Скрипаль-віртуоз Василь Попадюк: "Я не звертаю уваги на успіхи"

Скрипаля-віртуоза Василя Попадюка порівнюють із музичними геніями, він виступає на найкращих сценах світу, йому аплодують президенти і королі.
Проте на батьківщині про цього музиканта знають небагато. Тому він мріє розкрити свій талант перед українцями. Почути і побачити, що витворяє на скрипці Василь Попадюк, а також насолодитися музикою різних стилів у виконанні гурту Papa Duke, тернополяни зможуть вже 18 травня. Саме цього дня о 19.00 у ПК «Березіль» відбудеться концерт цього скрипаля та його колективу.

4 мови і 15 інструментів
- За скільки часу ви навчилися грати на 15 інструментах?
- Музичні інструменти опановував поступово. Так, із чотирьох років я почав вчитися грати на фортепіано. Із шести зацікавився скрипкою. Згодом від батька навчився грати на сопілці. У 13 років я опанував гітару. Вже працюючи в Москві у «Театрі музики народів світу» Володимира Назарова я опанував різні вірменські й азербайджанські струнні та духові інструменти — кіманчу, гіджак, камуз, дудук тощо.
- Скільки мов знаєте?
- Українську, російську, польську та англійську.
- Ви об'їхали з концертами півсвіту. Де вам подобається виступати найбільше?
- Мені подобається багато місць. Незабутні враження залишилися після виступу на Хрещатику під час Помаранчевої революції. Приваблює мене й Карфаген. Там є старовинний театр із прекрасною акустикою, тому добре чути кожен звук навіть без додаткового підсилення.
Хоче виступити в Акрополісі
- Чи є такі сцени, на яких ви ще не виступали?
- Так, звісно. Я дуже хотів би виступити в Греції, в Акрополісі.
- Як вам вдалося уникнути «зіркової хвороби»?
- У мене її ніколи не було. Чесно кажучи, я взагалі не розумію цього, бо ніколи не звертав уваги на славу і не змінювався. Вважаю, що всі люди талановиті в чомусь і кожен робить свою справу. На мою думку, «зірковій хворобі» підвладні люди недалекого розуму.
- Пригадайте, будь ласка, якісь курйозні випадки з ваших концертів.
- У житті бували різні випадки. Ще коли я працював у Москві у «Театрі музики народів світу» Володимира Назарова, то разом із колективом потрапив в одну кумедну ситуацію. Ми приїхали на гастролі в Іспанію, а наш трейлер із костюмами затримали в дорозі. Зволікати із виступом не могли. На щастя, нам допомогли іспанські артисти, які позичили свої костюми. Було досить смішно.
- А зі скрипкою ніколи не виникало проблем?
- Так, були. Якось у мене в Москві навіть скрипку вкрали. А ще на кордонах колишніх республік Радянського Союзу іноді бували проблеми, коли скрипку не дозволяли перевозити. На Заході такого практично нема, а в США потрібно мати робочу візу, щоб тебе пропустили з музичним інструментом.
«Популярність — наслідок піару»
- Чи доводилося вам коли-небудь утікати від фанатів?
- Ні. Хоча після концертів шанувальники часто просять автограф і хочуть сфотографуватися разом. Звісно, це забирає мій час, але все-таки це приємно.
- Чи маєте особисту охорону?
- Ні. Я ніколи не мав потреби в ній.
- Чи не ображає вас те, що в Україні ви не настільки відомий, як за кордоном?
- Зовсім ні. Я чудово розумію, що частіше виступаю за кордоном, ніж в Україні, тому й логічно, що там мене знають більше, ніж тут, на батьківщині. Популярність артиста — це наслідок піару.
Те, що ви грали для сильних світу цього, якось вплинуло на вашу самооцінку?
Мені все одно, для кого грати. Я просто роблю свою справу. Тому я залишився таким, яким був раніше. Королі та можновладці — такі самі люди, як і ми.
- Які дарунки від них отримували? Як часто і що вам дарують шанувальники?
- Одним із пам’ятних подарунків є іменний годинник, подарований мені та всім учасникам театру Назарова королем Йорданії Хусейном. А ще припав до душі презент однієї 80-річної жінки. Вона підійшла до мене після концерту і запитала, чи міг би я зачекати на неї 30 хвилин. Після моєї ствердної відповіді жінка вийшла з зали, а через півгодини повернулася і простягнула мені скрипку свого покійного чоловіка. Послухавши мою гру, вона захотіла подарувати скрипку мені.
Куховарити навчився від мами
- Як часто даєте благодійні концерти?
- Я залюбки беру участь у різних благодійних концертах. Зокрема долучався до благочинного проекту зі збору коштів для дітей Чорнобиля, для дітей-сиріт та інвалідів із України, Польщі, Ізраїля.
- Як ставитесь до того, що вас порівнюють із музичними геніями?
- Так, я чую такі речі, але вважаю, що це занадто гучно сказано. Якось незручно чути таке про себе. Адже ми всі – генії.
- Кажуть, якщо людина талановита, то - у всьому. Ви, бува, не пробували співати, писати вірші чи прозу, малювати абощо?
- Я не погоджуюся з цим твердженням. Малювати чи писати вірші я не вмію, зате, мов дитина, люблю гасати на машині. А ще вмію досить добре куховарити. Дуже люблю готувати український борщ, м’ясо по-французьки, страви грузинської кухні.
- Звідки захоплення кулінарією?
- Відтоді, як переїхав жити у Москву. Там не знайшов хороших страв, тому дзвонив мамі, яка давала мені рецепти телефоном. Ось так і навчився готувати. Кулінарія у чомусь схожа до музики, бо теж не обходиться без імпровізації.
Пишається своїми музикантами
- Якими своїми досягненнями найбільше пишаєтесь?
- Я не звертаю уваги на успіхи. Пишаюся своїми музикантами, бо кожен із них — хороший соліст. Я з розумінням ставлюся до їх сольної кар’єри і нікого не тримаю насильно біля себе. Кожен мусить розвиватися і заробляти.
- Чи маєте учнів?
- Так, раніше у мене були учні, але тепер нема. Я часто гастролюю і не маю змогу приділяти їм достатньо часу.
- Хто з українських музикантів є вашими друзями?
- Я знайомий із багатьма — Олегом Скрипкою, Русланою Лижичко, Віктором Павліком, Інесою Братущик, Орестом Хомою та іншими. Але усі вони - лише знайомі і не більше. Моїм близьким другом є колишній однокласник Андрій Шусть. Він живе і працює в Києві, пише музику, робить аранжування.
- Мабуть, кожен ваш день розписаний по хвилинах. Що робите, коли трапляються непередбачені ситуації?
- У мене досить швидка реакція. Тому з легкістю виходжу з усіх ситуацій. Життя навчило, що вихід завжди є і його потрібно шукати.
- Скажіть, а в Україну ви не маєте бажання повернутись?
- В Україну я з радістю приїжджаю, але не більше як на два тижні. Бажання переїхати сюди жити ніколи не виникало. Я не хочу починати все спочатку. Соромно зізнатися, але в мене нема ностальгії. Може, це тому, що я постійно жив поза межами України.
На гастролі їздить щотижня
- Про яке майбутнє для себе і свого колективу мрієте?
- Мрію, аби про нас дізналися в Україні та Європі. Щоб нам дали можливість показати, на що ми здатні.
- Скільки місяців на рік гастролюєте?
- Я щотижня на гастролях, тому із дружиною і дітьми проводжу небагато часу. Вони вже звикли до цього і з розумінням ставляться до моєї роботи.
- Чи хотіли б ви, щоб ваші діти стали музикантами?
- Музика — це нелегкий хліб. Мої діти ще замалі, щоб визначитися із майбутньою професією. Гадаю, музика потрібна їм для загального розвитку і грати вони обов’язково будуть. Але щодо вибору професії, то я не нав’язуватиму свою думку. Визначаться самі у свій час.
- Як любите відпочивати?
- Люблю побути на самоті, посидіти у якійсь затишній кав’ярні, смакуючи кавою і цигаркою. Коли випадає вільна хвилинка, залюбки готую якісь страви.
Розмовляла
Леся ЗАМОРСЬКА,
0-97-504-25-48
 

Довідка
Василь Попадюк народився 16 січня 1966 року у Львові. Того ж року разом з батьками переїхав до Києва.
Навчався у місцевій музичній школі ім. М. Лисенка для обдарованих дітей.
Вступив у консерваторію ім. П.Чайковського, звідки його призвали на службу в армію у Київський військовий ансамбль пісні і танцю. У складі цього колективу часто виступав для ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Із 1988 р. працював у Москві, в «Театрі музики народів світу» під керівництвом Володимира Назарова.
У 1993 р музикант повернувся до Києва. Грав у батьковому ансамблі “Гопак”. Їздив на гастролі у Францію, Америку, Канаду. Водночас співпрацював із Державним циганським театром “Романс”. У 1997 р. Музикант залишився у Канаді. Спочатку працював як піаніст у балетній школі, потім у Канадському національному балеті. Паралельно брав участь у музичних фестивалях як скрипаль. Найбільше визнання прийшло до нього після участі в концертах “Канадійської національної виставки” та спільних виступів із відомими музикантами.
Одружений. Має двох дітей.