Майдан для них не закінчився: одні віддали життя за Україну, інші досі її боронять
Серед тих, хто виходив на барикади у Києві, були тернополяни, журналісти, волонтери, громадські активісти. Двоє наших колег віддали за Україну життя. Інші після Майдану не склали зброї — а з початком повномасштабної війни знову стали на захист країни. Згадуємо їхні історії, слова і вибір, який багато про що говорить навіть через роки.
21 листопада — річниця Революції Гідності, яка стала переломним моментом у новітній історії України та початком справжнього виборювання незалежності — не лише проголошеної на папері, а й вибореної боротьбою.
Відтоді багато чого змінилося. Чимало тих, хто стояв на Майдані, згодом стали волонтерами, а з початком повномасштабного вторгнення взяли до рук зброю і пішли захищати Україну. Дехто — цілими родинами: на фронт вирушили і батьки, і діти. Для багатьох боротьба за свободу, яка почалася на Майдані, триває досі.
Згадуємо історії тернополян, які були учасниками Революції Гідності. Людей, їхні вчинки та вибір, про які ми не маємо права забувати.
Життя — за Україну: пам’яті колег
Передусім хочемо згадати наших колег, працівників редакції «20 хвилин», які віддали життя за Україну. Це фотокореспондент Віктор Гурняк та журналіст, Герой України Віталій Дерех. Обоє були пластунами, активними учасниками Революції Гідності, а згодом і воїнами. Для обох Майдан став не просто сторінкою історії, а початком боротьби, яку вони продовжили ціною власного життя.

Після Революції Гідності Віктор Гурняк займався волонтерством, а згодом пішов захищати країну на фронт та долучився до лав «Айдару». Загинув у 2014 році, рятуючи поранених побратимів.
Віталій Дерех був нашим колегою — журналістом «20 хвилин», який умів не лише розповідати про події, а й сам створювати їх. Вісім років працював у редакції, готував репортажі, фотографував, подорожував світом. На Майдан до Києва спочатку приїхав як журналіст, щоб передавати новини, фото та відео до редакції. Але дуже швидко став безпосереднім учасником подій — вступив до 15-ї сотні Самооборони Майдану, допомагав пораненим, а 20 лютого 2014 року рятував людей на Інститутській.
Навесні того ж року Віталій добровольцем пішов до батальйону «Айдар», де воював до 2015-го. Після повернення продовжив допомагати людям, а з початком повномасштабного вторгнення знову став до лав захисників.

Загинув 28 травня 2022 року біля Попасної на Луганщині. Віталію Дереху посмертно присвоїли звання Героя України.
Зі зброєю боронять Україну
Чимало активних учасників Революції Гідності з початком повномасштабного вторгнення стали на захист України. Ми не зазначатимемо напрямок, де вони зараз перебувають та рід військ з питань безпеки.
Богдан Кіндій
Богдан Кіндій 19 лютого 2014 року опинився в епіцентрі найкривавіших подій Революції Гідності. Під час сутичок на Інститутській отримав контузію, хімічні опіки, отруївся невідомими газами. Після Майдану долучився до волонтерства у Логістичному центрі допомоги АТО. Через десять років він уже захищав Україну зі зброєю в руках. Богдан переконаний: саме з Майдану почалося те, що нині продовжується на фронті.
— Ми маємо завершити те, що тоді почали, — розповідав Богдан Кіндій у 10-ту річницю Майдану. — Щоб нашим дітям це не дісталось.
Попри пережите і статус людини з інвалідністю внаслідок війни, розчарування в Майдані не було, запевняє Богдан Кіндій. Зараз він на фронті. І зі зброєю в руках виборює свободу нашої країни. І, як запевняє, продовжує робити те, що почали на Майдані.
Богдан Брич
Богдан Брич також отримав серйозні поранення під час Революції Гідності. Після Майдану активно волонтерив, займався громадською діяльністю, а згодом став сільським старостою. Говорячи про десяту річницю революції, він наголошував: боротьба, яка почалася у 2013 році, досі триває. На його думку, саме тоді фактично розпочалася війна, коли беззбройні люди вийшли проти озброєного «Беркута», відстоюючи свої переконання. — Ми мусимо закінчити те, що розпочали на Майдані, — говорив Богдан.
У перші дні великої війни Богдан взяв до рук зброю та доєднався до війська.
Він переконаний, що українська нація за ці роки стала міцнішою, а ті, хто поділяє цінності Майдану, продовжують боротися — на фронті, у волонтерстві, допомагаючи армії. І навіть після комісування не збирався залишати громадські процеси, бо вважає, що суспільство має бути активним і не дозволяти нікому привласнити здобуте на Майдані.
Степан Барна
На фронт після початку повномасштабного вторгнення пішов і колишній голова Тернопільської ОДА Степан Барна. Разом із ним Україну захищав старший брат Олег, який також був учасником Революції Гідності, отримав поранення на Майдані, а влітку 2023 року загинув на війні.
Степан Барна запевняв, що за роки його переконання не змінилися. Ідеали Майдану для нього — це незалежна і соборна Україна, європейський вибір та членство в НАТО. Саме за ці цінності, переконаний він, українські військові сьогодні стоять в окопах.
— Не розчарувався, тому що ідеали Майдану — вони незмінні, — сказав Степан. — І мій брат загинув за ті самі переконання, за які боровся на Майдані.
Степан Барна нині — командир роти безпілотних авіаційних комплексів «Барні» мотопіхотного батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».
Лілія Мусіхіна
Лілія Мусіхіна — відома тернопільська волонтерка, учасниця Майдану, яка ще до повномасштабної війни багато років допомагала українському війську.
Лілія говорила, що не розчарувалася в самому Майдані, адже й досі вірить у справедливість, відповідальність влади перед людьми та те, що злочинці мають відповідати за свої вчинки. Водночас зізнавалася, що розчарувалася в сцені Майдану, але не в людях, які стояли на барикадах. Вона закликала не чекати змін від когось іншого, а щодня запитувати себе, що зробив для людей, світу та України. Особливо важливим результатом Майдану Лілія називала нове покоління — дітей, які, на її думку, виросли розумнішими й мудрішими за дорослих.
— Боротьба триває, — говорить вона, закликаючи зціпити зуби й тихо робити те, що маєш.
І доводить це власним прикладом, долучившись до війська із перших днів війни. Більше того, бореться із ворогом вся її родина — і чоловік Сергій, і донька Еля.
Роман Павлишин
Роман Павлишин поїхав на Майдан 3 грудня 2013 року, коли побачив, як міліція побила студентів. Тоді він міркував не лише про них, а й про власних дітей — маленького сина і доньку-першокласницю. Хотів, щоб у країні більше ніхто не міг безкарно підняти руку на дитину.
Роман був у 15-й сотні, разом з іншими тернополянами тримав оборону на Інститутській. 22 січня 2014 року, коли на Грушевського загинули перші Герої Небесної сотні, він сам отримав поранення гранатою, рятуючи фотографа. Навіть після десяти днів лікування повернувся на Майдан, а навесні знову потрапив до лікарні вже на два місяці.
Через травми, отримані під час революції, лікарі згодом визнали його непридатним до військової служби.
— Більшість з тих, з ким стояв на Майдані, пішли на фронт. Я воювати не можу. Тому займаюсь волонтерством і роблю все, аби хоч так їм допомогти, — каже Роман.
Іван Ковалик
Активіст Іван Ковалик був серед перших тернополян, які вийшли на Майдан у листопаді 2013 року. Разом з Олегом Вітвіцьким він привіз до Києва зібрані в Тернополі підписи на підтримку євроінтеграції. За рік після початку протестів Іван говорив, що Майдан дав початок новій українській нації, яка вже не ділиться на схід і захід.
— Революція породила нову Українську націю — без поділу на лівий і правий береги Дніпра, — вважав він.
Водночас наголошував, що говорити про остаточний результат революції ще рано: символи старої системи ліквідували, але сама система залишилася. Серед головних завдань називав подолання корупції, за яке кожен має брати відповідальність, а війну Росії проти України вважав війною проти цінностей Майдану.
Попри те, що Іван має малолітніх дітей і це давало йому можливість залишатися в тиловому Тернополі та право на відстрочку від мобілізації, він добровільно долучився до війська. Уже кілька років Іван зі зброєю в руках боронить Україну.
Читайте також:
Мати побачила сина на Майдані по ТВ
Одного викрали, іншого закатували. Третій – зник
«Моя війна почалася з Майдану»
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google