Пам'ятаєте мем, на якому психотерапевт обіцяв клієнтці, що забере весь п**ць з її життя, а та несміливо простестувала, що це несуча конструкція і не все так просто.
Корупція в Україні - несуча конструкція функціонування її як держави і частково навіть суспільства. (І через це вона дуже суча, пробачте мені за цей кавеен). Можна навіть сказати, що корупція як явище була в рядах батьків-засновників нової української держави, бо добила СССР і дозволила нам за могорич викупитись із союзу соціалістичних республік.
Але далі вона органічно перетекла у незалежну вже державу і заповнила усі ніші. Ядерка і корупція, обидві радіоактивні - наш спадок із радянського минулого, те, що ми взяли собі в дорогу. Але ми, як завжди, затупили і потрібного позбулись, а непотрібне залишили.
Тому і заклики негайно побороти корупцію, і такі ж полум'яні обіцянки справитись із нею нарешті - це смішні та інфантильні афірмації, бо це тупо нереально. Корупція в Україні - абсолютно низова ініціатива, вона б'є фонтаном вгору, рухаючи людей кар'єрними щаблями і проникаючи нагору та розростаючись у масштабі. І потім вже опадає зверху на людей дощем зелених банкнот. Придивіться до тих мільйонів на столах, ліжках і підлогах - це ті ж коробки цукерок і пляшки коньяків, просто збільшені кратно відповідно до нових повноважень задарюваного.
Корупція вросла в державу як симбіотичне тіло. В освіту, медицину, державне управління, правоохоронні органи та все решту, де є хоч якесь мінімальне прийняття рішень та управління фінансовими потоками. Вона вросла в структуру держави, як Біл "Прихлоп" Тьорнер у корпус "Чорної перлини" - частина команди, частина корабля(с).
Проблема у тому, що не існує чіткого поділу на зло і добро, корупцію і некорупцію. Корумповані чиновники, прокурори, управлінці, генерали і депутати - виконують одночасно якусь частину державної роботи, може навіть якісно виконують. Це така потворна спайка користі і злочину, і відділити зерно від полови непідйомне завдання. А просто позвільняти усіх означатиме колапс держави і її функцій. Ви думаєте, чого Залужний закривав очі на цілком очевидно продажних воєнкомів першої хвилі? Бо вони, нажираючись пачками доларів, знали як працює система і паралельно робили якийсь результат по мобілізації. Це така собі форма не витягувати ножа з тіла жертви, поки не довезуть в лікарню. Звучить жахливо, та.
Що прикметно, колись для українців корупція була інструментом допомоги. Перебуваючи постійно в чужих державах і комунікуючи з чужими чиновниками - німцями, австрійцями, поляками чи росіянами, українець міг досягати своїх цілей, підкуповуючи їх і таким чином робився для них свій. І тепер, маючи свою державу і свою владу, важливо, щоб оця "своя" була не лише просто порожнім словом. Бо звична десятиліттями схема взаємодії українця з державою наступна: я вас усіх там ненавиджу, ви зборисько ненажер і тому, коли мені від держави щось буде потрібно - я собі це куплю. Довідку, диплом, землю під забудову, та будь-що. Нікого в Україні не обурювало ніколи, що все продається, обурювали лише ціни на продаване. Українці вміють в корупцію споконвіків і от як тільки знову виникла проблема і загроза – вони звичним рухом запустили руку під матрац намацувати вирішення. А мільйонні оборудки на грошових потоках виросли лише тому, що виросли грошові потоки. Таких легких мільярдів, як зараз, Україна ніколи ще не мала. Ні так легко дарованих, ні так погано контрольованих в хаосі війни.
І тут вже нереально визначити - корупція в Україні тому шо дають чи тому шо беруть? Це самозавідний механізм, безперервний цикл, наше їбуче колесо сансари.
Перевернути якийсь черговий камінь на подвір’ї українського життя і посвітити ліхтариком на хробаків і жуків під ним з обуренням «ви тільки подивіться шо тут коїться» - це не вирішення проблеми. Як поженити українця і державу, щоб стосунки між ними були партнерськими як у подружжя, а не товарно-грошові - оце питання на мільйон. Ну чи на мільярд, бо ціна питання в Україні дуже виросла за останні роки.
