Іван Малкович: “У нас розстріляли сотні першорядних поетів”

Іван Малкович — видавець, якого неможливо не знати. Малеча завдячує йому серією книг про “Гаррі Поттера” - і саме українські переклад та палітурку визнають однією із найкрасивіших у світі. Та що там казати — адже першу абетку видало саме видавництво Тараса Малковича. Дорослим припала до душі серія поетичних антологій, яку “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” видає вже не перший рік, постійно збагачуючи новими іменами — зараз їх вже є 15.  

Зручний формат: книжечку можна помістити навіть у жіночій сумочці, а чоловіки можуть заховати її до кишені. “Бо в чоловіків зазвичай кишені великі”, - жартома пояснює видавець. Однією з останніх вийшла друком  “Антологія української поезії ХХ століття”. І ця книга для Малковича є дуже особливою, про що він сам і зізнається.

- Я дуже довго втікав від дорослих поетів, - каже він. - В юності я працював у видавництві “Молодь”, тоді редакція складалася аж із трьох людей.  До нас приходили молоді поети, які хотіли публікувати свої твори. Звісно, кожен приходив не з порожніми руками, тож я вирішив втекти звідти, від дорослої поезії та дорослих поетів (сміється — прим.авт.). І втік я у дитячу літературу. Я хотів, щоб мої книги мали особливий вигляд, щоб таких ще не було. Так і почалася серія антологій. Першими вийшли збірки Тараса Мельничука  - поета-дисидента, якого Малкович вважає своїм учителем.

Від Вінграновського до Жадана
- Коли мені було 16-17 років, він вже відсидів перший раз за свої переконання, і вчив мене, що таке поезія. Він відкрив мені світ метафори, - згадує Малкович. - У звичайних речах він бачив певні образи: чайник для нього мав вигляд солдата, а старий телефон міг нагадати йому тореро на коні  - він мислив дуже нестандартно, відкривав невидимі двері в зовсім інші світи. От раптом була стіна і раптом ти бачиш ті двері, які можна відкрити, а за ними новий світ.
Є в антологіях і збірка Ліни Костенко. Малкович каже, що він умовно поділяє поетів на три ліги, так от Костенко належить до найвищої. На такі оцінки наштовхує кількість проданих примірників її антології.
- За два роки 50 тисяч книг. Це тільки в нашому видавництві, адже її вірші видають й інші, - пояснює пан Малкович. - Якось вона мені сказала: “Деякі говорять, що вони не можуть певний час писати, іноді навіть по три місяці. Та я би вмерла, якби не писала три місяці!” - отака вона, наша Ліна Костенко.  Мені здається, у неї є якийсь зв’язок із космосом, який відмінний від інших поетів нашого часу. Тому я був особливо щасливим, коли видав її “300 поезій”.

Сергій Жадан, Наталка Білоцерківець, Ян Твардовський, Аттила Могильний, Микола Вінграновський, Олег Лишега — останнього встигли видати ще за його життя — всі ці автори знайшли своє місце в серії антологій. Видати з маловідомих поетів саме ХХ століття — було давньою мрією Івана Малковича.

- Кожен поет мріє про свою антологію, та не кожен доживає до неї і не кожен встигає напрацювати стільки матеріалу, аби вистачило на цілу збірку. Саме в ХХ столітті таке траплялося дуже часто, зважаючи на історичне тло. Звісно, є такі автори як Тичина — про якого знають всі ще зі шкільної програми, але що знають — кілька віршів? В нашій антології ви відкриєте Тичину таким, яким не знали досі, - запевняє Малкович. - В ній зібрано близько 70 його поезій, завдяки яким ви зрозумієте, що Тичина був не тільки “прорадянським”, як про нього люблять зараз говорити.
Іван Малкович розповідає, що працював над цією збіркою багато років. Однак врешті вирішив нарешті її видати. Зізнається, що працюючи над нею запізнився із п’ятьма іншими проектами, що влітело видавництву в копієчку — але про це не шкодує.

Несправедливо забуті
- Ми ще й довго працювали над оформленням. Бачите, в антології понад тисячу сторінок, але вона маленького формату, тож довелося вигадувати, як зробити так, щоб її товщина не була більшою за ширину сторінки (сміється — прим.авт.) Вихід знайшовся: ми взяли дуже тонкий папір. Тонкий, але якісний — він цупкий і приємний, саме із такого друкують сторінки для Біблій, - пояснює видавець. Крім того, тут є ще один нюанс: де б ви не відкрили цю книгу — вона буде до вас прихильною: вона не скрипить, коли її розгортаєш, її не треба перегинати, аби все прочитати — а саме такі проблеми є в книгах із великою кількістю сторінок. Ще одне маленьке ноу-хау: вірш завжди починається на лівій сторінці, ми спеціально довго все верстали, аби всі вірші розмістити так, аби вони не переривались іншими розворотами, - з гордістю розповідає пан Малкович. - Кожна книжка заслуговує, аби мати такі маленькі “магнітики” спеціально для її читачів.
Окрім самих поезій є в книжці і короткі біографії кожного зі ста авторів.

- Вони варті того, аби кожен знав про їхнє життя, - переконує Іван Малкович. - У нас розстріляли сотні першорядних поетів. Коли говориш про такі речі десь на Заході, то люди зазвичай не розуміють, як так могло було. А вони гинули, рятуючи життя іншим і плюючи в обличчя комісарам. Та, на жаль, ми багато знаємо про чужих поетів, натомість майже нічого не можемо розповісти про своїх. Ця книга має виправити таку несправедливість.

Сама книга умовно поділені на дві частини: перша — це так звані хрестоматійні поети, про яких пересічний українець знає і може навіть згадати якісь їхні твори, друга — ті, про кого ми або мало що знаємо, або навіть ніколи не чули. Зрозуміло, що про перших і біографічна довідка буде дещо більшою, бо знайти інформацію про життя декого із важливих авторів через репресії чи недовге життя було дуже важко.
 - За верхню межу авторства я брав дату народження поетів — всі, хто народилися до 1950 року, - пояснює Іван Малкович. - Тож тут є і “шістдесятники”, і представники модернізму, як вже вищезгаданий Тичина та Антонич, представники неокласики (як відомий всім Рильський), “празької школи”, авангардисти, так звана “нью-йоркська група”. До неї зокрема належить і Патриція Килина, не українка за походженням, яка самотужки вивчила нашу мову  і писала нею вірші.

Довідка:
Іван Малкович народився на Івано-Франківщині в селі Нижній Березів 10 травня 1961 року. Закінчив філологічний факультет Київського державного університету ім. Шевченка. Автор семи «дорослих» поетичних книг: «Білий камінь» (1984), «Ключ» (1988), «Вірші» (1992), «Із янголом на плечі» (1997), «Вірші на зиму» (2006), «Все поруч» (2010, 2011 (2-ге, доповнене видання); «Подорожник», 2013. З 1992 року - власник і директор приватного (на початках виключно дитячого) видавництва “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”.

Фото з відкритих джерел.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.