Тернопіль: психотерапевти про те, чому українці чекають кінця світу?

Місцеве відділення Української спілки психотерапевтів (УСП) діє в Тернополі з 1995 року. За цей час помінялося чотири керівники, вступили у спілку нові фахівці.

- Ми легалізували свою громадську організацію, - каже головний психотерапевт Тернопілля Олег Гуковський. – Готові допомагати всім, хто до нас звернеться.
Психотерапевти, які є членами УСП, погодилися відповісти на запитання: "Чому українці чекають кінця світу?".

Вони чекають на інопланетян

Марія ХОМІВ (33 р.), лікар-психотерапевт, член Української спілки психотерапевтів (УСП):
- Тема кінця світу має як "плюси", так і "мінуси". Будь-якій людині час від часу корисно робити аналіз того, що вона вже зробила. Хтось робить це щовечора, хтось – раз на рік, хтось – кілька разів за життя. Питання кінця світу теж спонукає замислитися… Але негативів такі чутки можуть спричинити набагато більше. Так, ми не є безсмертні, колись прийде і наш кінець, але до кожного – у свій час. Нам страшно, звісно, але ми до цього готуємося. Інше питання: що роблять подібні масові технології, на кшталт чуток про кінець світу, із людьми, які не є емоційно стійкими. Для них це перетворюється на дуже серйозну проблему, просто катастрофу! Добре, що ми, зібравшись у такому товаристві, можемо з тих чуток посміятися. Але так здатні реагувати далеко не всі. Саме напередодні таких великих свят, празників, від яких ми чекаємо дива, варто зрозуміти, що ми – сильні, здатні боротися, здібні робити щось зі своїм життям. На жаль, для українців дуже характерним є бажання зняти з себе відповідальність. Вони чекають, аби інопланетяни зробили життя кращим…

До речі, кожен із нас насправді вже переживав кінець світу. Йдеться про момент народження, коли ми із теплого і затишного материнського лона ввійшли у нове середовище. Був біль, були незвичні відчуття. Але цей перехід завершився для нас теплими обіймами – руками матері. Якщо комусь нині страшно, раджу йому знайти ті обійми люблячих рук людини, яка зможе підтримати чи надати більшої впевненості.

Ми - у пошуку нових цінностей

Відео дня

 

"Капець" у космічному масштабі

Олег ГУКОВСЬКИЙ (30 р.), лікар-психіатр, обласний спеціаліст із психотерапії, член Європейської психіатричної асоціації, голова Тернопільського обласного осередку УСП:
- Здорова особистість ставить такі чотири запитання: хто я, який я, звідки я і куди я йду. Але ці запитання, може собі ставити лише той, хто дійсно живе, а не існує. Моя вчителька – датчанка. Вона завжди повторює: "Українці – неперевершені майстри виживання. Якби мені був потрібен хтось, хто мене цього навчить, то кращих за вас немає. Але якби я хотіла гарно відпочити, розважитися, то українця з собою не брала б. Бо ви не вмієте "відриватися", почуваєтеся скуто…". У момент, коли ми починаємо розуміти, що хочемо не просто існувати, а справді жити, не обійтися без фахівця, який вас на цьому шляху підтримає…

Надто багато у нас спокути, жалю, безнадії. Навіть у піснях це помітно. Проте, крім песимізму, нашому народу притаманне ще й магічне мислення. Словом, нам буде вже не просто погано, а просто "капець" у космічному масштабі. Але ж допомога є! Проте її знаходять ті, хто шукає. Якщо бракує власних сил і знань, треба користуватися перевіреною інформацією. Я особисто телевізор уже дуже давно не дивлюся. І раджу всім вмикати певні "фільтри", вибирати з моря інформації те, що вам потрібно. Не весь Інтернет – зло. Він якраз дає можливість самому свідомо обирати те, що ти хочеш знати.

"Суть – у можливості вибору…"

Владислав ГАЗОЛИШИН (40 р.), психотерапевт- груповий аналітик, член Асоціації психотерапевтів і психоаналітиків України, приватна практика:
- Українці ментально дійсно схильні до депресій. Ми любимо співати сумні пісні, святкуємо річниці поразок і страшних подій. Виходить, що ми переважно відзначаємо не перемоги, а поразки. Сподіваюся, що з часом це зміниться…

Варто розрізняти два моменти: матеріальність і духовність. Якщо ми все у житті вимірюватимемо кількістю з'їденого чи використаних шматочків мила, то наше життя дійсно буде вимірюватися якимись квадратиками, де дійсно помітно якийсь кінець. Якщо ж перейти на вимір духовний, тоді й цінності – інші: якщо навіть виникає якась криза, то ти розумієш, що це – не кінець життя. Адже є такі люди, до яких можна звернутися. Хтось вірить отцям – йде до церкви, хтось довіряє картам Таро – йде до фахівця. Інші мають психотерапевта і знають, що можуть розраховувати на його підтримку. У цьому й суть – у можливості вибору. Чим більше таких варіантів, тим більшою стає вірогідність знайти правильний шлях подолання кризи. Я дещо спрощую, але… Якщо решту можливостей виходу перекрити, а сказати "Купуй свічки і мило", то у людини точно інших думок, як про кінець світу не буде.

Осередок психотерапевтів, який працює в Тернополі, - це люди, які не збираються помирати (посміхається). І якщо вам потрібна наша допомога, ми готові її надати. Буде жити далі і будете щасливі!

Нас не вчили посміхатися, радіти

Ірина БІЛИК (25 р.), гештальт-терапевт, дитячий психолог Кабінету психологічної допомоги:
- Я бувала за кордоном і дійсно переконалася, що ми, українці, не вміємо посміхатися, радіти тому цінному і хорошому, що маємо. Нас просто ніхто не вчив, що це треба робити. Відтак із депресивних настроїв врешті і випливають теми на кшталт кінця світу. Але інша справа – діти. Я працюю з ними, і мені легко про це говорити. Сприймають вони світ дещо по-іншому, а дорослі рідко беруть це до уваги.

Пригадую розповідь подруги по те, як кілька років тому теж всі говорили про кінець світу. Вона серйозно до цього поставилася, зібрала навіть у торбинку всі необхідні речі. Сховала це все у шафу. Але навіть тоді вона вірила, що виживе, тож їй будуть потрібні всі ці предмети, одяг тощо. Тобто надія була… Зазвичай важкі думки дітям "підкидають" дорослі. При цьому вони не думають, як це відіб’ється на дитячій психіці. Малеча часто нині відчуває страх, тривогу. Батьки цього не помічають або просто соромляться йти до психолога чи психотерапевта. Загалом - шукати порадника. Треба від цих звичок відмовлятися.

"Штучненька якась ця проблема…"

Наталя ТУРЕЦЬКА (34 р.), лікар-психотерапевт, директор центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів:
- Перший аспект проблеми. Сьогодні вранці по радіо почула, що до кінця світу залишилося скількись-то днів. Це був всього лиш вдалий рекламний ролик однієї з тернопільських кнайп. Другий аспект – враження людей із села, що у Чортківському районі. Вони просили привезти сірників, бо у них в крамницях уже такого товару нема. Свічок – також. Третє – моя особиста думка. Відверто кажучи, навіть часу не маю, аби думати про кінець світу. Тому вважаю, що частина людей ховає за роздуванням проблеми кінця світу якісь власні недосконалості. З іншого боку – не знають, як ці негаразди виправити. Як християни вони мали б зі спокійною душею піти висповідатися і жити далі.
Як люди, які переживають надмірні психологічні навантаження, вони мали б звернутися до психолога чи психотерапевта. Зрештою, всі, хто дбає про затишок своєму домі, мали б подумати про спокій у душах членів своєї родини. Пам'ятаю паніку, яку спричинила епідемія грипу у 2009-му. Нині, як на мене, відбувається щось схоже. Я тоді дуже серйозно вирізнялася на фоні інших, бо емоційно я до тієї ситуації була готова і розуміла, що такого просто бути не може. Тепер у мене схоже відчуття – штучненька якась ця проблема із кінцем світу…

Коментар


Отець Сергій СТЕЛЬМАХ (33 р.), Свято-Троїцький духовний центр ім. Д.Галицького УПЦ КП:
- Позиція Церкви – чітка: кінець світу буде, але він настане тоді, коли буде друге пришестя Христове. Тоді сповняться всі пророцтва. Нагадаю, Апокаліпсис – це не кінець світу, це – одкровення. Коли сповняться пророцтва, історія людства дійте до свого завершення. Тоді йтиметься про створення нової Землі. На ній не буде зла, а буде Царство Небесне.

Тобто Церква вірить у кінець світу. Але тільки Отець наш небесний знає, коли це станеться… А ті "пророки", які нині говорять про якісь події, що мають статися 21 грудня, потім скажуть: "Кінець світу буде, просто він переноситься…".

Тема кінця світу, як на мене, є приводом для того, щоб поговорити: що таке взагалі є наш світ. Ми живемо в ньому, ми є його частиною. На жаль, в основній масі люди не заглиблюються у такі думки. Віруюча людина знає: світ створений Богом, у нього є певна історія, тож ніщо не є позбавлене сенсу. Оскільки світ мав причину для створення, то він матиме причину і для завершення. Саме тому він і має причину для життя!
 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.