Від голоду втрачали свідомість. Рідні Михайла Діанова розказали, як знущалися із захисників у полоні (ЕКСКЛЮЗИВ)

• «20 хвилин» на запрошення мами Ірини та сестри Альони Лаврушко побували в будинку, де живе славнозвісний морпіх та захисник маріупольської «Азовсталі» Михайло Діанов. 
• Ми дізналися ексклюзивні деталі про полон, теперішнє самопочуття і плани на майбутнє військового. Розповідаємо, аби кожен із нас зрозумів велику ціну, яку віддають українські Захисники, аби пришвидшити Перемогу над ворогом.

Про все, що стосується Женевських конвенцій щодо поводження з військовополоненими, у росії не чули, розповідає сестра Михайла Альона Лаврушко. Українським військовим не давали ні зателефонувати, ні написати родичам. Перебуваючи в таборі, хлопці мали право отримувати посилки, але цього ворог не дозволяв. Ба більше, у наших захисників позабирали все: зубні щітки, спідню білизну, одяг, взуття, рештки запасів. Вони витягали нитки з одягу і так чистили зуби…

– Медичну допомогу, якщо це можна так назвати, Міші надали аж у серпні, у донецькому госпіталі. Там його руку звільнили з-під апарату зовнішньої фіксації (апарат Ілізарова). Однак це слід було робити раніше, уже почалось нагноєння кінцівки. Як знімали цей апарат…

Там є чотири фіксатори. Два верхніх викрутили, як і прийнято в нормальній медицині. Два нижніх вирвали. Це робили без знеболювального, по живому… Таким чином і так пошкоджену кістку ще більше пошкодили. Тепер братові потрібно повністю лікувати руку, з нуля. Ось так лікували наших хлопців, – сестра Альона говорить і ледве зберігає спокій.

Годували бійців з Маріуполя, за її словами, жахливо. Михайло вже у шпиталі в Києві поділився пережитим, мовляв, давали їсти заледве не комбікорм. Ложка каші з лушпинням, два сантиметри супу у тарілці, в якій плавало два шматочки капусти.

Шматок хліба ділили на вісім частин, і 1/8 давали хлопцям на прийом їжі. Іноді Михайло економив собі хліб, аби у якийсь період з’їсти його більше і хоч трохи насититись. Якщо мала бути перша і друга страва, українських військових годували чимось одним і по мінімуму. У перші тижні деякі захисники втрачали свідомість від голоду та знесилення. Потім організм адаптовувався.

Про багато речей, які Михайло пережив у ворожому полоні, він сам, як і його рідні, поки не можуть розповідати. Ми й не запитуємо. Зрозуміло, що це вказівка державних структур, бо триває слідство, а також в інтересах безпеки тих українських військовослужбовців, які досі знаходяться у полоні. 

Снилось солодке і магазин

– Міші снилися солодощі, смаколики. Уві сні він заходив до магазину, купував згущене молоко, еклери й торт «Наполеон» та починав це їсти. Розуміючи, що спить, а він насправді у полоні, прокидався. Коли ми їхали до нього, брат попросив привезти ті еклери, «Наполеон» й згущене молоко. У ту ніч йому знову снилось солодке. Розплющив очі, а все стоїть на столі. Сів, наївся від душі. Розумієте, настільки хлопці відчували голод, що їжа їм снилася! – зітхає Альона.

З Катею «Пташкою» Михайло Діанов декілька разів пересікався на «Азовсталі», та в російських бараках вони жили окремо. Сестра морпіха додає: звільнені жінки виглядають трохи краще, ніж чоловіки. Можливо, до них було людяніше ставлення. Наші військові з меншими пораненнями фізично міцніші. Але щодо таких, як Міша, з травмами, що не дозволяли нормально рухатись – по них все видно без слів. Багато хлопців у критично важкому стані.

Хтось має ушкоджені руки, хтось ноги чи голову. Але кожен зазнав фізичного поранення Наостанок росіяни добре «попрощалися» з Мішею. Більше рідні сказати не можуть.Та ви самі все розумієте… 

Всі звільнені хлопці, яких жінка помітила у шпиталі, страшенно худі. Та багато хто приходив у Мішину палату з гумором, на позитиві. Альона говорить, що їх досі тримає ейфорія від повернення додому, в Україну. Найбільше брат тішився тому, що має змогу просто вийти надвір подихати, а не під озброєним конвоєм. У полоні переосмислюєш те, на що в буденному житті не звертаєш увагу…

– До Міші всі підходили фотографуватись, попри набряки та його не дуже «фотогенічність». В п’ятницю чи у суботу він сам звернувся до людей на своїй сторінці у Фейсбуці. Попросив якийсь час його не турбувати, бо повинен відновитись. Подякував усім за підтримку, – посміхається пані Ірина.

Відновлення після полону затягнеться

Щодо лікування й реабілітації, за словами матері й сестри Михайла Діанова, процес розтягнеться надовго. Перш за все, морпіху потрібно набрати вагу. Це не кілограм і не два. Якщо перед військом Міша важив 86 кг, то зараз маса коливається між 62 та 63 кілограми. Це, говорить Альона, він вже навіть трохи поправився. Однак цього надто мало, аби починати оперативні втручання.

У захисника «Азовсталі» найбільш пошкоджена права рука. Бракує кілька сантиметрів кістки, м’язи фактично атрофовані у лікті. Але пальці у Міші працюють, він відчуває нерви, тож лікарі дають великі шанси  майбутній операції. Також ушкоджений великий палець на правій нозі, є кульове поранення на гомілці. Можливо, і на лівому боці щось травмоване, але боєць не зізнається.

– Міша є Міша. Він завжди жартує. А що, адже не можна плакати цілими днями! На війні душа просить музики вдвічі більше, як казав колись Биков. Сміх рятує наших захисників. Без нього не можна жити тепер, – зауважує Ірина Діанова.

Зібрали більше 7 млн гривень

Минулого тижня для морпіха збирали кошти, щоб підтримати рідних. У вихідні збір грошей закрили, та лишень в «банку» від Monobank небайдужі українці задонатили понад сім мільйонів гривень! Ця сума піде на дороговартісну доопераційну й післяопераційну реабілітацію. Сама операція щодо відновлення руки безкоштовна. Альона ділиться новинами, що братові пропонували лікування в Ізраїлі, Швейцарії, Польщі, Німеччині, США. Обирати медзаклад будуть, коли Міша набере вагу.

– Ми не знаємо, наскільки все затягнеться, але щиро вдячні всім, хто нам допомагає! Вся українська спільнота в цілому світі відгукнулась на наш заклик. Операція обов’язкова, бо Михайло у нас гітарист. Щоб грати на гітарі, потрібні здорові руки. Якраз «розроблятиме» пальці. А ще він з дитинства мріє відкрити металооброблювальну майстерню. Цією затією живе, – говорить нам Альона.

Хоче приїхати у Тернопіль

Наразі захисник «Азовсталі» у військовому госпіталі. Дуже скучив за Тернополем, тож лікарі радяться, щоб відпустити його на місяць реабілітації додому. Рідні чекають, коли це трапиться. Є чимало людей, які хочуть з ним особисто познайомитись, обійняти, подякувати. Але слід зачекати!

На завершення – кілька днів тому сестра Альона та мама Ірина дізнались, що Михайлу Діанову присвятили казку. Вона має назву «Розлючена вишиванка», а її авторка Ірина Мацко з Тернополя. «Тоді вийшли герої із полону, зранені, втомлені, але непереможні. «А ми тую червону калину підіймемо, А ми нашу славну Україну, гей-гей розвеселимо» – затягнув Михайло, усміхаючись до всього світу, який вітав своїх героїв», – звучать останні рядки казочки про морпіха Михайла.

Читайте також: Він важко поранений, але в строю. Історія бійця з Тернопільщини, який сміливо обороняє «Азовсталь»

Читайте також: «20 хвилин» побували вдома у звільненого з полону Михайла Діанова. Ексклюзив про Захисника «Азовсталі»

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.