Любов до гітари

На семиструнній гітарі Богдана Дурда грає з 13 років. Перший інструмент їй подарував старший брат за те, що вона добре вчилася. І спочатку її навчали гри на гітарі всі, хто що вмів. А після 30-ти за рекомендацією відомого тернопільського гітариста Павла Матусевича вона вступила до вечірньої школи, яку закінчила на відмінно. “Цікаво те, що у вечірній школі навчалися і діти, і дорослі, — відзначає Богдана Йосипівна. — Дехто був навіть старшим за мене. Серед них — відомі нині у місті лікарі, педагоги...” “Я співаю, бо душа співає...” “Вся моя родина була співучою, — зазначає пані Богдана. — Займаючись із учнями грою на гітарі, я дуже дивуюсь, що батьки з дитинства не вчать дітей співати. Я запитую, чи співає їх мати, коли готує їсти. А вони кажуть — ні. А ми вдома завжди співали народні пісні: чи то ліпили вареники, чи то робили іншу хатню роботу. На свято був літр горілки на 20 чоловік і всі співали так, що аж лампа гасла. Я не маю хороших вокальних даних, але я співаю, бо душа співає”. Загалом у Богдани Йосипівни майже 90 учнів, половина з них не розлучаються з гітарою. Курси гітари вона вела 18 років. “Були у мене учні, яким за 30, — розповідає жінка. — Одна з них зараз працює доцентом у педуніверситеті. Вона захотіла навчитися, і в неї гарно виходило. Інша — не мала слуху, але дуже хотіла оволодіти інструментом, — і навчилася. До того ж, виробила собі слух. Я ніколи не думала, що таке можливо. Але коли є бажання, видно, Бог ще й допомагає у цьому”. А ще одна учениця запросила пані Дурду на своє весілля. І вчителька зробила їй приємний сюрприз: подарувала касету, як вона грала і співала на гітарі у 10 років. Коли її прокрутила на весіллі, всі були приємно вражені. Пані Богдана дуже любить класику, оскільки такі твори зачіпають найглибші душевні струни, можуть викликати найніжніші почуття чи стихію глибоких і навіть жорстоких пристрастей. Як-от вальси Шопена, симфонії Бетховена і Моцарта, фуги Баха, музика Вівальді, Брамса, Штрауса... Зрештою, Богдана Йосипівна й сама написала більше 100 пісень для гітари, має колекцію платівок з виступами відомих гітаристів світу, а також підібрала ноти з акордами для більш ніж двох десятків відомих творів для гітари. Зокрема, для чотирьох вальсів, пісень “Есмеральда”, “Утомленное солнце”, маршу “Славянка”, кількох ретро-пісень та пісень з кінофільму. Проте, вона не може знайти у Тернополі людину, котра допомогла б їй видати такий збірник із нотами. Від бардівської пісні аж мурашки мають іти по спині “Я не сприймаю солоденьких бардівських пісень про вишеньку, плаксивих творів про кохання”, — зазначає Богдана Йосипівна. — Бардівські пісні завжди були соціальними або з глибоким філософським змістом. І від їх виконання аж мурашки мають іти по спині”. “У мене є цікава книга польською мовою “Лексикон гітари”, видана ще у 1979 році упорядником Йожефом Поврожняком, — продовжує пані Дурда. — У ній зібрані цікаві відомості про всіх гітаристів світу та все про гітару і гру на ній. Цю книжечку було б добре перекласти та перевидати”. Також мисткиня має багато зошитів із нотами для класичної гітари, бо свого часу познайомилася з харківським ансамблем, в якому грало 14 гітаристів. І хотіла б передати ті ноти цій людині чи ансамблю, що працює з класичною гітарою. Через кілька тижнів Богдана Дурда планує організувати вечір романсів у приміщенні товариства “Просвіта”. На ньому вона хотіла б презентувати свою другу книгу “Ріка життя”, котра вийшла з друку нещодавно. “На жаль, сучасні молоді композитори пишуть пісні куплетної форми, у стилі естрадних пісень 60-70-х років і кажуть, що це романс, — каже бардеса. — Проте романси набагато складніші і глибші за формою та жанром”. Два роки тому пані Богдана хотіла поїхати на конкурс романсів у Миргород, подала вже всі документи, але тоді обрали тих, хто мав записані фонограми творів. А у неї цього не було, тому і потерпіла фіаско. У її доробку є чимало портретів відомих людей З дитинства Богдана Йосипівна малювала олівцем. Зараз малює олійними фарбами портрети, пейзажі, квіти. “Свої полотна я в основному дарую, — каже вона. — За останні 5 років подарувала знайомим майже 50 картин. Тепер їх можна побачити в офісах або вдома у тернополян”. До речі, жінка неодноразово брала участь в обласних виставках. Позаторік на міському конкурсі до 10-річчя Незалежності була представлена її картина “Гармонія” з портретом Віктора Ющенка, якому художниця дуже симпатизує. На ній політик був зображений біля Надставної церкви з мольбертом та гітарою. Однак те полотно після конкурсу їй не повернули, а організатори сказали, що подарували її Віктору Андрійовичу. Богдана Дурда: Після війни до гітари ставилися з презирством У другій половині 40-х гітара не була популярним інструментом, навпаки — до неї ставилися з презирством. Всі негативні герої у радянських фільмах 50-х грали на гітарі, а позитивні — на гармошці. “Зошити з нотами можна була купити хіба що у Москві чи Ленінграді, — зазначає Богдана Дурда. — До слова, і у часи незалежності України вони також зникли з продажу”. У 1926 році в СРСР вперше приїхав “бог гітари” — іспанець Андрес Сеговія, який давав концерти у Москві, навіть з оркестром. Тодішній нарком освіти Анатолій Луначарський також був на його концерті, бо захоплювався гітарою. Тільки після цього у Москві при консерваторії відкрили клас шестиструнної гітари, а до того у музичних школах цього інструменту ніхто не викладав. Біографічна довідка Богдана Дурда народилася у 1940 році у Бучачі. Там закінчила школу №1. Потім навчалася у Львівській політехніці на хіміко-технологічному факультеті. З 1970 до 1995 року працювала інженером-конструктором на Тернопільському комбайновому заводі. Богдана Дурда постійно самовдосконалюється: заочно закінчила Університет мистецтв в Москві, а також курси іспанської мови, есперанто, фотомайстерності, моделювання одягу...

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.