“Я перестала бути матеріалістом...”

У Тернополі є справжні знавці розпису писанок. Хранителів традицій розпису яєць можна перелічити на пальцях. Одні з них — відоме подружжя писанкарів Леся та Юрій Цікало. — Писанкарство захопило мене вже у дорослому віці, — розповідає Леся Цікало. — Традиції зберігалися у родині мого чоловіка. В Юрія писанки розмальовували його бабця та мама. У 1988-му я ще працювала на фабриці ялинкових прикрас, коли Юра вперше показав мені, як розписати яйце. Це був мій перший урок. У той момент я відчула внутрішній потяг до цього мистецтва. З тих пір нами створено більше 2-х тисяч писанок. — Якими якостями треба володіти писанкареві? — Писанкарство, — то є ціла філософія і стиль життя. Відколи почала писати, перестала бути матеріалістом і перетворилася у духовну людину. Писанка — магічна, вона вимагає відстороненості від світу. Раніше дівчата навіть клали писанку у воду і вмивалися нею для того, щоб бути гарними. Загалом, це дуже цікава творча робота, але одночасно дуже копітка. — Що означають символи, які зображаєте на писанках? — Писанка із зображенням ведмежих лапок оберігає від нападів ведмедів. Малюнок із півнячим гребенем клали на кутах даху, щоб захистити будинок від вогню. Калина, квіти — означали прихід весни, дуби — здоров’я, міцність. Колосся — символ праці. Пізніше з’явилися християнські символи — церква, хрест, Богоматір. Для західного Поділля, куди входить і Тернопілля, характерні чорні писанки. Це пов’язано із легендою про чорний шлях, яким татари везли продавати українських дівчат. — Як створюєте писанки? — Спочатку яйце видуваю, мию, щоб фарба добре “чіплялася”, а потім олівцем розграфлюю малюнок, на який лягає фарба. Травлені писанки виготовляю по-іншому. Я наношу на шкаралупу восковий малюнок, потім яйце кладу у кислоту, яка витравлює верхній незахищений шар яйця. У травленій техніці не використовуються фарби, тому така писанка біла. — Яку писанку мрієте створити? — Я мрію втілити в орнаменті писанки Думку, її шлях до людини і до Бога. Колись прочитала, що є поняття “музика сфер”, яку чують композитори, а у мене буває так, що я закриваю очі і бачу візерунки. Ці візерунки і малюю. А коли довго не пишу, то чогось наче не вистачає. Сьогодні Леся готується до чергової виставки в обласному художньому музеї, що вже стало доброю традицією.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google