Диригент Тернопільської філармонії Мирослав Кріль чарівником себе не вважає

Щороку цей чоловік готує кілька нових концертних програм. Та найважливішим є те, що пан Мирослав вміє об'єднати музикантів і слухачів в одне ціле. Це свідчить про його високу професійну майстерність і непересічний талант.
Без характеру не обійтися
- Що спонукало вас обрати професію диригента?
- Мої педагоги. Богдан Іваноньків побачив у мені потенціал, сказав, що я можу займатися диригуванням. Він знав, що в мене все вийде. Так воно й сталося. Згодом Ігор Левенець налаштував мене на симфонічне диригування. В музучилищі я дуже багато цим займався. У Львівській консерваторії, коли вперше спробував, як воно - диригувати живим оркестром, зрозумів, що це - моє. Хоч знав, що це копітка і не високооплачувана робота, але все-таки хотів нею займатися. Своєрідним допінгом став конкурс диригентів імені Стефана Турчака, де я, ще студент п'ятого курсу, потрапив у п'ятірку найкращих.
- Які основні принципи засвоїли від своїх наставників?
- Безкомпромісність у правильності творчої лінії, вміння разом із колективом досягати спільного результату. Коли я чогось не знаю, то не соромлюся запитати поради в концертмейстерів. Не менш важливою є повага і шана до людей, з якими працюєш...
- Які риси характеру, на вашу думку, важливі для диригента?
- Насамперед - воля. Окрім того, хороша професійна підготовка, бо саме завдяки їй з'являється впевненість у тому, що ти робиш справу правильно. Не обійтися також без навиків дипломатії. Треба знати особливості кожного музиканта, з яким працюєш. Також для професії диригента має значення й фортуна, бо не кожен у 34 роки диригує симфонічним оркестром, як я. Мені пощастило зустріти таких людей, як колишній директор філармонії Григорій Шергей і теперішній - Ярослав Лемішка. Вони сприяли і надалі допомагають симфонічному оркестру, а це дуже важливо.
Почалося з авантюри
- Із чого почався оркестр, яким ви нині керуєте?
- Із хорошої... авантюри. Я запропонував тодішньому директору філармонії Григорію Шергею створити симфонічний оркестр. Ця ідея йому сподобалася, тому він її одразу ж підтримав. Я почав збирати музикантів, радився зі своїми знайомими, кого можна запросити. Вдалося підібрати такий склад виконавців, який залишився практично незмінним із того часу. Знайшли і кошти для оплати. Люди поставилися серйозно до проекту, адже вони змогли реалізуватися не лише як викладачі, а й як музиканти. З кожним новим виступом зростала відповідальність, адже для нас було важливим не розчарувати слухачів. Потім - пішло-поїхало.
- Як створюєте свій імідж і рекламуєте колектив?
- Імідж для диригента - це сцена, фрак і природність. На мою думку, спеціально створювати його - це просто показуха. Коли виходжу на сцену, одразу ж "відключаюся" від усього зайвого і зосереджуюся лише на роботі.
Що ж до реклами колективу, то я намагаюся будь-де говорити, що в нас є такий оркестр, аби людям було відомо про його існування. Хоч ми і не так часто гастролюємо, але про нас знають в Україні. Шанувальники з великим задоволенням нас слухають, а це свідчить про те, що колектив є одним із сформованих оркестрів України. А ще в рекламі нам дуже допомагає телебачення, що транслює наші концерти.
Втім, хороша робота і якісні концерти - це найкраща реклама. Якщо щось виходить погано, то люди не йдуть, аби послухати колектив. І навпаки - якщо слухачам подобається виступ, вони рекомендують нас іншим.
- А як щодо гастролей?
- Ми вже гастролювали в Києві, Вінниці, Луцьку та Хмельницькому. У столиці грали на бенефісі народної артистки України Валентини Степової. Тоді був аншлаг. Зал аплодував стоячи. Вважаю, що це не лише успіх солістів, а й наш. У Вінниці і Хмельницькому ми грали "на біс". Загалом ці гастролі всім учасникам колективу дали великий поштовх і віру в свої сили. Виявилось, що ми можемо успішно грати будь-де. А це вагомий результат нашої спільної п'ятирічної роботи! До речі, вже маємо запрошення на фестиваль ім. Стравінського, що відбуватиметься у Луцьку, і фестиваль ім. Чайковського, що буде у Вінниці.
"Треба робити свою справу..."
- У чому секрет тривалих творчих стосунків?
- Треба просто робити свою справу. Коли людина справді працює, то це одразу видно. Для мене стимулом до подальшої роботи є те, що люди приходять на концерти і йдуть додому задоволеними. Окрім того, секрет тривалих творчих стосунків полягає у відповідальності за людей, з якими працюєш, та в підтримці здорової атмосфери у колективі.
- Як оцінюєте сили сучасної музичної молоді?
- Половина складу симфонічного оркестру - музиканти віком 25-35 років. Наразі вони переймають досвід у старших колег - Надії Яцюк, Володимира Антонюка, Ірини і Степана Воробель, Ганни Замкової, Ярослава Дікала, Мирослава Кушнірика, Ігоря Тимочка й Євгена Гайди. Згодом молоді музиканти передаватимуть традиції юним.
- Яку музику тепер полюбляє публіка?
- Люди шанують різну музику, оскільки у кожного - свій смак. Потрібно ставити акцент передусім на якісному виконанні творів будь-якого жанру. У Тернополі є багато шанувальників класичної музики. Тішить і те, що тернополяни мають право вибирати те, що саме їм слухати, оскільки до нас приїжджає багато музикантів.
"Почуваюся згустком..."
- Що відчули, коли виконали "Реквієм" Моцарта?
- Спустошеність, як і після кожного концерту, а також великий жаль за прожитою годиною, яку хотілося повернути...
Після кожного виступу я відчуваю емоційне і моральне виснаження. Тому, щоб відновити сили, мені потрібно побути на самоті. Під час концерту відбувається обмін енергією. Я почуваюся тим згустком, який повинен зарядити музикантів на сцені, інакше не буде бажаного результату. Причому дуже важливо об'єднати слухачів і музикантів в одне ціле.
- Звідки черпаєте натхнення і творчі ідеї?
- Зі світу навколо - в "маршрутці", на риболовлі, на прогулянці, в сім'ї. Так, наприклад, ідея виконати "Реквієм" Моцарта у Катедральному соборі виникла під час прогулянки набережною Ставу. Мене одразу підтримав директор філармонії Ярослав Лемішка. Він і організував цей виступ...
- Якою була найнесподіваніша реакція слухачів?
- Ми якось грали абонементний концерт для школярів. Діти, як завжди, прийшли з жуйками, чіпсами, сухариками... Але ми так склали виступ, що таки зуміли викликати в юних слухачів зацікавлення. Вони не лише сиділи і слухали протягом 45 хвилин, а навіть впізнавали музику різних композиторів. Саме усмішки дітей і їхня увага мене вразили, це стало приємним відкриттям.
А ще нам було легко виконувати "Реквієм" у Катедрі, оскільки там є відповідний дух та особлива атмосфера. Після того, як ми закінчили виступ, люди не знали, як реагувати - чи аплодувати, чи вигукувати "браво", чи просто мовчати. Мені казали, що дехто навіть плакав. А така реакція для мене є свідченням того, що наша праця - не даремна, ми досягли бажаного результату.
- Чи відчуваєте себе чарівником?
- Зовсім ні. Почуваюся людиною, яка робить свою справу з великим задоволенням. Я такий же артист оркестру, як і решта, лише з тією різницею, що не видаю жодного звуку. Мене як диригента можна порівняти з головою, яка керує всім організмом, відчуваючи при цьому нервові клітинки кожного органу.
- Про що мрієте?
- Мрію, щоб люди стали вільними від клопотів, хвороб, матеріальної залежності. Щоб вони зранку із задоволенням поспішали на роботу, а ввечері щасливі поверталися додому. Щоб жили професійним життям, вміли відпочивати і відчували дух авантюризму.
- Чим допомагає вам родина?
- Сім'я - це основа життя взагалі. Чим би я не займався, діти і дружина - це великий, міцний і надійний тил. Вони тішаться разом зі мною моїми успіхами, а у важкі моменти є моєю підтримкою і розрадою. Моя дружина - музикант за фахом, тому я, окрім всього, дослухаюся до її думки як фахівця.
- Які інші види мистецтва вам подобаються?
- Архітектура. Я дуже люблю прогулюватися старовинним Львовом, Андріївським узвозом, милуватися Одеським оперним театром. Чомусь саме архітектура нагадує мені музику. Ці види мистецтва мають і красу, і форму.
А ще я люблю театр. Він також дуже близький до музики, його вважають найдемократичнішим видом мистецтва. Хоча, як на мене, театр все ж нав'язує свою думку глядачеві, на відміну від музики, котра дає повну свободу і безліч вільних асоціацій. Втім, найдосконалішим мистецтвом є природа. Коли митець природно виглядає на сцені - він досяг вершин.
Вдячний людям за підтримку
- Які стосунки склалися у вас із керівниками інших творчих колективів?
- Дуже хороші. Ми передзвонюємося, обмінюємося нотами.
- Чи є конкуренція у музиці?
- Вона є всюди. На жаль, у музикантів конкуренція часто виникає на рівні амбіцій, а не професіоналізму. Я вважаю, що здорова конкуренція має бути завжди, а та, що пов'язана з чиїмись амбіціями, просто псує загальну справу, як і стосунки між людьми.
- Яку роль відіграють для вас зв'язки з потрібними людьми?
- Вирішальну. Якщо потрібні люди при владі, то це просто чудово. Бо саме думка таких осіб дає змогу розвиватися іншим. На щастя, потрібні люди є настільки розумними, що завжди знаходять можливість втримати і підтримати те, що ми робимо. Я дуже вдячний директору ПК "Березіль" Сергію Миханчуку, директору драмтеатру Ігорю Сачку та директору музучилища ім. С.Крушельницької Михайлу Рудзінському, які на час ремонту філармонії завжди надають нам приміщення для репетицій.
Розмовляла Леся ЗАМОРСЬКА

Довідка
Мирослав Кріль народився в с. Чистопади Зборівського району Тернопільської області у 1974 р.
У 1989-1993 рр. - навчався у Тернопільському музичному училищі ім. С.Крушельницької. Закінчив - із відзнакою.
У 1993-1998 рр. - навчався на кафедрі оперно-симфонічного диригування Львівської державної консерваторії ім. Лисенка.
Дипломантом ІІ Національного конкурсу ім. С. Турчака став у 1998 р. У 1998-2000 рр. - стажувався в Національному заслуженому академічному симфонічному оркестрі України та Національній опері.
У Тернопільській обласній філармонії працює з 2002 р.  У 2003 р. Мирослав Кріль заснував симфонічний оркестр, а в 2004 р. став художнім керівником філармонії.
Одружений, виховує двох дітей.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.