Народ, вирваний з коренем: як живуть лемки в Монастириськах. Репортаж з музею унікальних речей (ВІДЕО)

Народ, вирваний з коренем: як живуть лемки в Монастириськах. Репортаж з музею унікальних речей (ВІДЕО)
  • Лемки – народ, який проживав на території трьох країни: України, Словаччини та Польщі. Серед народів, депортованих з Польщі у 40-х роках, найбільшу кількість становили лемки – найзахідніші українці, як вони себе називають.
  • Лемки розселилися по всій Україні, але за десятки років знайшли свій прихисток на Монастирищині. Тут вони розповідають про свою культуру іншим.
  • Ми продовжуємо наш проєкт "Район, як є". Цього разу журналіст "20 хвилин" побував у місті Монастириська та відвідав музей Лемківської культури.

Місто Монастириська, що на Тернопільщині, називають неофіційною столицею лемків.

А куди депортували лемків, як жив та працював цей народ на теренах України та які речі зуміли вивезти з собою, розповіла директор музейного комплексу «Лемківське село», що в місті Монастириська, Віра Дудар.

Віра Дудар і сама народилася в родині лемків, а тому охоче спілкується лемківським діалектом, що є самобутнім, але дуже нагадує українську мову з чудернацькими, незнайомими пересічним українцям словами.

У музеї Лемківської культури у Монастириськах зібрали понад 3 000 експонатів, які лемкам вдалося вивезти з собою. А багато в дорогу вони не брали, адже часу зібратися влада давала лиш дві години, тому й брали найцінніше.

– Народ, вирваний з коренем, – так говорять про себе лемки, адже в 1944-47 роках їх насильно депортували з земель Польщі та Словаччини, переважно на Україну, — розповідає пані Дудар.

Депортували неспроста, адже лемки – гордий народ, котрий тримався своєї віри та культури. Це був острівець українства, в якому тогочасна влада Чехословаччини та Польщі вбачала загрозу.

Найперше брали образи

Музей Лемківської культури розділений на кілька залів. Та історичну екскурсію завжди розпочинають із залу, де розміщені ікони, макети церков та священні книги, адже лемки дуже набожні і речі, пов’язані з релігією, брали з собою у першу чергу.

Найбільше лемків, які проживають на Монастирищині, прибули з Західної Лемківщини, саме тому цінні речі минувшини в музеї переважно саме з тих країв.

– Найперше брали образи і все, що було у церквах, – розповідає пані Дудар. – Бо для лемка церква і Бог були на першому місці, а тому ми маємо так багато експонатів.

Серед найпомітніших експонатів – макет мурованої церкви Петра та Павла, що була на Лемківщині.

Під час виселення цей народ дорогою грабували, та й самі лемки міняли деякі речі на їжу, аби просто вижити.

Збереглося і чимало історій про лемків, котрі не бажали покидати рідної землі, а тому ховалися від влади та солдатів у лісах. І чимало цих історій мають трагічне завершення.

– Є історія про те, що коли лемки ховалися в лісах, неподалік свого поселення, то в неділю почули дзвін із церкви та подумали, що це їх побратими б’ють у дзвони, – продовжує Віра Дудар. – Вони подумали, що це заклик до церкви та повідомлення, що солдати вже пішли з села.

Та тільки-но підійшли до храму чоловіки та жінки, котрі ховалися в лісі, як пролунали постріли. Солдати вибігли з церкви і автоматною чергою розстріляли всіх, хто прийшов на службу.

– Настільки ми віримо в Бога… Коли людей виселяли, вони між собою домовлялися, що кожна родина візьме з собою щось із церкви. Тому навіть дзвони в нашому місці привезли з Лемківщини. Люди вигадували різні способи, щоб довести цю цінність: засипали зерном, ховали в бочки.

«Повернуся, бо на мене чекає хліб»

Люди вірили, що депортація – лише тимчасове явище і вже за рік, два, десять вони повернуться на рідну землю.

Старші лемки, які пам’ятають той період, і досі плекають надію повернутися на свої землі.

– Пригадую момент, що вразив мене найбільше, – згадує Віра Дудар. – Це сталося на фестивалі «Дзвони Лемківщини» – найбільшому етнофестивалі лемків. Його проводять у нас, в Монастириськах.

На фестивалі старі лемки згадували про ті страшні часи депортації, а тоді на сцену вийшла стара лемкиня і мовила зі сльозами: «Я вам хочу розказати про своє село, про те, що я є. Але знаєте, я ще мушу туди повернутися, бо там чекає вдома хліб».

І серед слухачів запала тиша. Тоді лемкиня продовжила: «Маленькою дитиною я запам’ятала запах смачного, домашнього, рум’яного хліба. І ми чекали на той хлібчик. Але тут… В хату увірвалися солдати і вигнали нас, навіть не давши витягнути хліб з печі».

А тоді старенька жіночка усміхнулася і промовила: «А я за тим хлібом все-одно повернуся».

Як вдягалися та одружувалися лемки

Одяг лемків, що зібрали в музеї Лемківської культури, особливо цінують, адже ці експонати зібрати було найважче.

– Багато одягу з собою люди не брали, але тим унікальні наші експонати, що нам вдалося їх віднайти. Вони саме звідти – з Лемківщини.

Та речі цей народ цінував. Наприклад, баранкову хустину заможної господині можна було купити не менш ніж за дві корови.

Особливо гарно вдягалися на свята, зокрема, на весілля.

Так, молода на голові мала вінок, що ніс в собі великий символізм, адже в нього вплітали чимало речей. Віночок мав бути з барвінку, як символ чистоти, обов’язково мали бути квіточки зі спеціально паперу – бібули, що символізував чистоту та молодість, насіння вівса також вплітали, він у вінку молодої означав родючість жінки і часник, що мав відганяти злі сили.

У молодого також був свій вінок з барвінку. А його прикрашали великим пером, наприклад, павича. Важливо було обрати довге та гарне перо, адже говорили: «Чим довше пюрко, тим багатший ґазда».

Ще однією знаковою постаттю на весіллі була свашка. Без згоди свашки староста не міг почати весілля.

– Свашок могло бути декілька і староста перед початком весілля підходив до них, а вони у знак своєї згоди початку весілля, зав’язували свою хустину на топірець старости.

Ходили лемки босі, або ж у простенькому саморобному взутті. А от парадниці (модниці) до церкви мали румунки – спеціальне взуття. Воно коштувало дуже дорого і його могли собі дозволити не всі.

Навіть виготовлення румунок було особливим, адже їх підбивали дерев’яними цвяшками, а робота ця клопітка.

Обов’язковим елементом одягу для лемкинь був чіпець. Це спеціальний головний убір, що носили під хустиною. Він був символом заміжжя. Жінки настільки трепетно ставилися до свого волосся, що старі лемкині навіть на сон не знімали чіпець. Тобто заміжня жінка не могла нікому окрім чоловіка показати своє волосся.

Побут лемків

В побуті лемки використовували предмети, що використовують українці і зараз, лише вигляд їх був не таким вдосконаленим.

Посуд був керамічним, скляним чи дерев’яним, а розмальовували його самі. Лемки – гарні господарі і самі собі робили матерію, нитки з льону.

Славляться лемки і мистецтвом дротярства – це коли розбитий горщик за допомогою міцних лемківських ниток зв’язують докупи.

А найпершим експонатом, що з’явився у музеї, якому вже понад 25 років, стало ярмо для волів. І в цьому є певний символізм, адже та тяжка доля перегукується з ярмом, що тягнуть вже довгі роки лемки.

Віра Дудар, директор музейного комплексу «Лемківське село»

– Наше завдання, щоб про нас чули. Досі в Україні ще не визнали офіційно факт депортації лемківського населення.

Ми вже прижилися тут, бо ми українці. Але ми й були українцями. Нас називали і русинами, і руснаками, так само як і тут. Але ми себе називаємо найзахіднішою етнографічною гілкою українського народу. Тому вона така самобутня і зберегла свою унікальність.

Ми маємо передати молоді свої знання. Мусимо зростити патріотів, що продовжать нашу культуру.

Наш корінь вирвано, але ми проросли тут, на Монастирищині, на українській землі, не забуваючи свою і це — найголовніше.

Читайте також

Чим вражає Чортків: подорожуємо пішки від автостанції до центру та околиць (ВІДЕО)

На каву з міським головою Чорткова: про жахливі дороги, відсутність транспорту, роботи і не тільки

Стежте за новинами Тернополя у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Тернополя за сьогодні
11:05 Керівника Почаївської духовної семінарії підозрюють в антиукраїнській діяльності 10:35 Вимкнення чітко за графіком: в які години 9 грудня не буде світла у тернополян 10:05 Допоможемо зігріти Херсон: тернопільські учні роблять окопні свічки та збирають теплі речі 09:20 Одна помилка може коштувати життя: рятувальники нагадують правила користання обігрівачів та генераторів Від читача 10:38 Поновлення на роботі незаконно звільненого працівника 08:40 Віддавайте борги та відкладіть подорожі: прикмети, традиції та іменини на 9 грудня 08:00 Вбивають як і 100 років тому: українців закликають вшанувати пам'ять жертв злочину геноциду 21:00 Тернопільські патрульні розповіли малечі, як протидіяти булінгу photo_camera 20:25 Ожеледиця, дощі та густий туман. Прогноз погоди в області на 9-11 грудня: що кажуть синоптики? 20:02 Зігріти усіх наших Воїнів: як пенсіонерки у Тернополі в’яжуть теплі речі для бійців ЗСУ? (РЕПОРТАЖ) photo_camera 19:30 Лікарням Тернопільщини надали нові кисневі станції: яким саме? (ФОТО ДНЯ) 19:00 Скоротити можна, а там нехай вирішує влада: що кажуть тернополяни про комендантську годину 18:30 З 14 грудня водіям можна використовувати лише електронне водійське посвідчення в Дії: пояснюємо 18:00 Мріяв повернутись з перемогою. У Тернополі провели в останню путь захисника Олександра Дівакова 17:35 Дехто сидів у холоді, але платити треба! У скільки тернополянам влетіло опалення у листопаді? 17:00 Тернополянка хотіла придбати автівку із закордону, а натрапила … на шахраїв 16:30 Пісні й танці у вишиванках та однострої: у педагогічному університеті виступив ансамбль ЗСУ (ФОТО) 16:01 Хто на Тернопільщині отримав довічно: резонансні вбивства і ТОП вироків 2022-го 15:00 У центрі міста легковик зіткнувся з маршруткою, постраждала дитина: деталі ДТП (ОНОВЛЕНО) 14:35 У Тернополі відбудеться костюмований забіг Святих Миколаїв
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Ваші відгуки про послуги у Тернополі Ваші відгуки про послуги у Тернополі
keyboard_arrow_up