Гра в хованки

Історія колишніх республік СССР дуже нагадує стару англійську казку про трьох поросят, які будували собі домівки з різних матеріалів. І тільки країнам Балтії вдалось збудувати собі дім кам'яний і надійний, сховатись під захист сильних країн і почуватись у безпеці. Білорусь, приміром, не будувала взагалі. Україна ж збудувала дім з прутиків в надії, шо "і так сайдьот". Не зійшло.

Росія під час розпаду СССР зіграла з колишніми республіками в хованки, заплющила очі і відрахувала до п'яти. Кто нє спрятался, я нє віноват.

Власне, єдиною формою справжньої перемоги, яку чесно можна такою означити, є ненапад росії. Недопущення війни - це абсолютна і беззаперечна перемога. Все решту - лише варіанти завершення війни, кращі чи гірші. І тут не варто вдаватись до аргументів віктимблеймінгу та аморальності звинуваченння жертви - бо окрім відповідальності за напад існує ще й відповідальність за захист. І вона колективна, не лише влади. Ми ж закриваємо двері на ключ, коли йдемо на роботу, хоча ніхто не має права заходити у наш дім і виносити телевізор і сховані долари. Бо турбуватись про свою безпеку - нормально. Так влаштований світ.

І що прикметно, країни Балтії, яким вдалось сховатись під парасольку НАТО, мали приблизно такі ж стартові проблеми як і ми. Ті ж росіяни, та ж російська мова. До слова, Естонія планує відмовитись від викладання російською в школах аж до 2035-го року. Бо занадто велика частка російськомовних естонців. І от приклад, що не мова вирішує, а ті, хто нею розмовляють.

Але я не звинувачую українців, бо насправді, нам вдалось навіть більше, аніж могло б бути. Бо на відміну від країн Балтії, ми не мали у своєму історичному анамнезі незалежного життя. Оце наше "відновлення незалежності у 1991-му" тільки звучить гарно, але ті короткотривалі незалежності минулого нічого не вирішували і досвіду самоуправління за них українці не встигали набратись. Захід і Схід України зростав під абсолютно різними імперіями - у цьому наша проблема. Це навіть не немовлята-близнюки, яких розлучили у дитинстві, а ще щось гірше. Навскидку навіть складно пригадати період, коли востаннє Схід та Захід по-справжньому бачились як співгромадяни і сприймали один одного як мешканців однієї країни. Звучить трагікомічно, але зустрілись брати лише у тюрмі СССР після 45-го року і мені навіть бентежно думати про те, що відчували галичани, які могли їхати у відрядженя на Схід і навпаки.

Про це дивно думати, але справді масово українців один з одним познайомила аж велика війна. Галичани побачили красу степів, а наддніпряни - затишок Галичини. Так, це далеко не ідеальний процес, бо внутрішня ксенофобія існує і зацікавлені особи одразу почали розігрували карти "не-мовних ждунів" і "спекулянтів-галичан", а недалекі підхоплювали ці наративи у соцмережах.

Але зараз вже очевидно як божий день, що кудись рухатись ми можемо лише разом і для цього треба будувати партнерські стосунки. Бо окремо Галичина, попри весь свій шарм, традиції і україномовність ніколи не зможе виконувати функції цілої України. А наддніпрянська Україна без Галичини дуже швидко знову стане УРСР. І що варто навчитись приймати відмінності інших українців, бо їх історичний бекграунд відмінний від вашого. Але завжди пам'ятайте - вони цього не обирали. Могутніші імперії минулого робили вибір за нас, де б ми зараз в Україні не мешкали. І оцей стик двох напів-Україн минулого не обов'язково робити потворним шрамом, а чимось елегантнішим і об'єднуючим. Щось на кшталт спайки золотом реставрованої у кінцуґі вази (пробачте, пафосний естет у мені мусів вжити цю метафору).

І треба розвивати у собі колективну ментальну придатність до порозуміння, емпатії та співпраці, інакше це буде безкінечний пошук фізично придатних на фронт.

 

Коментарі (0)

У психології існує феномен мовленння, який називається семантичним насиченням. Це коли якесь звичне нам слово повторювати...

Поточне життя в Україні нагадує клаптик землі під деревом аличі у серпні - на зеленій траві килим із розчавлених і перезрілих...

Цікаво спостерігати за новим витком собачництва в Україні. З одного боку гіпстерські зумери і їх прийомні вуличні собаки...

Мітинг на захист Федорова - просто апогей нашого сюрреалістичного українського світу, в якому зараз живемо. Я не стверджую...

Новини за сьогодні
Новини Тернополя за сьогодні
20:00 Пʼятий рік війни, а деякі лікарні Тернополя без належних укриттів. Хто за це відповідає? photo_camera 19:00 АНТИТІЛА «Вдома 2.0»: тернополян запрошують на коцерт 21 листопада photo_camera 18:31 Не пропустив пішохода, а потім тікав від поліції: у Тернополі зупинили п’яного водія play_circle_filled 18:00 Підтвердили загибель Героя з Тернополя Сергія Зощука Від читача 15:19 🚨 «Позич гроші»: шахраї зламують Telegram-акаунти та пишуть друзям 17:30 Заповідну землю Дністровського каньйону записали під городи: майже 3 гектари повернули державі 17:02 «Мріяла стати футболісткою, а тепер просто — ходити». Як живе родина Унольт через рік після трагедії 16:12 На території колишньої кондитерської фабрики в Чорткові збудують житловий комплекс photo_camera 15:35 «Ввели в оману і художника, і мене»: що заявила відповідачка у справі Марчука 15:05 У Тернополі зіткнулися вантажний і легковий автомобілі play_circle_filled photo_camera 14:40 Леся Голояд прокоментувала призначення на посаду радниці голови облради Тернопільщини 14:00 Ракетний удар по Тернополю 19 листопада: від перших вибухів до завершення пошукової операції photo_camera 13:30 З будівництва в Тернополі накрали кабелів на 10 тисяч: затримали 21-річного закарпатця 12:50 Тут діти знаходять спровжнє тепло: сімейний будинок родини Бальчос на Тернопільщині відзначає 20-річчя 12:15 З молитвою та свічками: у Тернополі вшановують загиблих play_circle_filled photo_camera 11:50 Обірвалось життя депутата Вишнівецької громади Віталія Костюка 11:21 11 підйомників для маломобільних мешканців встановили в тернопільських багатоповерхівках 10:30 У Тернополі розслідують можливе жорстоке поводження медиків з 9-річною дитиною з інвалідністю 10:22 Тернополяни прийшли на місця трагедій, щоб згадати загиблих внаслідок атаки 19 листопада photo_camera 09:25 Трагічний день в історії міста: схиляємо голови у пам'ять про 38 життів, які забрала атака 19 листопада
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up