“Як у пеклі”: журналістка на день відмовилась від тютюну

30 травня 18:00. Офіс

Колеги так, між іншим, кажуть, що завтра - свято відмови від куріння. Не реагую. Працюю собі, а вони далі... Читають щось зі своїх моніторів і кажуть: “Ти ж палиш - бери, відмовляйся. Напишеш про свій досвід”. Думаю: “Я наче і нечасто палю. Дві-три, або чотири цигарки на день. Чому б не спробувати? Пробую. Далі писатиму про свої відчуття у вигляді нотаток.

30 травня 21.00. Дім

Вийшла прогулятися. Потім довго шукала у рюкзаку ключі. Відчула втому, рука потягнулась до пачки цигарок. Згадала, про що говорили на роботі. Думаю: “Може то сьогодні кинути”. Дивлюсь на пачку. Вона - на мене. “А, ще одну, останюю”. Курю зі смаком. Повільно. У мене завжди відчуття, що коли затягуєш дим, не так його відчуваєш. Більше запах з’являється, коли палить хтось поряд. Добре, що живу сама. Цигарку допалила. Твердо вирішила: остання. Не можу я ж підвести колег.

31 травня, 07.30. Дім

Зранку ніколи не курю. Я ж стежу за своїм здоров’ям. Тільки стакан води і вівсянка. Смачного.

31 травня 09.15. По дорозі на роботу

Спізнююсь. Купила каву по дорозі. Несмачна. Гірка як.. от не знаю, як що, як тютюн. Хм, прийду на роботу запалю цигарку, заспокоюсь. Уже недалеко. Але куди. Це ж день відмови від паління. Може, справді варто? От йти швидко як важко.

31 травня 12.00 Офіс.

За роботою і забула про те, що курю: дзвінки, розмови, тексти. До моменту, поки дівчина, яка вчора розповіла про сьогоднішнє: "О Боже, свято!". А потім підлесливим голосом запитала: “То як твоя відмова?". Подумала, що зараз кину в неї ручкою. Подумала, що, мабуть, я надто агресивна, бо хочеться цигарку. Подумала, що надаю їм завеликого значення, якщо і справді не можу відмовитись на день.

31 травня 14.30. Обід.

Поїла. Досить смачно. Кажуть, що треба одну шкідливу річ для початку замінити іншою. Купила Coca-ColIа. Непогано. Може, не така я вже і нервова. Повертаюсь на роботу. Біля входу колеги смачно затягуються димом. “Будеш”, - за звичкою протягують мені цигарку. Реслексно хапаюсь. Підношу її до губ. Пахне. Хочеться підпалити, але стримуюсь. Кладу назад до пачки. Може, це зовсім її позбутись? А якщо не зможу без неї? Що тоді? Добре, хай побуде. Потреную силу волі. Піду попрацюю краще.

31 травня 16.05. Офіс.

От добре їм, придумали мені експеримент, а ти тепер мучшся. Напишу подрузі, щоб прогулятись ввечері, розвіюсь, подихаю... А може, не треба? Вона ж теж палить. Краще книгу почитаю із вином. Але ні, вино теж - ні. Читала, що коли кидаєш палити, таки краще відмовитись від алкоголю теж. Ну все. Тепер не пий, не кури.  Як у пеклі. Як каже хтось зі знайомих: “От нащо так жити!” Працюю. Якась незібрана. Прийшов читач поговорити, на вигляд близько 40-а років. В офісі зразу відчувся запах диму. Знову думаю про цигарки.

31 травня 18. 00 Офіс.

Так, вийду покурити і додому. Ну, минув вже мій день без тютюну. Від однієї цигарки нічого ж не зміниться. Кажуть, поки не напишу про відчуття - не палитиму. А як їх можуть зрозуміти ті, хто не палить. І взагалі, вважаю, що зараз досить модно спортом займатися, на здоровому харчуванні “сидіти”, а курити от не то. Дивляться з-під лоба. Дискримінація якась. 

31 травня 19. 00 Дім. Здаю статтю.

До виходу матеріалу на сайті - година. Експеримент минув. До цього часу думала, що незалежна. А може, все те, що я писала вище, і називається ломка? Можна “затягнутись”?  А взагалі, мабуть, почекаю до завтра… чи ще кілька днів.