Мусимо закінчити те, що почали на Революції Гідності — 10 років Майдану очима тодішніх майданівців, а нині військових

Ірина БЕЛЯКОВА

«20 хвилин» поспілкувались із тими, хто вийшов на Майдан у перші дні і став безпосереднім учасником Революції Гідності. Чимало з них в постмайданний період активно волонтерили та подалися у громадський сектор. А коли почалось повномасштабне вторгнення, взяли до рук зброю

10 років Революції Гідності відзначають 21 листопада. Люди, котрі вийшли на Майдан, назавжди ввійшли до новітньої історії України.

Чи задоволені результатом Майдану?

Чимало з них в постмайданний період, коли у 2014 році почалась війна із Росією, стали активними волонтерами та подались в громадський сектор. Дехто очолив ту чи іншу гілку влади, скажімо, поранений на Майдані Богдан Брич став сільським старостою, а Степан Барна певний час очолював Тернопільську обласну адміністрацію.

«20 хвилин» не раз писали матеріали з відомими майданівцями та запитували, чи бачили революціонери результат, на який сподівались, виходячи на Майдан? І чи немає розчарування, що все пішло не так.

Відео дня

Що вони говорили і як думали тоді, — через рік, два, п’ять від початку Революції Гідності, ви можете прочитати за посиланнями наприкінці тексту. Як думають зараз, коли Україна святкує 10-річчя від початку майданівських подій, а їм довелось волонтерський склад змінити на окоп і надалі боронити Україну зі зброєю в руках, ми запитали у них самих. Зазначимо, що відомих майданівців у Тернополі багато, і ми фізично не змогли розпитати усіх. Дехто зараз несе службу на передовій, і саме цими днями зв’язку з ними не було. Проте дехто із вчорашніх майданівців, а нині військових, поділився з нами, за що стояли тоді, беззбройні, і за що воюють на фронті зі зброєю в руках. І чи немає розчарування і майданівських ідеалах.

Зазначимо одразу, що з питань безпеки не вказуватимемо ані напрямку, де зараз несуть службу наші військові, ані роду військ.

Завершити почате 10 років тому

Богдан Кіндій згадував, як 19 лютого 2014 року потрапив у самий епіцентр подій Революції гідності. До цього просто зібрав наплічник і поїхав до Києва, ані слова не сказавши рідним. Під час сутичок на Інститутській отримав контузію та знепритомнів від потужного вибуху. Окрім того, ще отримав хімічні опіки та отруївся якимись невідомими газами. Згадує, як прийшов до тями аж під мостом, коли водомет накрив його холодною водою, через що отримав ще й запалення легень.

Після майдану він став волонтером Логістичного центру допомоги АТО, а тепер боронить Україну на фронті.

— Майдан – це новітня історія України, — поділився із журналісткою «20 хвилин» воїн, коли розмовляли, як сам назвав, за допомогою захищених каналів зв’язку. — Саме з Майдану почалось все, що зараз продовжують воїни на фронті. І зараз тут, в місцях бойових дій, ми маємо завершити те, що тоді, 10 років тому, почали. Щоб нашим дітям це не дісталось. Щоб нашим нащадкам не довелось відчули того, що довелось відчути нам.

Майдан — це честь, гордість за нашу волю, за Україну, каже Богдан. І додає: попри все пережите розчарувань немає, в жодному випадку. Бо, як вважає, — Не було б Майдану – не було б нашого народу, вільної землі.

— Ми зараз робимо все, щоб наші діти тут не опинились, і щоб остаточно перемогти ворога, — каже Богдан Кіндій. — Наша справа завершити все почате 10 років тому. Щоб наші діти будували країну. Я інвалід війни після Революції Гідності. І, коли почалось повномасштабне вторгнення, добровільно став на захист України. Роль мужчини, як в сім’ї, так і в країні: створив – захищай. І їх потрібно захищати від ворогів – як зовнішніх, так і внутрішніх. Я син своєї України, і захищатиму її або до Перемоги, або до свого останнього дня.

Саме у 2013-му фактично почалась війна

Отримав серйозні поранення на Майдані і тернополянин Богдан Брич. Після Революції Гідності він активно волонтерив і був громадським активістом, а на чергових виборах до місцевих рад став сільським старостою. Попри всі проблеми зі здоров’ям із початком повномасштабного вторгнення – із перших днів, — став на захист України. Буквально недавно його комісували. Богдан не надто ділиться пережитим, але, як сам гірко жартує, занадто багато поранень було…

— Ми мусимо закінчити зараз на фронті те, що почали на Революції Гідності, — каже Богдан Брич. — Тоді, 10 років тому, це був початок всього, що зараз продовжується в нашій країні. Але наша нація не здається, б’ється із ворогом, а за цей час, якщо можна так назвати, вона зацементувалась. Той, хто це не розділяв – давно поїхав із країни. А ті, хто лишились, реально щось роблять. Воюють, волонтерять, донатять. Ми мусимо закінчити те, що розпочали на Майдані.

Саме у 2013 році, переконаний Богдан, фактично розпочалась війна. Тільки тоді проти озброєних до зубів працівників беркуту вийшли люди з голими руками та стійкими переконаннями, що добиватимуться змін у країні.

— Довести все до кінця не так просто, але ми зробимо це, — переконаний Богдан Брич. — Ми на правильному векторі. Так, мене комісували, але зупинятись не буду. Я далі в процесах, треба продовжувати нормальний розвиток демократичної держави. Якщо ніхто не перейматиметься… Є багато покидьків, які бажають прибрати все, що ми вибороли під час Майдану, до рук. І ми мусимо їм протистояти. Демократія передбачає активність громадян. Тому суспільство має бути активним.

Герої майдану і фронту

На фронт із початком повномасштабного вторгнення вирушили й активні майданівці, колишній очільник обласної адміністрації Степан Барна та його старший брат, колишній народний депутат, Олег Барна. Служили у різних підрозділах. Життя старшого із Барн, Олега, обірвалось влітку 2023 року на полі бою.
Детальніше читайте: Серед найкращих воїнів він був на полі бою — таким йде у Небесний легіон. Прощання з Олегом Барною

— Не розчарувався, тому що ідеали Майдану — вони незмінні, — поділився із «20 хвилин» Степан Барна, який щойно повернувся з позицій. — Це Європейський союз, НАТО, Україна — самостійна і соборна. Заради цих ідей Майдану і в мирні часи, і в революційні ми зараз в окопах відстоюємо ті ідеалі, які були під час Помаранчевої революції і Євромайдану. І кожен з цих хлопців, що зараз на передовій стоять за це, хоча, може, і не завжди усвідомлюють. За це ж загинув мій брат, який отримав поранення під час Революції гідності і за ті ж ідеали він загинув на війні.

На сторінці Степана й Фейсбук його вітали з ювілейною річницею Майдану.

«10 років… активної боротьби проти зла!», — написав однопартієць Павло Бич, який зараз теж зі зброєю в руках боронить Україну. І опублікував фотоспогад з майданівських часів.

На фронті зараз і майданівка та знана у Тернополі волонтерка Лілія Мусіхіна. Точніше, зі зброєю в руках Україну боронить вся її родина: сама Лілія, її чоловік Сергій, учасник бойових дій, який вже служив в АТО, і їхня донька Еля, яка буквально виросла у волонтерському штабі від 2014 року. Дівчинка зовсім юна, але вже давно перебуває «на нулі».

А п’ять років тому Ліля ділилась з «20 хвилин» своїми майданівськими переконаннями.

Зціпити зуби і тихо робити те, що маєш

— Майдан — це вже історія. І це наша історія, історія нашої України, яку ми творили. Чи розчарувалась я? Ні. Я й далі вірю, що при вдалі мають бути найкращі, що злодюгам та вбивцям місце в тюрмі. Я й далі вірю, що все вирішувати має народ, самі люди, а не хтось за них. На жаль, нині народ надто легко керований — піддається на будь-які інформаційні вкиди. Люди не знають кому вірити. Але якщо чітко знати чого хочеш, якою має бути Україна — все стає на місце.

Зараз важкий період — війна затяглась, але треба просто зціпити зуби і тихо робити те, що маєш ділилась 5 років тому з тернополянами Лілія. Щодня давати собі звіт: що зробила для людей, для світу, для України.

— Це — як звіряння з ідеалами Майдану. Мого Майдану — у наметах, коло пічок, на барикадах. Не сцени. От у ній я таки розчарувалась. Боротьба триває. Я бачу нове постмайданне покоління — мою дитину, дітей моїх друзів. Вони — кращі за нас, розумніші, мудріші. Вони — найголовніший результат Майдану. Я хочу вірити, що дотиснемо ми. Але розумію, що ми, волею-неволею, готуємо наших дітей змінити нас. І мені, як матері, хочеться від цього вити.

Як бачимо, зробити так, аби війна оминула дітей, не вийшло. Ми не можемо розповідати детальніше, де служить Ліля та її рідні, але обов’язково розкажемо про них після Перемоги.

Пішли на фронт й активні майданівці, наші колеги з «20 хвилин» журналіст Віталій Дерех та фотокореспондент Віктор Гурняк. Вони вистояли під час кривавих подій на Інститутській, але їхні життя забрала війна. Вітя загинув ще під час АТО, життя Віталика обірвалось у 2022-му…

Зі зброєю в руках боронять Україну і чимало волонтерів, громадських активістів та пересічних тернополян. Хоча — ні, не пересічних, а Героїв. Героями вони були там, коли голіруч йшли проти беркутівців, Герої й зараз, бо стоять за нас, за дітей та ті ж ідеали Майдану і щоб їхня Україна була вільною.

Ми дуже чекаємо, аби вони повернулись додому, до своїх дітей і рідних — і обов’язково з Перемогою. Яку виборювати почали холодної осені 2013-го…

Розповідайте у коментарях про своїх майданівців та Героїв. Подякуймо їм за це. І нехай про них та їхню боротьбу дізнаються чимбільше людей.

Читайте також:

Дякуємо, що ти був у нашому житті… Пам’яті нашого колеги і друга Віталія Дереха

8 років ти у Небесному Легіоні: світлій пам'яті Віктора Гурняка

Тернопільські Герої Небесної Сотні. Не забудьте їх!

"Він був справжнім Живчиком": перестало битися серце легендарного Діда Майдана

Лілія Мусіхіна: "Наші вороги префарбувались і назвались братами"

Активіст Іван Ковалик: "Боротьба, розпочата на Майдані, продовжується!"

Автомайданівець Ігор Василів: "Ми готові були помирати за країну..."

Богдан Брич: "Вийшов на Майдан і ще раз вийду, якщо буде треба"

Василь Лабайчук: «Ми вийшли проти влади Януковича, а не за європейські цінності»