяців. Тобто разом це 13 400 гривень. Право на неї має роботодавець за кожного переселенця, який працює на умовах строкового або безстрокового трудового договору (контракту). Подати відповідну заяву можна не раніше п’яти календарних днів після працевлаштування співробітника. Компенсація призначається на період дії воєнного стану та протягом 30 календарних днів після його скасування чи припинення, — каже директор Василь Олещук.

На таку компенсацію можуть розраховувати роботодавці, які:

перебувають на обліку як платники єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;
подали в установленому законодавством порядку податкову звітність за IV квартал або річну звітність;
встановили працівнику зарплату за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не нижчу від мінімальної;
керують підприємством, що не є бюджетною установою (виняток – надавачі соціальних послуг) чи фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Подати документи на компенсацію витрат за переселенця тернопільські підприємці можуть як офлайн, так і онлайн. Якщо ви бажаєте подати заяву в електронному форматі, то це можливо зробити через портал «Дія» за посиланням. Спочатку авторизуйтеся або зареєструйтеся на порталі та заповнюйте вільні поля. Заява повинна містити такі відомості: найменування юридичної особи або прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи-підприємця; код ЄДРПОУ; дані про всіх працевлаштованих внутрішньо переміщених осіб; дані з документів, що підтвердять умови, які дають право на компенсацію; розрахунковий рахунок роботодавця.

Вибравши офлайн-формат, звертайтесь у Тернопільський обласний центр зайнятості.

— У такому разі підприємець або довірена особа заповнює форму на отримання компенсації безпосередньо в установі. До заяви треба додати копію наказу про працевлаштування особи або інший документ, який підтверджує працевлаштування. Також номер платника податків, серію та номер паспорта, копію довідки про взяття на облік ВПО. Ми рекомендуємо роботодавцям звертатися протягом двох місяців після працевлаштування переселенців, — каже Василь Олещук.

Читайте також:

Містечко для переселенців у Малашівцях неподалік Тернополя: чи заселене і які умови?

Мрію, аби чоловік побачив донечку: Олена з Лисичанська на Тернопільщині народила четверту дитину

Хто на милицях, а хто з малою дитиною і всі рятуються від війни... Як переселенці влаштувалися у шелтері Тернополя

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.