Тернопільський дружинник Федір Приступа готується до фестивалю "Битва націй"

Активно бере участь у дорослих “битвах” під час середньовічних історичних фестивалів. А ще Федір - щасливий чоловік та батько. Його дружина Надія та шестирічний син Роман підтримують його у всіх починаннях та їздять з ним на фестивалі.
Зараз Федір Приступа готується до Міжнародного фестивалю історичної реконструкції Середньовіччя “Битва Націй”, який проходитиме у Хотині з 30 квітня до 3 травня. На нього поїдуть члени клубу “Галицька дружина” та його дружина із сином.

“Воював” з дитинства
- Чим запам'яталися тобі дитячі роки?
- Я жив у приватному будинку, тому багато часу проводив на вулиці. Я був дуже рухливим хлопчиком, тому постійно десь бігав. Але найулюбленішим моїм заняттям були ігри у “войнушки”.
У дитинстві мав такі ж іграшками, як усі - грався пластиковими солдатиками, машинками. Але часто уявляв себе середньовічним лицарем. Постійно робив із палок зброю. Пряма палка - це меч, крива - то шабля, або ятаган. У шкільні роки під час “боїв” ми почали вигадувати правила. Хтось ставав ватажком, хтось залишався “рядовим”. Цікаві були ігри!

- Дитячі забавки згодом переросли у дорослі ігри - лицарські поєдинки на фестивалях. Як ти знайшов однодумців під час навчання у вузі?
- Навчаючись у вузі, я почав цікавитись не тільки боями, а середньовічним побутом та культурою Давньої Русі. Один із моїх друзів, який знав про моє захоплення, познайомив мене з іншим хлопцем, який навчався у тому ж університеті, що і я. Я знав, що десь є клуб історичної реконструкції, але дуже здивувався, що так близько - у мене під носом.
Так я почав займатися історичною реконструкцію з другого курсу університету, у 2002 році. Будучи студентом, це заняття мені приносило особливе задоволення - я кайфував в оточенні своїх однодумців. Згодом відчув, що це стає невід’ємною частиною мого життя.
- Що для тебе це захоплення?
- Це змінює погляд на минуле та сучасне. Коли я з родиною та хлопцями вирушаємо на історичні фестивалі, то дотримуємося того життя, яким жили наші пращури. Одягаємо давній одяг, який шиємо по давніх взірцях з натуральних тканин. Готуємо просту їжу, яку готували пращури. А це каші та овочі, а не ковбаси та консерви. Усі ці моменти варто пережити та відчути, щоб навчитися бути у сучасному житті стриманішими та цінувати кожну мить.