Андрій Качало: “Музикант без “кабацької школи” — не музикант...”

Андрій Качало, знаний більше за творчим прізвиськом “Кача”, живе у Тернополі. Але у рідній студії та, зокрема у нашому місті, його спіймати важко — він постійно “на валізах”. Професійних звукорежисерів в Україні не так вже й багато, а зіркам вони — ой як потрібні. Адже, як кажуть самі артисти, коли вони виходять на сцену — їхні долі в руках у того, хто за пультом. — Андрію, як ти прийшов у музику? — Все сталося дуже давно. Батьки хотіли, щоб їхня дитина була всесторонньо розвинена, і віддали мене у першу музичну школу, яку я закінчив через сім років по класу скрипки. А тоді всі повально захоплювалися гітарою. У кожному дворі ввечері збиралися компанії, і там обов’язково був “перший хлопець на селі”, який грав на гітарі. Зі скрипки перевчитися на гітару — це два тижні часу, що я і зробив. У шостому класі почав крутити у школі дискотеки... Тоді на піку популярності була Алла Борисівна і її “Миллион алых роз”. — У ті часи в тебе був якийсь кумир — гурт чи окремий виконавець? — “Машина времени”. Але слухали одночасно і Барбару Стрейзанд, “ABBA”, “Boney M”, “Deep Purple”. Зараз їхні пісні виходять у збірках, які іменують “Золотим надбанням світової музики ХХ століття”. “Були лише інструменти і руки...” — Вже через рік після закінчення школи у тебе був свій музичний гурт, хоча доля занесла у вуз, що немає жодного стосунку до творчості... — Так, я вступив у педінститут, як не дивно, на фізико-математичний факультет. Його деканом тоді був Володимир Кравець, нинішній ректор. Він одразу ж мені запрононував створити ансамбль на фізматі. Створили... — У двох словах — найяскравіший спогад про студентські роки... — Уже саме словосполучення “студентські роки” (сміється — прим. авт.) — це суцільний яскравий спогад... Чого тільки вартий СТЕМ (студентський театр естрадних мініатюр), який поступово переріс у КВН, у якому активну участь, до речі, брала й Оксана Пекун, тепер популярна співачка, і Коля Вільотник, тепер відомий бізнесмен... Вже тоді я пробував грати і рок-музику, і поп. На випрошені у батьків гроші купив одним із перших у місті “Ямаху”. Тоді ніхто ще не знав, що таке “самограйка” — коли береш акорд, а воно грає усе. — Після першого курсу ти пішов до армії... — І там теж організував ансамбль. Я служив у м.Свалява на Закарпатті у ракетному дивізіоні. Був топографом. Частина була бойовою, постійні навчання, полігони, але між тим ще й встигали грати. — Після армії ти повернувся в інститут, і саме тоді був створений гурт “Ц.У.”, з якого у творчий світ вийшли досить великі люди... — Так. Співав у нас Ваня Панчук (його тепер можна почути у ресторані “Ніка”), клавішні — Вася Кондратюк (зараз він грає на клавішних і робить аранжування для Руслани Лижичко). Грав у нас і Руслан Тодорук — сьогодні він у США, а свого часу був учасником гурту “Анна-Марія”, працював у Олександра Пономарьова та Віктора Павліка. Саксофоніст — Ігор Храпко — нині керівник Державного квартету України. Наш гурт хотів займатися музикою професійно. Звичайно, була і робота у кабаку. Музикант без “кабацької школи” — не музикант. Ця робота багато дає у плані моментального вирішення музичних тем. Тобі сказали грати “Не сыпь мне соль на рану” — нема проблем. Берем “ля мінор” і вперед, хоча цю пісню чули один раз у житті. Не було тоді міні-дисків з готовими фонограмами. Були лише інструменти і руки. “Чужая свадьба” — телефоном — А траплялося, що не могли зіграти того, що просив клієнт? — Не пригадую... Хоча зачекай, було таке. Це сталося, коли я працював на телеканалі “TV-4”. Ввечері у ресторані до нас підходить чоловік і просить зіграти “Чужую свадьбу”. Ця пісня була тоді на піку популярності і звучала щонайменше у кожній програмі “Наших вітань”. Пісню чоловік замовив, музика — “на слуху”, а слів ніхто не знає! Ми були у шоці. Тоді передзвонили на студію “TV-4”, не повіриш — хлопці диктували нам слова телефоном, а ми співали. Клієнт був вдячний, а ми — задоволені. “Ми записувались у під’їзді” — Пізніше був у вас гурт “Пенсія”, який називали “тернопільським “Міражем”. Тоді ви стали фіналістами другої “Червоної рути”, але гурт сам по собі проіснував недовго. Потім була робота звукорежисером на “ТV-4”, після якої ця професія стала основною. Але спеціальної освіти не було — були лише навички... — Скажу тобі чесно, я ще не бачив класних звукорежисерів з дипломом. Так, їх випускають, але де вони? Робота на концертах — це досвід. А я записуватись почав у сьомому класі — через два магнітофони. Зараз це все називається аранжування. Знайти б ту касету, я показав би тобі, що можна зробити за допомогою двох магнітофонів і двох гітар. Щоб створити об’єм звуку, ми записувались... у під’їзді. Сусіди вже не реагували — звикли. — Перший концерт, коли ти був за пультом, а на сцені — популярний артист, пригадуєш? — Це було у 1998 році на “Таврійських іграх”. Я озвучував Вітю Павліка. І тут в операторську передають: “Увага, телеканал “Інтер”, прямий ефір”. Я мало не посивів. Віті все рівно, він не знає. А я ж знаю, і розумію, яка відповідальність на мені! Але все, на щастя, обійшлося добре. Потім спеціально дивився відеозапис концерту — все класно. Розумієш, артист не буває неправий. Якийсь збій — винен звукорежисер. — У тебе за плечима робота з Лолітою, Валерієм Меладзе, Сергієм Пєнкіним, Олексієм Глизіним і Крістіною Орбакайте. Всіх, зрештою, і не перелічиш. Зараз ти працюєш зі Степаном Гігою. Його бачать одним на сцені, іншим — у сім’ї та побуті, напевне, ще інший він у роботі. Якого Степана знаєш ти? — Це розумна і талановита людина. — Безумовно, але, напевне, бувають якісь моменти, коли не вдається дійти згоди? — Звичайно, ми ж люди творчі. Степан — егоїст, але у хорошому розумінні цього слова. Якщо він бачить справу так, то саме так воно і має бути. Але на те ми й розумні люди, щоб уміти один одного переконувати і в результаті приходити до спільного знаменника. Українська культура — художня самодіяльність? — Колись ти казав, що є суттєва різниця у роботі з російськими зірками і нашими, українськими. Мовляв, найіменитішим всього вистачає, дякують за роботу, а нашим — це не так, те не так... — Скажу так — простіше працювати з професіоналами. Але чомусь буває, що чим далі артист від вершини, тим більше пафосу і, звичайно, претензій до інших. Якщо людина не може себе реалізувати у творчому плані, вона себе реалізовує у “розчепірених пальцях” і в пафосних заявках, мовляв, я — кращий. Але ж про це можуть говорити ті люди, які прийшли на концерт і заплатили свої гроші за квиток. Як би артист себе не називав — “золотим голосом”, “суперстаром” — вирішувати людям, які його слухають. — Ти — звукорежисер і професіонал — як можеш оцінити рівень вітчизняної естради? — Ніякий. Це художня самодіяльність. Все починається не з виконавців, а з пісні. У нас немає зараз яскравих композицій. Пісні пишуть усі, кому заманеться, тільки не професіонали. Артисти просто економлять гроші. Музика має запам’ятовуватися, бути на слуху. І це — основа шлягера. — Український андеграунд теж потрапляє у категорію “ніяких”? — Андеграунд — не такі, як всі. Але якщо порівняти “не таких, як всі” західного зразка і наших — це небо і земля. Наші, українські, справді, нікому абсолютно не потрібні. У нас немає нормальної попси, традиційного викладу. Є одиниці, але я утримаюсь від імен. — То, може, назвеш найабсурдніші проекти української естради? — Ти ж знаєш, що звукорежисерам заборонено називати імена. — А з ким із виконавців хотів би попрацювати? — З Володимиром Кузьміним. У нього на кожному новому концерті одна і та ж пісня звучить по-різному. Це є відсутність штампу, тобто, виконання пісні в залежності від місця, де співак перебуває, від свого настрою, настрою аудиторії. Це справді творче виконання, не прив’язане до фонограм... Є артист на сцені зі своїм інструментом, є група — вони разом можуть творити шедеври. Довідка “RIA плюс” - Качало Андрій Миронович народився 28 лютого 1967 року - З 1984 по 1991 рік навчався у Тернопільському державному педінституті на фізматі (1985-1987 — служба в армії) - 1991-1995 — робота на телеканалі “TV-4” режисером монтажу - З 1996 — працює у студії “Шанс” - З 1999 — робота на “АМ-студії” звукорежисером - Розлучений, доньці Ірі 14 років

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.