Читаю сам і раджу іншим: поради книголюбів

Вероніка Заєць, маркетолог:
Хелен Філдінг “Щоденник Бріджит Джонс”
Що, серйозно? Кажете “фу, таке читати”? Тоді погляньте на себе в дзеркало (якщо ви жінка) і пригадайте, коли ви востаннє були об’єктивно задоволені собою? Коли? Давно? То ноги затовсті, то очі не такі і волосся, як пакля. Якщо ні, то ви лукавите.
Філдінг малює нам альтернативну реальність старої Англії. Хоч люди вже давно не подорожують в каретах, та місце для містера Дарсі і його антагоніста є завжди.
І не треба бути дуже розумною, як Елізабет Беннет, аби впасти йому в око. Треба просто бути собою. 
Так, можна сміятися із потуг наївної і не завжди адекватної журналістки Бріджит, але іноді варто зізнатися: ми часто поводимось точно так само, бо хочемо, як краще. А зі сторони виглядаємо, як Бріджит, яка вічно десь “накосячить”.

Тетяна Возняк, фотограф:
Гарпер Лі “Вбити пересмішника”
Спершу здається, що це проста дитяча книга, але перегортаючи останню сторінку, ви відчуєте, ніби прокинулись новою людиною.
Хоча тема й не нова: чорні-білі, бідні-багаті. Америка в 30-ті роки була далеко не колискою демократії. Ти чорний — ти гірший, ти чужий, чого ти тут живеш? Чого ти хочеш? Рівності? Не сміши!
Завжди є люди, які мусять доводити іншим речі, здавалося б, елементарні. Чому хтось має бут гіршим лише через інший колір шкіри? Чи чому хтось має через це бути кращим? 
Недаремно книга в 1961 році отримала Пулітцерівську премію: вона набагато цінніша, ніж може здатися на перший погляд. І расова дискримінація не стала меншою проблемою в наш час, тому і актуальність її не зменшується. На жаль.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.