Місто будок

Певно, весна — то дуже грибна пора. Адже МАФи (мала архітектурна форма) почали рости по нашому місту, немов гриби після рясного дощу. Великі і маленькі, сіренькі і червоненькі, ларьочки, кіоски, будочки з одним віконцем, і навіть цілі магазинчики, які формально є МАФом, а по розмірах вже як повноцінний міні-маркет.

Вони виростають у найнесподіваніших місцях — історичний центр міста, зелена зона, вихід із пішоходного переходу. І вкорінюються там, розпускають свої корінчики як гриби, грибницю не забереш. Можна пікетувати, сваритись, переносити, обурюватись, писати новини з аргументованими зауваженнями і запереченнями — а вони стоять. І ще й множаться. В інших обласних центрах начебто намагаються з таким неподобством боротись — а у нас процвітає ось цей “шанхай”. Місто будок.

Чим мені заважають МАФи? Мої аргументи ті ж самі, що і у сотень городян. Я хочу на Театралці бачити унікальний барельєф, навіть якщо на ньому немає Підгаєцького району, бо це історія, це цікавий момент для туристів. В архіві чи музеї його побачать одиниці. Це той шматок історії, біля якого будуть фоткатись, про який писатимуть пости і так популяризуватимуть наше місто. Я хочу в зеленій зоні дивитись на дерева, а не на кольорову пластикову стінку ларьочка. Я хочу спокійно проходити по тротуару і розминатись із зустрічними перехожими, а не боротись за шмат проходу, бо решту його забрав МАФ. Я хочу милуватись своїм містом, його архітектурою, а не розповідати гостям Тернополя, що саме ці маленькі будочки-будиночки плюс ущільнена забудова в центрі міста і є “візитівкою Тернополя”.

Та ще й якби в них було щось оригінальне, що робить місто привабливішим – унікальні прикраси чи вироби ручної роботи, автентична кухня, інші предмети туристичної привабливості. Аж ні — побутова хімія, пиво, шоколадки-жуйки, продукти, як в часи гарячих 90-х, коли на кожному закутку стояли перші кіоски з турецьким харчовим ширпотребом.  

Може, будемо брати приклад з кращих зразків майбутнього, а не з сумнівних зразків минулого?