Не бачачи світу, виховав трьох синів: історія незрячого з Тернопілля

Прокинутись, зібратись, вийти з дому, дійти до зупинки, сісти в маршрутку чи тролейбус, зійти на потрібній зупинці, дійти до місця призначення. Здавалось б, що тут складного, звичайні дії, які ми виконуємо щодня. Та для людей, які не можуть бачити цей світ, це щоденні маленькі перемоги.

Історії кількох незрячих ми уже розповідали в попередніх публікаціях. 

Читайте також: “У мене п'ятеро внуків, але я не можу їх бачити”, - каже тернополянка, яка втратила зір

"Це як закрити очі і десятки років жити наосліп", - тернополянка про життя незрячої подруги 

"Депресії не було ні в 25, ні в 60", - чоловік, який втратив зір 

"Є люди, яким набагато важче", - незрячі Олена та Петро Деркачі 

Ця історія про чоловіка родом з Борщівського району, який втратив зір у 1977-ому році через пухлину. Але це не завадило йому виховати трьох синів та п’ятьох внуків.

- Я ще молодий. Мені 68 років, - жартівливо розповідає про себе Григорій Пішко. - Бог милував мене тим, що в мене ще є один відсоток зору. Я розрізняю світло і темряву, але не бачу нічого.

Чоловік хотів навчатись в чернівецькому університеті, але не пройшов за конкурсом. На педагога вчитись не хотів і став інженером текстильної промисловості. Після навчання чоловік потрапив у армію, а потім працював на ХБК у Тернополі (скорочення від російського хлопчато-бумажный комбинат - ред.). Був слюсарем, техніком, майстром, начальником відділу, цеху.

Втратив двох дружин

- У мене на правому слуховому нерві була пухлина, яку вирізали разом з нервом, - розповідає чоловік. - Пухлина була доброякісною і вона придавлювала зоровий нерв. Після операції у мене перекосило лицевий нерв, лікарі сказали, що з тим буде проблема, а зір відновиться. А вийшло навпаки. Зір не відновився.

Григорій зі своєю першою дружиною разом ходили до школи. Вона була фармацевтом. А в 1991 році вона померла від інфаркту.

- Я тоді був уже незрячим. Лишився з двома синами на руках, - продовжує чоловік. - Десять років сам виховував двох синів. Можете собі уявити, як це було. Звісно, що допомагали батьки, рідні покійної дружини. Зараз у одного сина син, а в іншого донька.

Через десять років після смерті першої дружини, Григорій одружився вдруге. У нової жінки був син та троє внуків.

- Але я невезучий напевно. Однаково я прожив і з першою, і з другою жінкою - по 16 років, - каже Григорій. - У 2016-ому році в грудні я поховав другу дружину - у неї стався інсульт. Так я лишився сам. Батьків поховав і своїх, і жінок. Але у мене є три сини, п’ятеро внуків і дякувати Богу, ми всі спілкуємось. Я живу, молодію.

Дякує Богу, що живе

Влітку Григорій ходить на дачу, сам за нею доглядає. Жартує, що решетом воду носить. Є там горіхи, яблуні, груші, смородина і все-все. Але вже рік грядок немає, бо немає газдині.

- А діти усі зайняті і я стараюсь їх не турбувати, - каже чоловік. - Бо знаю, що вони працюють. Але вони переживають за мене, сваряться, чому я сам пішов кудись, чи зробив щось.

Не зважаючи на усі труднощі, Григорій Пішко радіє життю та дякує Богу, що досі живе. Але його гнітить те, наскільки, люди невиховані та байдужі до чужої біди.

- Нашим людям бракує духовного виховання, людяності, - каже чоловік.- Був в мене випадок, коли людина не хотіла йти, поки не посадить мене у транспорт. А були такі, які просто сміялись. Ще і по кишенях можуть полазити. Грубіянять. І багато таких є навіть з тої державної прислуги. Вони так дивляться на тебе, мовляв: “Чого ти прийшов, що тобі треба, така постанова, так є, а що я можу змінити”.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google