Художник із каменоломні

Сучасник і побратим Богдана Лепкого, Святослава Гординського, Михайла Черешньовського та інших відомих культурних діячів початку ХХ століття, наш земляк художник Андрій Наконечний у свій час займав провідне місце в мистецьких колах довоєнного Львова та Кракова.
Проте через причетність до ОУН, ім’я художника довго замовчували, а сам Андрій Наконечний був змушений стати “емігрантом” у рідному краї. Вихованець приватної школи Альфреда Терлецького при Краківській академії красних мистецтв, у повоєнний період записав собі чотири класи освіти і пішов працювати в каменоломню. Починаючи із 1953 року, малював дорожні знаки у Бережанському, а згодом у Тернопільському шосейно-шляховому підприємстві. Останні 10 років свого життя був прикутий до ліжка.
Повернути ім’я художника Андрія Наконечного із забуття змогли лише у 1991 році, після першої посмертної виставки його робіт, що відбулася в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї. До 100-річчя з дня народження нашого видатного земляка його твори експонували також в обласному художньому та Бережанському краєзнавчому музеях, а також у Палаці мистецтв у Львові. 31 травня 2010 року минуло 105 років із дня народження Андрія Наконечного. Цю дату відзначили невеличкою фотодокументальною експозицією “Стежками його долі”, що до кінця липня діє в краєзнавчому музеї Тернополя.
Дуже прикро, що через відсутність коштів досі немає каталогу робіт Андрія Наконечного, — каже науковий співробітник краєзнавчого музею Віра Стецько, яка разом із сином митця Зеновієм зібрала усі необхідні матеріали для такого альбому.
Рано залишився без батьків
Народився майбутній художник-іконописець 31 травня 1905 року в селі Урмань на Бережанщині в сім’ї Михайла та Пелагії Наконечних. У цій заможній селянській родині було шестеро дітей. Батько Андрія Наконечного умів читати і писати, мав власну бібліотеку, виписував різні періодичні видання. Саме за москвофільські газети з господарськими порадами, чоловіка відправили на заслання у Талєргоф, де він і загинув у 1914 році. А через два роки від «іспанки” померла мати Андрія. Так майбутній художник став круглим сиротою.
Закінчивши початкову школу, продовжив навчання у приватній столярній робітні Миколи Когута. Ще юнаком Андрій Наконечний намалював декорацію для аматорської вистави, якою користувалися понад 40 років.
У 1928 році його призвали до Війська Польського . Служив на залізниці у Кракові як писар і оформлювач. Там він тяжко захворів. Оговтавшись після недуги, за сприяння польських офіцерів здібний юнак влаштувався у рисувальну школу. Брав уроки малювання у професора Гофмана, а в 1929-1933 роках – продовжив навчання у школі Альфреда Терлецького при Краківській академії красних мистецтв, де витав дух попередників-неовізантистів.
Листувався із Шептицьким
Ще студентом Андрій Наконечний вирізнявся своєю працелюбністю, серйозним ставленням до навчання, завжди був в епіцентрі мистецьких подій.
Серед розмаїття стилів та напрямків він вибрав неовізантизм, - пише у своїй статті “Андрій Наконечний: нові штрихи до біографії” мистецтвознавець Віра Стецько. - Саме неовізантійська традиція відіграла вирішальну роль у становленні його індивідуальної манери. Багато у пізнанні технології та стилістики візантизму допомогло копіювання фресок каплиці Чесного Хреста на Вавелі на замовлення митрополита Андрея Шептицького у 1938-1939 роках.
Скільки саме копій зробив Андрій Наконечний, невідомо. Однак, з листування художника з митрополитом зрозуміло, що Андрей Шептицький, отримавши картони, завжди уважно аналізував роботи молодого художника, радив йому глибше вивчати оригінали. У нагороду за роботу митрополит регулярно висилав Наконечному 100 золотих.
Називали “українським Леонардо”
Краківський період в творчості митця був найбільш плідним. Він брав активну участь у мистецькому житті. Його роботи постійно експонували на збірних виставках тогочасних художників. Андрій Наконечий мав персональні виставки у Кракові як член мистецького гурту «Зарево». Багато працював над орнаментикою та зображенням святих у динаміці, про що свідчать залишені ним ескізи та начерки. За те, що Андрій Наконечний створив свій власний стиль, його почали називати «українським Леонардо”.
У 1932 році митець разом із друзями Дам’яном Горняткевичем, Андрієм Лепким і Михайлом Зорієм розписав церкву в селі Настасів Тернопільського повіту. Через шість років, після конкурсної виставки, Наконечний став переможцем у жанрі релігійного малярства. Характерним для ікон цього художника було те, що Ісус Христос, Божа Мати та святий Миколай на полотнах одягнені у вишиванки. Його ікони символізують Україну, що припала на коліна, аби поклонитись Богу, Божій Матері, Ісусу Христу і всім святим, вважають мистецтвознавці.
Одружився із вишивальницею
У роки Другої світової війни Андрій Наконечний переїхав до Львова, де, крім малярства, займався політичною діяльністю, брав участь в акті проголошення самостійної Української Держави. Займався питаннями культури та мистецтва в уряді Ярослава Стецька, розробляв взірці військових відзнак для майбутньої Української Армії. Наконечного, як місіонера, відряджають у Харківську область для організації культурно-мистецького життя Слобожанщини. Маючи кілька вільних днів, він, захотів провідати свою родину в Урмані. Рятуючись від гестапо, Наконечний залишається в селі.
У 1942 році художник одружився із місцевою вишивальницею Євгенією Юрковською. Шлюб благословив сам Митрополит Андрій Шептицький іконою "Мати Божа - заступниця Соборної України”. На весілля приїхали друзі-побратими, серед яких були художник Едвард Козак та зв’язкова Романа Шухевича Галина Дидик (псевдо "Анна”). Невдовзі у молодого подружжя народився син Зеновій.
Рідне село стало "еміграцією"
Із приходом радянської влади, щоб уникнути переслідувань НКВД, Наконечний написав в анкеті, що має лише чотири класи початкової школи, і пішов працювати спочатку в каменоломню, а потім у лісництво. Однак при цьому він залишається при власних патріотичних переконаннях.
Щоб підтримати підпільних вояків УПА, він малює карикатури на радянську владу і передає зв'язковою Галиною Дидик.Із 1954 року аж до смерті працював маляром в Бережанській дорожній службі . Останніх десять років життя Андрій Наконечний був прикутий тяжкою хворобою до ліжка.
- У той час батько багато читав, згадував минуле, - каже син Зеновій. - Його відвідували родичі та близькі друзі. Помер 15 вересня 1983 року.
Так сталося, що ім'я Андрія Наконечного повернулося із забуття на мистецькі сторінки України лише через кілька років після його смерті.
 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.