Відпочинок на конях

Одна із найбільших тернопільських конюшень розташована за містом — на хуторі Анастасіївка. У народі вона відома як “довжанківська”. Цей кінний центр збудовано у 1984 році, і офіційно він іменується Західно-регіональним науково-дослідницьким селекційним технологічним центром конярства. Така гучна назва частково виправдовує себе. На великій площі, окрім стійла та літнього манежу, є ще й критий зимовий. А тому тут займаються й у холодну пору, що не кожна конюшня собі може дозволити. Також у “Довжанці” є іподром, який цього року, на жаль, не діє, — там лише тренуються спортсмени. У “Довжанці” буде кінна школа Сьогодні господарство має досить понурий вигляд, що, за словами його директора Юрія Волинця, пояснюється відсутністю державної підтримки. Добратися туди також нелегко, адже маршрутне таксі, яке йде з Тернополя, їде лише до села Довжанки, далі людям доводиться йти пішки. Та попри усі незручності, саме тут ви можете стати вершником. Якщо ви вирішили оволодіти скаковим мистецтвом, тут вам залюбки допоможуть. Нещодавно до кінного центру були запрошені досвідчені тренери із Миколаївської області. Саме вони пояснять, як вперше сісти на коня. А у вересні у “Довжанці” відкриється школа кінного мистецтва. — У школі зможуть навчатися усі бажаючі, — розповідає директор Юрій Волинець. — Для цього розроблена спеціальна програма. Новачків навчатимуть усім азам скакового мистецтва і навіть наприкінці навчання видадуть відповідне посвідчення. Також із вересня ми плануємо, що до хутора їздитиме маршрутка. Навчання на українській верховій чи англійській чистокровній триватиме 36 годин. Година занять вартуватиме 10 гривень для дітей і 15 — для дорослих. А що На Подільській? Єдина в Тернополі конюшня належить кінноспортивному клубу “Галицький лицар”, і розташована вона на вулиці Подільській. Вона функціонує уже 6 років. Нині тут є 7 коней. Їздити на них можна на леваді, що поруч, яку любителі цих тварин облаштували своїми силами. На жаль, критого манежу немає, тому кататися чи вигулювати коней взимку проблематично. У літературі з кінного спорту сказано: якщо немає манежу, про ніяку підготовку коня не може йти мови. Бо підготовка тварини до їзди чи скачок має проводитися щодня. На Подільській тренуються тернопільські спортсменки. Кажуть, що раніше їздили у “Довжанку”, проте туди добиратися незручно. А до вулиці Подільської регулярно ходить маршрутка №35. “Саме утримання кінного клубу є надто дорогим задоволенням, утім, якщо правильно підійти до справи, то кінний бізнес може бути дуже прибутковим, — розповідає інструктор кінного клубу Оксана Ревуцька. — На жаль, у Тернополі не вистачає критих манежів, майданчиків, засипаних піском та тирсою, а також недостатньо спеціалістів, які можуть працювати з кіньми”. З її слів, спеціалістів, які отримують знання з підготовки коней, на Західній Україні готують тільки у Дубнівському технікумі. Але це непрофесійна підготовка. Більшість спортсменів готуються безпосередньо на конюшнях без тренерів і через те мають малий досвід. Під Тернополем будуть ще два іподроми Ще з весни один відомий тернопільський підприємець завіз породисті коні у приміщення ферми села Романівки, що у Тернопільському районі. Сама кінноферма розташована у мальовничому куточку — неподалік ставу — між селами Романівка та Ангелівка. Наші кореспонденти побували там. На жаль, застати господаря не вдалося. Місцеві мешканці нам розповіли, що внизу біля ферми будується іподром для скачок, а також інструктори зараз об’їжджають коней. Однак покататися на конях бажаючі ще не можуть. Також у місті подейкують, що інший відомий тернопільський підприємець, який кохається у конях, планує відкрити приватний кінний клуб у Підгородньому. Послуги: на коні — у подорож замками... або придорожними барами Кінна подорож, яка триватиме 6 днів, вартуватиме 240 євро на одну людину (40 євро за добу). Як нам вдалося з’ясувати, єдиною фірмою, що нині організовує кінні подорожі, є “Оксамит-КЛ”. Мешканці міста вирушають у них дуже рідко, здебільшого таким відпочинком цікавляться іноземці і заможні люди, котрі приїздять до нас погостювати. Така немаленька вартість поїздки, як нам пояснили, зумовлена тим, що у поїздці не потрібно готувати собі їжу і думати, де переночувати. Про це подбають кухар і гід, що вас супроводжуватимуть. Маршрут подорожі обирають клієнти. Можна відпочити у Карпатах, Медоборах, помилуватися краєвидами Придністров’я та історичними пам’ятками Тернопільщини і Львівщини. Якщо бажаєте чогось екстравагантного, можете за чужим прикладом просто оглянути придорожні бари, верхи на коні. “Без коней життя не уявляю...” Подружжя Ревуцьких своїх синів навчало їздити на конях з 1-1,5 року Коні є родинною справою Ревуцьких. Здобувши освіту зоотехніка із племінної справи у конярстві, пані Оксана влаштувалася працювати на племінній конюшні у Байківцях, де і познайомилася зі своїм чоловіком, який працював там ветеринаром. Згодом Ревуцькі три роки працювали у центрі конярства у “Довжанці”, і ось уже три роки — у кінному клубі на вулиці Подільській. Правда, нині чоловік за кордоном, а Оксана Романівна — і далі у клубі. Ревуцькі з дитинства навчили доглядати та їздити на конях своїх синів — Ярослава та Максима. Старшому зараз 13, а меншому — 7 років. “Наші діти почали їздити на конях разом із батьком з року-півтора, — розповідає пані Оксана. — Старший вже самостійно катається, а коня меншого сина ще тримаю за повідок”. “Я з дитинства марила кіньми, — продовжує Оксана Ревуцька, — а тепер життя без них не уявляю”. Проте на коня пані Оксана вперше сіла лише у 20 років, бо раніше не було можливості. Єдиний в області Ягільницький кінний завод був далеко, а займатися кіньми у Тернополі не було де. Під час навчання у Київській сільськогосподарській академії пішла у кінноспортивну школу при академії, потім два роки займалася на Київському іподромі з рисаками. “На жаль, сьогодні не маю можливості працювати з тренером, тому вчуся самостійно, —зазначає вона. — Маю багато літератури про кінний спорт. Однак самому навпомацки важко щось шукати...” Кінь заряджає позитивною енергетикою Наталя Ларіна — студентка історичного факультету педуніверситету каже, що любов до коней у неї з дитинства. Верховою їздою дівчина почала займатися з 15 років. Спочатку вирішила просто навчитися їздити на коні, а далі — що вийде. І так воно пішло: з’явився азарт, спортивний інтерес, хотілося досягти певних успіхів. Нині Наталя має другий дорослий розряд з кінного спорту. Торік виступала на скачках у Львові, посіла друге місце. На жаль, через непередбачувані обставини тернопільські спортсменки — Наталя Ларіна й її колега, студентка Європейського університету Аліса Андреєва — не потрапили на змагання “Дербі”, що відбулися 10 серпня у Львові. “Кілька разів у тиждень виїжджаю у поля на коні — це чудовий відпочинок і для коня, і для вершника, — розповідає дівчина. — Буває поганий настрій, здається, світ перевернувся, а після спілкування з конем очищується енергетика. Тварина заряджає новою, позитивною енергією, заспокоює, дає душевний спокій”. “У нас нема умов для занять кінним спортом...” Сергій Тарашевський, радник “Ровексу” з фінансово-господарських питань, розповів “RIA плюс”, що займався кінним спортом разом з родиною більш ніж півроку. “Ймовірно, таке захоплення від того, що у дитинстві я мріяв стати ветеринарним лікарем, — каже він. — Однак майже рік тому від цієї ідеї довелося відмовитися. Причиною стала відсутність відповідних умов для занять кінним спортом”. За словами пана Тарашевського, він звертався і на іподром у Довжанці, і у кінний клуб на Подільській. Проте там якість обслуговування клієнтів та утримання тварин йому не сподобалися. “Мої діти дуже любили кататися на конях, — розповідає він. — Однак мені довелося витратити щонайменше три тижні, щоб нам нарешті дали поні”. Чимало зауважень у пана Тарашевського і до іншого сервісу — невчасність надання послуг, вимушені та необґрунтовані черги. Він зауважив, що сам хотів створити гідний іподром, але всім займатися неможливо. Водночас, пообіцяв він, його родина буде серед перших на новому іподромі, якщо хтось із тернопільських бізнесменів вирішить серйозно цим зайнятися. Скільки потягне кінь з гаманця? У місяць треба витратити в середньому 700 гривень на утримання коня. Якщо верховою їздою займатися на професійному рівні, з тренером, то треба буде витратити до 1000 у. о. Кінь для їзди верхи у день з’їдає по 6 кг зерна і сіна, 2 кг моркви, а також потребує вітамінів та трави. Він любить кашу з комбікормом, льон, ячмінь, й особливо цукор. Якщо кінь, скачучи галопом, побачить, що йому дають цукор, може взагалі лягти. У день людина може правильно доглянути й витренувати чотири коня. Щодня кожному треба приділяти мінімум 3 години. Найліпше, щоб кінь мав можливість походити по 2 години вранці і 2,5 години після обіду. Кращого масажиста — немає в світі Про іпотерапію — лікування кіньми, у Тернополі дізналися досить давно, навіть пробували щось робити. Справа пішла лише тоді, як років два тому до нас приїздила професор з Англії, яка керує центром реабілітації кіньми у себе на батьківщині. Спеціальне навчання тоді пройшли багато лікарів. Однак з часом у цій справі залишилися тільки ентузіасти — надто складно і дорого утримувати коней, та й умови для проведення іпотерапії потрібні особливі. Не відмовилися від цієї ідеї у санаторії “Медобори”, де інструктором з іпотерапії працює наша співрозмовниця Тетяна Депутат. — Як медсестра з лікувальної фізкультури я займалася із дітьми з тяжкими фізичними вадами. Та коли у санаторії почали практикувати іпотерапію, помітила, що саме у такий спосіб можна більше досягти у лікуванні, ніж у залі, — розповідає Тетяна. — Кінь — надзвичайна істота, він відчуває ставлення людини до себе. Якщо ви дуже самовпевнені, може навіть “повчити”. Тому я цілком покладаюся на Романа та Івана Яремчуків — вони і доглядають за тваринами, і під час занять мені допомагають. — Які властивості коней використовують у лікуванні? — Кінь має особливе біополе і “знає”, коли людина нездужає, навіть ділиться енергією з нею. У нього температура тіла вища на 2 градуси, ніж у людини. Коли кінь йде, у нього працюють відразу 104 м’язи! І цей рух передається хворому. Кращого масажиста нема у світі! Крім того, будь-хто, сідаючи на коня, відразу вирівнює спину. Це стається несвідомо, — треба тримати рівновагу. А емоцій скільки! — Чи всі коні лікують? — Ні. Це мають бути спеціально підготовлені коні, нестарі, спокійні, добре вгодовані і з хорошею вдачею. — А як все відбувається? — Має бути безпосередній контакт людини з конем, тому хворий сидить або лежить на килимку на спині коня. Кажуть, хода коня імітує серцебиття матері, тому діти відразу заспокоюються. Іпотерапію у санаторії призначають при важких патологіях. Процедура триває 10 хвилин. Власне, можна займатися не більше півгодини. Біля коня обов’язково йдуть троє людей — інструктор, поводир і власник коня. Майданчик має бути рівним. — Чи є випадки, коли іпотерапія протипоказана? — Хвороби серцево-судинної системи і кровообігу, обтяжені ускладненнями, друга половина вагітності та злоякісні захворювання (ІІІ і ІV групи). — Кому потрібна іпотерапія? — Вона корисна всім! Під час занять виправляються ортопедичні відхилення (артрит, деформація кінцівок, вроджені вади). Лікується імпотенція. Дуже хороший ефект іпотерапія має при хворобах, пов’язаних із обмеженням рухової активності та неврологічних відхиленнях — ДЦП, розсіяному склерозі, поліомієліті, навіть при сліпоті і глухоті. Дітки з обмеженнями у спілкуванні (при хворобі Дауна, аутизмі) стають друзями коней відразу. — Малеча завжди так реагує? — Ще б пак, адже коли діти на коні, — вони вищі за всіх. Уявіть, як себе тоді почуває той, хто щойно сидів в інвалідному візку. У нас лікувався хлопчик із Хоросткова. Через нещасний випадок у нього були серйозні проблеми зі здоров’ям. Хлопчині тепер доводиться навіть ходити вчитися знову. Під час лікування ми помічали разючі зміни: дитина почала ходити без допомоги матері і робила це щоразу впевненіше.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.