"Це як закрити очі і десятки років жити наосліп", - тернополянка про життя незрячої подруги

Прокинутись, зібратись, вийти з дому, дійти до зупинки, сісти в маршрутку чи тролейбус, зійти на потрібній зупинці, дійти до місця призначення. Здавалось б, що тут складного, звичайні дії, які ми виконуємо щодня. Та для людей, які не можуть бачити цей світ, це щоденні маленькі перемоги. 

У Тернопільській обласній організації "Українське товариство сліпих" (далі УТОС – прим. ред) на обліку є близько 1000 незрячих. У кожного своя історія, яка не залишає байдужим нікого. Про них ми розкажемо у серії публікацій в “RIA плюс”. 

Читайте також: "Депресії не було ні в 25, ні в 60", - чоловік, який втратив зір

Знайомтесь: Євгенія Чехунова - заслужений вчитель України. Родом з села Коцюбинці Гусятинського району. Зір вона втратила у старших класах після операції на очі. Жінка 30 років пропрацювала вчителем української мови та літератури. Любить цікавих людей та живе спілкування. А ще читати релігійну літературу. Її подруга - Світлана Колісник, жінка не бачить на одне око. Тернополянка за фахом психолог. Жінка допомагає пані Євгенії у побуті. І щоразу, приходячи у гості, розуміє, що зрячим є чого повчитись у незрячих. 

Вчителювала 30 років

Пані Євгенія вчилась спершу в сільській школі, через поганий зір поїхала вчитись до Львова. Там вчилась з 5-ого до 11 класу. Потім пішла працювати за направленням на роботу.

- На тому підприємстві були курси для інженерних працівників, які мали поступати вчитись, щоб мати вищу освіту, - розповідає Євгенія.  - Та й мені казали, я спершу відмовлялась. Але потім пішла вчитись, складала собі конспекти.

Під час навчання жінка акцентувала увагу на брайлівському шрифті. Було незручно, бо мала дуже багато зошитів. Потім поїхала в чернівецький університет, здала документи. Євгенія усі вступні екзамени здала на п’ять, була лише одна четвірка. Поступила на філологічний факультет. 

- Мені дуже допомогло те, що я писала шрифтом Брайля, - каже жінка.  -Бо, якщо ти не пишеш, то мову вчити дуже важко і грамотним ти не будеш. Після університету рік працювала в Мукачево, щоб не класти диплом на шафу. Потім мене перевели у Тернопіль. В районі Березовиці біля цукрового заводу була обласна школа для незрячих дітей. 

Там жінка 30 працювала вчителькою української мови та літератури. Зараз школа уже не працює. 

Пила шампанське з Кучмою

У 2008-ому році Євгенія Чехунова їздила у Київ, їй вручили звання Заслужений вчитель України. Жінка була єдиною незрячою на тому з’їзді. Пила шампанське ще з тодішнім президентом України - Леонідом Кучмою. 

- Тоді був звичай “замочити нагороду”, - пригадує пані Євгенія. - Зі мною їздила ще одна вчителька і вона мені розповідала, бо вона зряча, що президент з бокалом підійшов до мене. Вона фотографувала мене. 

Зараз пані Євгенія на пенсії. Живе з чоловіком. Разом вони уже майже 30 років, але дітей, на жаль, не мають. 

- Але ми добре живемо, любимо одне одного, - каже пані Євгенія. - Зараз у мене багато вільного часу, то я люблю читати літературу, слухати радіо, телебачення. Люблю духовну літературу, але її дуже мало шрифтом Брайля. На жаль, не маю ні комп’ютера, ні озвученого телефону. Колись не купила, а тепер думаю на що потратити гроші. Бо і за квартиру заплатити треба, продукти купити, одяг. 

Сусідка купує продукти

- Я не можу сама сісти в маршрутку, - продовжує жінка. – Бо  треба з паличкою ходити. А я якось так не звикла. Та й містом ходити теж не дуже безпечно: у Тернополі багато відкритих люків, бордюри. Впасти і встати, то ще таке. А, якщо пошкодиш ногу? 

Як каже пані Євгенія, в інших містах є такі люди, які супроводжують незрячих. Навіть в центрах зайнятості пропонують таку роботу. Вони допомагають поповнити мобільний телефон, купити продукти, погуляти, в театр чи на концерт піти. 

- У Тернополі такого немає, але хотіли б щоб таке було, - додає жінка. - А так, то добрі люди допомагають. Нам з чоловіком сусідка купує продукти.

На зустріч пані Євгенію привела її подруга 44-річна Світлана Колісник. Знайомі вони більше десяти років. Колись люди з інвалідністю могли знаходити один одного на спеціальних зустрічах, де зачитували прізвища та імена, адресу інших людей. І так познайомились Світлана та Євгенія. 

Краще справляються, ніж зрячі

Світлана Колісник інвалід третьої групи по зору, вона не бачить на одне око. Вона тернополянка, закінчила тернопільський експериментальний інститут педагогічної освіти. За фахом - психолог. Виховує сина. Працювала в центрі соціальних служб для молоді, потім психологом у садочку, потім було скорочення. Потім жінка отримала інвалідність: у неї стався крововилив в око після пологів. Жінці не можна було народжувати природнім способом, лише за допомогою кесаревого розтину. А лікарі поставили неправильний діагноз.

- Я шукала роботу, зверталась в центр соціальних служб. Там пропонували десь в селах на 0,25 ставки, - каже пані Світлана. - Для людей з інвалідністю по зору тяжко знайти роботу. То я викручуюсь, як можу. 

Жінка допомагає пані Євгенії у побуті, а та щоразу показує їй, що життя оптимістичне і не такі вже страшні ті проблеми в житті, як може здаватись.

- Для мене ці люди герої, вони не бачать, але живуть і інколи може краще справляються, ніж зрячі, - каже пані Світлана. – Коли у мене проблеми, я прийду до пані Євгенії і розумію, що жодних проблем в мене немає. В незрячих людей можна дуже багато чого повчитись. Це як закрити очі і десятки років жити наосліп та радіти життю. 
 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.