Як лікували перших хворих на COVID-19 у Монастириськах. Маємо унікальні фото та відео

• Монастириська лікарня першою в Україні зіткнулася з масовим спалахом COVID-19. Тоді забезпеченість лікарні була зовсім іншою, не вистачало апаратів ШВЛ, ліків, кисневих масок.
• Якою була боротьба з вірусом, журналісту «20 хвилин» розповів один з лікарів місцевого закладу. Він уже 20 років працює тут. 

У рамках проєкту «Район, як є» ми відвідали Монастириська і просто не могли не поспілкуватися з Віталієм Трищуком, адже він став одним з тих, хто вів і продовжує вести боротьбу з коронавірусом.

Лікар вже 20 років працює дерматовенерологом у Монастириській лікарні та очолює місцеву профспілкову організацію медичних працівників.

Відео дня

v class="embed-responsive embed-responsive-16by9">

Також Віталій Трищук надав унікальне відео з першими хворими у Монастириській лікарні.

– Пане Віталію, розкажіть з чого розпочався спалах коронавірусу в Монастириськах?

– Наприкінці березня 2020 року, на похоронах місцевого священника в селі неподалік міста  Монастириська захворіли люди, через кілька днів ковід був і в однієї з працівниць нашої лікарні. Та довгий час їй ставили діагноз грип типу А.

За тогочасними стандартами, якщо виставляли діагноз грип типу А, то на коронавірусну інфекцію не обстежували.

Але з часом їй ставало все гірше. Медсестра перебувала на кисневій підтримці, потім на апараті-ШВЛ та СІПАП-масці.

З Тернополя приїхали лікарі-інфекціоністи, обстежили її та підтвердили COVID-19. У зв’язку з цим почали обстежувати весь медичний персонал. Наскільки пам’ятаю, протягом тижня ковід виявили у 40 працівників. Дехто переніс тяжку форму, анестезіолог наш мав двосторонню пневмонію, сімейні лікарі майже всі пішли на самоізоляцію.

Медиків з групи ризику та старших 60 років одразу відсторонили від надання допомоги.

Та і пацієнтів потрібно було рятувати, тож ми всіма силами нашої лікарні почали тривалу боротьбу. У нас тоді одна молода інфекціоністка була вагітною, і навіть вона героїчно кинулася на допомогу хворим.

– А як щодо засобів захисту? Наскільки тоді лікарня була забезпечена ними?

– Таких засобів захисту, як зараз, не було. Мали одноразові халати чи костюми, звичайні маски. Нам допомагали з цим підприємці та волонтери. Але тоді, коли спалах тільки почався, ми були фактично беззахисні.

У нас були звичайні марлеві маски, а одноразові маски видавали по одній на цілий день. Люди були фактично «голі» проти тої інфекції. Вже згодом ми отримали респіратори та спеціальні захисні костюми.

– Як були налаштовані лікарі, чи не було страху?

– Пригадуючи Нові Санжари та Микулинці, можна уявити, як були тоді налаштовані люди. Але в нас такого не було. Звичайно, ми переживали, бо ще не були знайомі з коронавірусом, але не відмовлялися від роботи. Та ми взяли себе в руки і продовжували надавати допомогу.

Переживали лише, що нам не вистачить персоналу, бо багато лікарів, медсестер захворіли.

Та й протоколів лікування тоді ще не було. Тому дзвонили за кордон, в Італію, Америку. Мінялися протоколи, підхід до лікування. ШВЛів не вистачало, у нас був лише один, що мав функцію СІПАП, нам позичали їх з інших лікарень у сусідніх містах.

– А як з забезпеченістю лікарень зараз?

– Ситуація зараз змінилася кардинально. Ми закупили апарати ШВЛ. Нам допомагали та допомагають і міськрада, і волонтери, і держава. Ми придбали газовий аналізатор, ІФА-аналізатор.

Тому майже на початку епідемії ми проводили ІФА-аналізи у пацієнтів. На перших порах у нас створили госпіталь, я виконував функції завідуючого лабораторії.

По відношенню до інших лікарів, лаборанти були більш захищені, вони мали респіратори з вугільними фільтрами, рукавички.

Так вдягалися лікарі до пацієнтів з COVID-19

– Що змінилося в перебігу хвороби зараз?

– В другій хвилі пацієнти важчі. Більше смертей… І помирають відносно молоді люди в 40, 50 років. Швидше настає важкий стан, а хвороба піддається лікуванню важче.

Та ми вже готові. Маємо майже в кожному відділі кисневі концентратори, достатньо апаратів ШВЛ і лабораторія наша цілком забезпечена. Та й лікарі набралися досвіду. Звичайно, є тяжкі випадки, втрачаємо людей…

– Ви згадували, коли спалах тільки почався в місті, людям робили ПЛР-тестування. Тільки медикам, чи всім жителям міста?

– Обстежували та проводили тестування людям, які були на похоронах священника, сімейних лікарів. Повірте, людей було дуже багато. Нам навіть не вистачало пробірок.

Тільки в Тернополі тоді працювала лабораторія, тому інколи результатів доводилося чекати до п’яти днів. Вже після контактних осіб та медиків ми почали обстежувати масово людей з підозрами і тих, в кого у родині був хворий. Тоді ми були українським Уханем.

– Чи охоче люди тестувалися?

– Більшість людей хотіли пройти тестування на ковід. Тоді в мешканців була невелика паніка, адже вони часто по телевізору бачили труни з померлими від ковіду в Італії чи людей, що падали від коронавірусу на вулиці. Тому люди боялися і робили тестування.

Щоб хтось не хотів проходити тестування, я не пригадую. Але були певні проблеми з наявністю тестів.

– Що змінилося в лікуванні хворих за рік часу?

– Тоді ми ще не мали даних про тромбоутворення при коронавірусі. Наскільки я знаю, на початках в протокол лікування не включали гормональні препарати, зараз гормони дають у великих дозах. Не була впевненість, чи давати антибіотики і які. Зараз є чіткий протокол, які антибіотики давати, з якого дня і при яких станах.

– Як змінилося у людей ставлення до цієї хвороби?

– Люди вже звикли. Звикли до хвороби, звикли до того, що коронавірус є, трохи розслабилися. Ті, хто втратив близьких, котрі пережили цю хворобу у тяжкій формі, вони розуміють медиків і остерігаються коронавірусу.

А люди, які не стикалися з ковідом, продовжують ставитися до цієї хвороби скептично, напевно. Хоча, звісно, з такими настроями не всі.

Але я часто казав, що скептикам потрібно проводити екскурсію по лікарні з хворими. Щоб вони бачили, як люди задихаються, коли нічим їм не можна допомогти, пацієнт поступає з бронхітом, а за тиждень ми його втрачаємо. Тільки тоді люди почнуть вірити.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.