Збирала метеликів та політичну агітацію

Чимало дитячих колекцій з часом опиняється в кращому разі на дачах чи горищах, в гіршому – на смітнику. Проте наші герої зуміли знайти дитячим раритетам корисне застосування.

Величенькою колекцією комах могла свого часу похвалитись тернополянка Світлана Чернецька.

– Коли ми вперше зайшли у 5 класі до кабінету біології, я просто закохалась у це місце. На шафах в кінці кабінету стояли опудала птахів, а на полицях – кілька гарнющих метеликів у коробках зі скляними кришками. Тоді це викликало в мене захват і бажання собі зібрати таку ж колекцію, – розповідає дівчина.

Жуки тікали з голкою

Справи пішли швидко – з марлі, товстого сталевого дроту та палиці батько зробив їй сачок, аби ловити метеликів. Знайомим оголосили, що будуть раді всяким комашках до колекції, а усі коробки з-під цукерок були вистелені ватою і підготовлені до майбутніх експонатів.

– Спершу було дуже багато дрібноти – жучків, нічних метеликів… – пригадує дівчина. – У них відламувались лапки на ваті, стирався пилок з крил. Були негарні, зате багато. Але ж я була перфекціоністкою.

Тож звернулась до книжок. Знайшла, як правильно ловити, сушити, як розправляти крила, щоб комашки залишались цілими. Пригадує, що свого часу по кімнатах усюди лежали сірникові коробки, у яких, скрегочучи крилами і лапками, сиділи великі жуки – хрущі, скарабеї, рогачі.

– Спершу я намагалась як у книжці, приколоти їх голкою до коробочки, щоб потім було зручно розправляти лапки. Але вони були дуже сильні, і примудрялись втікати разом з голкою, іноді і з коробочкою, – пригадує той час Світлана.

За два роки колекція досягла 15 коробок і близько двохсот експонатів. Це були три типи комах – нічні метелики, денні метелики і жуки. З жуків найкрасивішими були коричневі жуки-носороги та товста фіолетова жужелиця з Криму, з нічних – винний бражник з розмахом крил 12 сантиметрів, з денних – фіолетово-сині переливниці та махаони.

Однак у 13 років Світлані це заняття стало вже нецікавим, з’явились нові інтереси та об’єкти для колекціонування. Тож усіх комашок спершу закинули у далекий куток, де вони припадали пилом десь півроку.

– Якось під час великого прибирання ми почали говорити про долю колекції. Я була готова викинути, бо це вже мене не цікавило. Однак батьки запропонували гарну альтернативу – найкращі експонати своєї колекції я акуратно переклала у коробки зі скляними кришками, які мені колись віддала вчителька біології, дізнавшись про моє захоплення – і подарувала шкільному кабінету біології. Сподіваюсь вони і досі там, і, може, когось надихають, – коментує тернополянка.

Значно пізніше, вже у студентські роки, Світлана почала збирати політичну агітацію всіх сил під час виборів. Каже, що має чотири папки з агітацією різних періодів. Але вони лежать у далекому кутку, просто як нагадування про колишнє захоплення.

У родині Чернецьких колекціонуванням займався кожен. Зокрема брат Світлани Сергій збирав монети і марки. Його колекцію продовжив син Ярослав.

– Я почав свою колекцію монет збирати у 2010 році, - каже 15-річний школяр Ярослав Чернецький. – Надихнув мене батько, але його колекція була не дуже великою. Зараз у мене майже півтори тисячі монет із 46 країн світу.

Найцінніші експонати у хлопця – російський рубль 1898 року, полтинник 1924 року, царські срібні монети 1878 і 1916 років, а також 2 злотих 1932 року.

Монети хлопець купує через Аукро, обмінюється з такими ж нумізматами, як і він, і просить усіх знайомих з мандрівок привозити йому монетки. Має ще один цікавий спосіб добування цінних експонатів – перекопувати город. Справа у тому, що на місці городу біля будинку, де живе Ярослав, колись був ринок і єврейські будинки. От там частенько і губились гроші свого часу. Тож хлопець вже викопав немало монеток різної цінності, в тому числі і срібняки.

Коли запитую, що планує робити зі своєю колекцією, коли стане дорослим, Ярослав Чернецький гордо виголошує: «Дивитись, милуватись, рахувати і примножувати!» Він впевнений, що запал та інтерес до колекціонування монет у нього не пропаде, і що його колекція буде лише розростатись.

Екзоти – з усього світу

Марки країн, куди хоч і пускають без візи, але доїхати складно, марки з держав, які уже не існують, марки про екзотичні гори і теплі моря, про динозаврів і песиголовців-лемурів, про космос і його дослідження – одне з хобі тернопільського журналіста й історика Володимира Мороза.

У колекції чоловіка є сотні марок, до яких він час від часу повертається і додає щось нове.

– Цим заняттям я зацікавився десь у другому класі – виміняв декілька десятків на якісь фантики Turbo чи щось подібне, – пригадує Володимир Мороз. – У професійне захоплення це так і не переросло, я не ганяюся за новинками чи раритетами по аукціонах. Але й не відмовляюся поповнити колекцію, коли випадає нагода.

За шкільні роки Володимир зібрав марки з десятків країн.

– Чесно не рахував, з якої найбільше, але дуже багато є колишнього СРСР, Болгарії, України, Польщі. Також немало марок з Канади, Куби, Мадагаскару – продовжує тернополянин. – Є Марки Бурунді, Австралії, Гвіани, Монголії, усіх сусідів України. Я майже нічого не купував – просто вимінював в інших школярів, дещо мені подарували.

Найціннішими власник колекції вважає марки про природу – червонокнижних тварин і рослини, про розмаїті пам’ятки, особливо замки, храми, старі ікони.

– Звісно, що є багато марок на іншу тематику, як от дослідження космосу чи спорт, але природу та історію люблю найбільше, – говорить чоловік. – За кожною маркою стоїть цікава історія. І коли її знати, то завжди є про що розповісти під час перегляду альбомів. От тільки показую їх далеко не всім. Більшості це просто нецікаво – зазвичай якщо людина не полюбить щось у дитинстві, то потім, у дорослому віці, їй цього не нав'яжеш. А ще ж марки іноді спонукають прочитати цікаву статтю чи книгу, помандрувати у цікаве місце, а чи просто увімкнути хорошу музику та помріяти.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google