Хлопці-далекобійники, дай вам Боже здоров'ячка!

Все забуваю сказати...
Хлопці-далекобійники, дай вам Боже здоров'ячка! Хороші ви люди - сидите високо, бачите далеко...
Отако, буває, плентаєшся за тою фурою, "н"-адцять кілометрів, бо вона довга, як "Санта-Барбара", а дорога петляє, та ще й трохи туман і вже смеркати стало... потім думаєш: "а мо' зараз обійду"?
І тільки пробуєш визирнути з-за фуриної дупи, а він тобі лівим "поворотничком" так "миг-миг"!
І ти в якусь мить почуваєш себе малою дитиною... в селі... бабця під вечір в макітрі мак перетирає, щоб струдлі на всю родину напекти, цукру туди додає і далі перетирає. А потім відвертається на мить і дитяча рука вже в макітрі, бо воно ж таке добре, ну як не поцупити? І тут тобі бабуся "трісь" по пальцях! І так по-доброму: "ну, і куди ти лізеш?"!!!
То ото і з далекобійниками таке ж саме: отим лівим "поворотником" - ну, і куди ти лізеш?! Мале-дурне!
А ти дійсно навіть у своєму великому джипі поряд з фурою... ну, так - мале-дурне. За мить повз тебе пролітає якесь авто і ти з одного боку ніби тішишся, що воно пролетіло повз тебе, а не в тебе. А з іншого боку, отой водій фури... за кого він себе має?
І ти вже так ніби навіть хочеш на "дальнобоя" образитись, аж тут він раптом тобі "миг-миг", але вже правим "поворотничком".
І ти перестаєш бути малим, дурним і ображеним хлопчиськом! Ти стаєш малим, дурним і щасливим песеням!!!
Бо тільки тобі мигнули, як ти одразу "гав!", двигун "гррррр", а колеса перебирають так, як лапи у Гуфі з того самого мультфільму! І ти вже летиш, як те песеня, вздовж усього тіла фури, тільки з тою різницею, що у песеняти, як воно біжить, язик висолоплений вліво, а ти стрілочку спідометра кладеш вправо.
Обганяєш, повертаєшся в свій ряд, додаєш гааааааззззууу!!! І тут раптом згадуєш, що цьому припливу ендорфіну ти, взагалі-то, декому завдячуєш. І, звісно ж, абсолютно щиросердечно аварієчкою на прощання так "блим-блим-блим". При чому частота блимань аварійкою це ж теж мірило вдячності.
"Блим-блим-блим" - я вам дуже щиро вдячний, не знаю навіть, що б я робив без вашої допомоги!
"Блим-блим" - дякую вам, шановний колего-автолюбитель.
"Блим" - вдавись моїм дякую.
Але ж ти дуже вдячний! Тому натискаєш на аварієчку твердо знаючи, що буде "блим-блим-блим". І вже коли перший "блим" пішов, ти раптом усвідомлюєш, що чувак же тебе реально від лобового пару хвилин тому спам'ятав. І думаєш тако... а чи не додати мені ще четвертий "блим", щоб підкреслити, наскільки я дійсно йому вдячний.
Пішов другий "блим"... і ти раптом думаєш: а чи за цей четвертий "блим" не сприйме він тебе, чувака на такій крутій тачці, сентиментальною бабою? Ну що це за цирк? Ну ніхто ж 4-ри рази не блимає! Досить з нього і трьох.
Пішов третій "блим" і вказівний палець вже торкається "аварійки", щоб її вимкнути. 1/3 долі секунди ти ще щось роздумуєш... палець торкається, але не натискає:).
Пішов четвертий "блим", після якого ти з почуттям виконаного обов'язку вимикаєш "аварійку" і кажеш сам собі: "я просто вмію бути вдячним"!
І в цей момент фура тобі фарами так "морг", мовляв, давай дуй вже, а то розшаркався тут у реверансах! Я бачу, що ти мені вдячний, але я тебе вперед пропускав не для того, щоб ти мені плентався перед носом. Мале-дурне! Шуруй!
І ти вже мчиш не просто так, а з "либою" на пів-обличчя:)!

Коротше, дякую, хлопці! З вами безпечніше і веселіше в дорозі. Особливо, якщо 14 годин за кермом:).