Для танцювального дуету Тимофія та Лариси Шевіл кожен день — це танець

На танці привели батьки
- З чого почалося захоплення танцем?
Лариса: — Ініціатором була моя мама Тамара Ковальчук. Вона прагнула дати своїм донькам хорошу інтелігентну освіту. Саме тому ми із сестрою ходили в музичну школу, вчилися грати на бандурі. Крім того, з першого класу займалися в дитячому ансамблі танцю "Посмішка", що діяв тоді при Палаці піонерів. Викладач Тетяна Щуцька зуміла настільки зацікавити нас, що ми 10 років відвідували заняття. Причому після школи ми з сестрою обоє пов’язали своє життя із танцями. Вона, як і я, - хореограф-педагог. Живе і працює у Вінниці, щоправда, тепер, після народження четвертої дитини, перебуває у декретній відпустці.
Тимофій: — Коли я був першокласником, батьки вирішили віддати мене на народні танці. Я походив на заняття кілька тижнів, а потім навідріз відмовився продовжувати. Проте через рік батьки знову наполягли на народних танцях. Цього разу я не витримав більше двох місяців. Сподобалося мені лише з третьої спроби, коли я потрапив на бальні танці. У цьому велика заслуга моїх викладачів Наталії та Віктора Решетнікових, які дуже майстерно викладали хореографію. Причому вони не зосереджувалися лише на танцях, а давали нам уроки пантоміми, етикету, вчили робити зачіски і макіяж. До того ж вони разом зі своїми вихованцями їздили дивитися на виступи різних танцювальних колективів. Із часом, завдяки бальній хореографії, я полюбив і народні танці. Відтак, закінчивши школу, точно знав, що буду танцюристом.
"Хореографія нас об’єднує..."
- Як утворилася ваша сімейна танцювальна пара?
Л.: — Ми познайомилися під час навчання в Київському державному інституті культури. В ті часи студентів відправляли допомагати селянам збирати урожай. Коли ми були на першому курсі, то копали моркву в одному з колгоспів. Вечорами ходили на дискотеку. Там я й познайомилася з Тимофієм.
Т.: — Я запропонував Ларисі на канікулах, щоб заробити трохи грошей на власні потреби, поїхати зі мною за кордон у складі шоу-балету. Коли можна було відправитися до Югославії, вона відмовилася, але згодом зацікавилася поїздкою до Польщі. Потім ми побували у Швейцарії й інших країнах. За цей час придивлялися одне до одного і стали не лише танцювальною, а й закоханою парою. Після інституту побралися. Правда, Лариса не захотіла їхати в Молдову, тому мені довелося змінити Тирасполь на Тернопіль.
- Чи не важко уживатися двом хореографам під одним дахом?
Л.: — Зовсім ні. Хореографія, навпаки, нас об’єднує. Ми навчилися домовлятися і шукати компроміси.
Т.: — Нам легко, тому що працюємо в різних колективах. Я викладаю естрадні танці, а Лариса — класичні та народні. Ми часто радимося щодо нових постановок, танцювальної лексики тощо.
- Які танці виконуєте вдвох?
Л.: — У парі ми поєднуємо лексику класичного, бального та естрадного танцю з елементами акробатики.
Т.: — Дуетні номери ставимо самі. Спочатку шукаємо потрібну мелодію, тоді вибудовуємо сюжетну лінію і підбираємо відповідну хореографічну лексику. І лише після того, як номер готовий, думаємо про костюми.
Досягають успіху тудоголіки
- Ви обоє - педагоги. Які поради даєте батькам, діти яких займаються танцями?
Л.: — У "Посмішці" займаються діти 6-15 років. Головна умова, щоб потрапити в наш колектив, - дитина повинна бути здоровою, мати музичний слух. Робити розтяжки і шпагати вона навчиться "у процесі". У кожного вихованця я вкладаю частину своєї душі, тому дуже шкода, коли діти, не витримуючи важких фізичних навантажень, часом залишають танці. Я завжди раджу батькам підтримувати своїх синів і донечок, заохочувати їх до занять.
Т.: — Я працюю з дітьми від 5-6 років. Помітив, що хороші танцюристи виростають із трудоголіків, які постійно працюють над собою і яких підтримують батьки. Тому останнім раджу запасатися терпінням і наполегливістю, щоб їхні діти добилися успіху.
- Як знаходите контакт з дітьми?
Л.: — З досвіду знаю, що більшість дітей любить, коли їх хвалять. Однак є такі, яких треба заспокоїти, підбадьорити, розумно скоригувати, поговоривши віч-на-віч.
Т.: — До кожної дитини шукаю індивідуальний підхід. А щоб їм було цікаво, пропоную якісь нові танці, комбінації різних рухів і жанрів. Щоб діти знали, до чого їм треба тягнутися, ходжу з ними на виступи різних танцювальних колективів.
"Шоу — шанс показати себе..."
- Як ставитеся до шоу "Танцюють всі"? Чи не хотіли спробувати власні сили в цьому проекті?
Л.: — Дуже позитивно. Таке шоу дозволяє творчій людині самореалізуватися, дає шанс показати себе. До того ж, там дуже гарна хореографічна школа, де представлені всі напрямки як класичні, так і сучасні. Крім того,спостерігаючи за учасниками, можна побачити їхній творчий прогрес.
Т.: — Звісно, ми - реалісти і розуміємо, що 40-річним танцюристам непросто змагати із юними.
- Чи маєте якісь секрети, щоб завжди бути у хорошій формі?
Л.: — Після народження старшого сина я була в чудовій формі і навіть дещо схудла. Але коли народився молодший, я погладшала на 20 кг. Через кілька місяців ми з Тимофієм мали виступати. Я зрозуміла, що не влізу у сценічне вбрання і чоловік не зможе мене підняти. Тоді й взялася за себе. Виконувала вправи, старалася не їсти на ніч і за шість місяців позбулася зайвої ваги.
До речі, ми з чоловіком дотримуємося чіткої дієти: каша - на сніданок, овочевий суп - на обід і легка вечеря. А ще секрет хорошої форми — в активному способі життя і постійній роботі з юними танцюристами.
- Що, на вашу думку, потрібно танцюристові для успіху?
Т.: — Найперше, важливо мати любов до танцю, бути позитивно налаштованим, ставити перед собою мету і неухильно йти до неї. А ще, треба братися за будь-яку роботу, використовуючи усі можливі шанси.

Щороку родиною відпочивають на морі
- А як щодо травм? Адже для людей вашого фаху це – не рідкість...
Т.: — У нас, на щастя, все було благополучно. Проте одного разу я все ж травмував ногу, порвавши сухожилля. 
- Чи танцюють ваші сини?
Л.: — Спостерігаючи за нами, Назар та Даниїл і самі захопилися танцями. Спочатку старший син займався гімнастикою, але згодом я забрала його в "Посмішку". Тут він займається досі. Мріє стати хореографом. Молодший робить у хореографії перші кроки, паралельно навчається мистецтву співу у зразковому ансамблі пісні "Мікст".
- Як любите відпочивати?
Т.: — Щороку їздимо на море, оскільки це корисно для кісток. Останніми роками відпочиваємо в Туреччині та Єгипті, хоча раніше більше їздили на Чорне море.
- Чи маєте якесь хобі?
Л.: — Танець — це все наше життя.
- Про що мрієте?
Л.: — Мріємо про хорошу долю для синів, щоб вони змогли самореалізуватися. Ми з Тимофієм дуже любимо свою роботу, тому працюємо з радістю. Хочеться, щоб так було й надалі. А ще, щоб наші колективи процвітали й частіше їздили на конкурси.
Розмовляла
Леся ЗАМОРСЬКА,
0-97-504-25-48

Довідка
Лариса Шевіла народилася 07.01.1972 р. у Тернополі.
Вона — випускниця танцювального колективу "Посмішка".
Закінчила Київський державний інститут культури (хореографічний факультет).
Танцювала у шоу-балеті за кордоном.
Тепер викладає хореографію в Центрі творчості дітей та юнацтва, займається з дітьми із народного театру танцю "Посмішка".
Тимофій Шевіла народився 06.02.1969 р. у Душанбе (Таджикистан).
Школу закінчив у Тирасполі (Молдова). Вищу освіту здобув у Київському державному інституті культури.
Танцював у шоу-балеті за кордоном.
Тепер - хореограф-педагог у Дитячому театрі естради в ПК "Березіль", а також викладає хореографію учасникам танцювального колективу "Рожева пантера" (ТНЕУ).
Подружжя виховує двох синів.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google