Тернопільська художниця Наталія Басараб: "Намалювавши щось, йду до людей"

Творчий світ тернопільської художниці Наталії Басараб (55 р.) вражає своєю різноплановістю та різнобарв'ям. Він такий цікавий і захоплюючий, а що найважливіше - сповнений внутрішнього світла та великого позитиву.
Тернопільська художниця Наталія Басараб: "Намалювавши щось, йду до людей"

 


Квітами на її картинах годі намилуватися, як і цікавою подачею архітектурних пам'яток. У кожного портрету - свої неповторні акценти з легким серпанком романтики. Про ляльки пані Наталії годі й говорити. Ці зменшені копії відомих людей дійсно чудові і, як дві краплі води, схожі на своїх прототипів. Сама художниця теж випромінює якесь магічне світло. Поспілкувавшись із нею, починаєш по-іншому дивитися на світ, розуміючи, який він прекрасний і неповторний.
До речі, тернополяни та гості міста мають можливість побачити і відчути особливий світ Наталії Басараб, завітавши на її персональну виставку, що упродовж серпня діятиме в картинній галереї обласної організації Національної спілки художників України.

Перші малюнки зберігає й досі
- Як виглядає ваш пошук красивого?
- Можу піти в ліс і побачити красивий пейзаж, можу назбирати оберемок квітів і милуватися ними, можу подивитися фільм і сподобати якогось героя. Не обов'язково, що я буду це малювати. Просто щоразу думаю, як би це подати. Такий процес відбувається мимоволі. Трапляється й таке, що в стані творчого пошуку я розмовляю з людиною і помічаю за собою, що зовсім її не слухаю, а розглядаю її тіло, пропорції. Малюю практично завжди. Мені подобається майже все, але не завжди вдається вдало подати те, що зображую на картині.
- Ви почали малювати в ранньому дитинстві, а що було на тих перших малюнках?
- Так, я почала малювати десь в 4-5-річному віці. Пам'ятаю, ті перші малюнки були звичайні, дитячі, дещо смішні та примітивні. Тоді я малювала дівчину. Пригадую, що не вміла і не знала, як намалювати чоло, тому почала з брів, а потім одразу волосся. Свої перші роботи й досі зберігаю на горищі в селі. А ще я дуже добре ліпила фігурки з пластиліну, навіть краще, ніж малювала. Вже тоді, мабуть, робила перші кроки до ляльки, тому зараз використовую техніку, завдяки якій отримую дещо об'ємне зображення.
- Чи мріяли ви тоді стати художницею?
- У мистецтві я з дитинства, тому відколи себе пам'ятаю, завжди хотіла бути художницею. Іншого я й не уявляла. Пригадую, коли мама купила мені кольорові ароматичні олівці, мені дуже сподобалося передавати ними світ на чистому аркуші паперу. Згодом я закінчила Кооперативний технікум і школу декораторів. На весь Радянський Союз було усього дві такі школи - одна в Москві, а друга - в Тернополі. Нашими викладачами були люди з великим талантом і чималим досвідом. Мій улюблений наставник - тоді керівник нашої групи, а нині директор обласного художнього музею Ігор Микитович Дуда. Він викладав профілюючі дисципліни - живопис та історію мистецтва, він навчив мене дуже багато. Я досі зберігаю його лекції. За рік навчання я набралася стільки знань, що їх мені вистачило на все життя.

В архітектурі - своя геометрія і романтика

- Чим вас приваблює архітектура?
- Коли я ще вчилася, ми приходили архітектуру. Тоді мені було страшно її малювати, бо ніколи цього не робила. Але майже 8 років тому несподівано звернулася до цієї тематики, переконавшись, що в архітектурі є своя цікава геометрія і романтика. Виявилося, що це надзвичайно цікаво. Вибираєш якийсь кутик і показуєш його в своїх кольорах, в різних точках, таким, як його відчула.
- Які міста намалювали, які плануєте?
- Найбільше - Париж, Київ, Тернопіль. Є міста, де я ніколи не була, проте намалювала їх за фото. До таких, зокрема, належить Венеція. Побачивши світлини, мені одразу ж запали в душу старовинні будиночки, численні мости й водні канали. Я захотіла це намалювати. А ще дуже люблю Львів. Часто там буваю, багато фотографую. Архітектура старого Львова - це справді щось казкове. Дуже люблю малювати тамтешні старенькі будинки. Тоді я немов би переношуся в іншу епоху, в інші часи.
- На вашу думку, які емоції дарують людям ваші полотна?
- Усі кажуть, що позитивні. І я цьому рада. Це означає, що я - позитивна людина. Для мене це велике благо перед Богом. Я була б дуже щаслива, якби моя картина могла б когось вилікувати, вивести з депресії, втішити.

"Малюю так, як відчуваю"

- До якого мистецького напрямку відносите свою творчість?
- Не відношу до жодних, хоча вважаю себе прихильницею реалізму, шанувальницею лінії та образу. У моїй творчості реалізм переплітається з імпресіонізмом. Я так бачу світ, тому малюю так, як відчуваю. Маю свій специфічний почерк, за котрим мої роботи впізнають. Я належу до сучасних художників. У мене сміливі, розмиті картини, бо це диктує епоха.
- Що потрібно художнику для успіху, окрім таланту?
- Вважаю, що Бог усім дав талант, проте його треба розвивати, докладаючи значних зусиль. Людина має захоплюватися тим, над чим вона працює. Лише тоді з неї вийде справжній музикант, актор, художник тощо. Треба бути фанатом своєї справи, дуже багато працювати над собою, вдосконалюватися. Так, приміром, геній сучасності Іван Марчук має талант від Бога, але він ніколи не перестає працювати і шукати мистецьких вершин.
- Чому ви надаєте перевагу стриманим тонам?
- Щодо кольорів, які використовую у своїй творчості, то хочу сказати, що з зеленим я "не дружу". Вважаю його їдким. Хоча дуже сильно люблю природу і зелень. У моїх картинах зелений колір практично відсутній. Для того, щоб передати його, поєдную сині і жовті фарби. Взагалі надаю перевагу стриманим тонам. Не тому, що не люблю яскравих. Справа в тому, що я 17 років працювала в універмазі художником-декоратором. Для рекламних вивісок завжди використовувала яскраві кольори. Вони мені трохи набридли, тому у своїх картинах все життя веду боротьбу з ними. Нарешті вдалося подолати цю межу.


Любить, коли її картини критикують

- Ви часто малюєте і робите ляльки улюблених акторів. Чи хотіли б, аби ці роботи опинилися в них?
- Мені казали, що Людмилі Гурченко під час гастролей в Західній Україні показали фото моєї ляльки. Пані Людмилі сподобалася її зменшена копія, зроблена моїми руками. Вона навіть захотіла познайомитися зі мною особисто. Але я дуже хвилювалася з цього приводу. Не уявляла, як може небожитель зійти з небес до мене, звичайної художниці. Наша зустріч так і не відбулася. Чесно кажучи, я зітхнула з полегшенням, бо не бажаю, щоб хтось із моїх улюблених "зірок" наяву потрапляв у мій світ.
- Чи даруєте свої твори?
- Свої перші ляльки я роздарувала. Раніше дарувала й картини. Але з часом зрозуміла, що не всім до вподоби такі презенти. Тому свої роботи дарую лише тим людям, які дійсно люблять мистецтво.
- В одному з інтерв'ю ви сказали, що ставитеся до себе критично і любите критику. Що це вам дає?
- Так, і справді до себе я ставлюся дуже критично. Вважаю, що людина завжди повинна вдосконалюватися. Мені ще дуже багато треба працювати над собою, тому я весь час у стані пошуку. Люблю, коли мої картини критикують. Якщо це роблять спеціалісти-мистецтвознавці, то їхню думку завжди враховую. Це конструктивна критика, вона стимулює до праці над собою. Інші люди інколи можуть бути необ'єктивними у своїй критиці. Щодо похвали, то якщо мене хвалять просто для порядку, сприймаю як належне, коли ж хвалить спеціаліст - то це значить, що я таки чогось досягла. Вважаю, що себе краще недооцінювати, ніж переоцінювати. Хоча самопоїданням займатися теж не варто.

Кожна виставка - звіт перед людьми

- Знаю, що ви мали можливість залишитися у Франції, але перемогла любов до свого краю.
- Я була кілька разів у Франції. Ця країна мені дуже сподобалася. Навіть думала там залишитися. Проте покинути рідну землю так і не змогла. Можливо, якби була молодшою, то зважилася б, а в зрілому віці, коли людина вже сформована як особистість, покинути свій край набагато важче. Я просто люблю свій дім, свою землю. Так, я час від часу їжджу в село, в якому народилася, хоча з рідних там вже нікого не залишилося. Люблю гуляти стежками свого дитинства і відчувати енергетику дому. Якщо довго не відвідую рідний куток, то впадаю в депресію, хворію. За кордоном, де я побувала, звичайно, дуже красиво. Але до цієї краси швидко звикаєш, тоді, як магнітом, починає тягти на Батьківщину.
- Як часто робите персональні виставки?
- Починаючи з 1994 року, коли відбулася моя перша персональна виставка на "Ватрі", я роблю по одні-дві виставки на рік. Може, мене трохи забагато в Тернополі, але я не дуже люблю кудись їздити. До того ж мене лякають перевезення картин. Вважаю, що робота художника більше для когось, ніж для себе, бо даруєш емоції оточуючим. Намалювавши щось, йду до людей. Так, ніби розповідаю, як у мене справи, як і чим я живу. Кожна виставка - свого роду звіт перед людьми і водночас перед собою. Це як екзамен, творча мірка. Коли переді мною поставили б вибір художники-професіонали чи люди, то я обрала б останніх.
- Як любите відпочивати?
- Подорожувати не дуже люблю, це мене втомлює. Мені подобається посидіти зі своїми подругами (з кожною окремо) в затишній кав'ярні, послухати їх, заглибитися в їхній світ. Люблю бувати на природі, погуляти лісом з собакою, роздумуючи над життям.
- Про що мрієте?
- Зробити досконалу ляльку, намалювати досконалу картину. Просто бути задоволеною тим, що є. Вважаю, що світ краще сприймати з позитивної точки зору.

Змінила техніку виконання ляльок
Більшість робіт, представлених на персональній виставці Наталії Басараб, що триває в картинній галереї, нові.
На полотнах художниці - багато архітектурних пам'яток, квітів. Так, вона намалювала цілу серію картин "Країна ірисів", познайомившись із тернопільським селекціонером Ігорем Хорошем.
- Я побувала на його виставці ірисів, - каже пані Наталія. - Мене настільки вразили ці чудові квіти, що я просто не могла їх не намалювати. Ці картини сподобались Ігорю Хорошу, про це він сказав на відкритті моєї виставки.
Щодо нових ляльок, то цього разу майстриня взялася за місцевих артистів. Вона зробила ляльку Любов Ізотова, переглянувши нову програму співачки "Сніг у Флоренції".
- Цю ляльку я одягнула у чорне плаття - зменшену копію того, в що була одягнена народна артистка, - продовжує співрозмовниця. - Також у руках моя лялька тримає червону троянду.
Також після перегляду вистави "Поминальна молитва" під враженнями від гри актора В'ячеслава Хім'яка, який виконував роль Тев'є-молочника, пані Басараб створила його ляльку. Поки що пан В'ячеслав не бачив її.
- Спершу я хотіла одягти цю ляльку в костюм Богдана Хмельницького, -зазначає майстриня. - Але згодом таки зупинилася на тому, що краще все ж у костюмі Тев'є-молочника.
Ще одна нова лялька в колекції художниці - учасниця ансамблю бандуристок "Оріана" - Юлія Рудницька. Вона у вишиванці та з бандурою в руках.
Наталія Басараб дещо змінила техніка виконання ляльок. Тому вона переробила Олександра Домогарова, Софі Лорен, Мерлін Монро. Вдосконалила й Жерара де Пардьє, переодягнувши його в новий костюм - Вателя з однойменного фільму.

Біографія
Наталія Басараб народилася 23 квітня 1954 року в с. Іванківці Зборівського району на Тернопільщині. Закінчила Кобзарівську середню школу, Кооперативний технікум та школу декораторів. 17 років працювала художником декоратором у ЦУМі. Заміжня. Має дочку Софію.

Розмовляла Леся ЗАМОРСЬКА,
lesya.zamorska@te.ria.ua

Коментарі (2)
  • Anonymous

    закиньте фото робіт
  • Anonymous

    Аффторррр, компіляція для вас не проблема!!! Респект Наталці Басараб.
15:22 Злодії викрали елітну випивку з магазину. Камери "спіймали" їх play_circle_filled 14:30 У Бункермузі майстерно літають гімнасти play_circle_filled photo_camera 14:00 Чому ОСББ не сподобалась запропонована Кабміном монетизація субсидій 13:00 Як вибрати найкращі сухофрукти 12:00 На "Східному" на подвір'ї підстрелили собаку 11:20 Як правильно харчуватися в піст, радить дієтолог 10:30 На Тернопільщині знайшли викрадений старовинний польський молитовник та багато медалей photo_camera 09:45 Що схвилювало тернополян останнім часом 09:01 Поранення Турського: поліція просить водіїв допомогти знайти злочинців 08:00 Цей день в історії, 24 лютого: Україна і Польща підписали угоду про перемир'я 07:00 Погода у Тернополі: 24 лютого, сніг, -6° 21:00 «Інтер» передав національній дитячій лікарні обладнання (прес-служба «Інтер») 20:00 Тернопільські ветерани перемогли на футзальному турнірі у Польщі
play_circle_filled

Для кожного студента настає період, коли він задається питанням, куди йти працювати після закінчення навчання. Саме...

Скільки вже заплатили грошей з міської казни за цьогорічну зиму, поки невідомо. Сезон ще триває, а суму можна буде вказати...

play_circle_filled

Напад дійсно зухвалий, центр Тернополя, білий день, поряд дві школи...

У 99 відсотках випадків дитина добровільно йде за педофілом. Психологи радять дорослим вивчити напам’ять 18 правил безпечної...

Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook
keyboard_arrow_up