В пошуках втраченого часу

Великодушний і пафосний жест, якого однак з цілком практичною логікою очікували всі українці, зроблено. Яценюк пішов у відставку. За собою він залишив два роки розбитих надій.

Два роки, протягом яких активісти намагались впровадити реформи, зустрічаючи неймовірний опір змінам в урядових кабінетах. Два роки, протягом яких Україна стояла на місці, втрачаючи кредит довіри бізнесу, який хотів сюди інвестувати, західних політиків, які нас підтримували фінансово та політично, і, найголовніше, — своїх громадян.

Два роки тому ми були на початку шляху змін. У нас було все — фінансова і політична підтримка, готовність громадян міняти країну, зруйнований демократичним шляхом режим, небайдужість усіх і кожного і відчуття причетності до “великого ремонту” у своїй країні.

Але віз і досі там. Реформування залишилось великою мрією і картою дорожніх реформ. У нас є нова поліція і слабенькі кроки в напрямку реформування інших галузей. Але ці два роки ми повинні були реформувати все — рішуче і безпрецедентно, а не шукати варіантів, щоб не образились чиновники, студенти, друзі, чорнобильці чи ще хтось...

Якби реформи справді йшли повним ходом — усі потерпіли б, бо два роки складного життя заради великого і світлого майбутнього — допустима межа терпіння. Але не коли тарифи (типу енергетична реформа) злітають вгору, і на цьому зміни завершені. Не коли нова поліція є, а суди ті ж самі.

Байдуже, хто прийде на зміну Яценюку — Яресько, Гройсман, Ковальчук чи ще хтось. Головне, щоб уряд працював на народ України,а не на свою родину і друзів. Головне, щоб реформи таки стартували, хоча вони, можливо, і наламують зручні прибуткові схеми членам уряду та їхнім знайомим. Головне, щоб уряд бачив вектор, куди рухатись Україні, а не тягнув кожен у свою сторону. Адже подібний досвід ми вже маємо — коли кожен гне свою лінію, то можна назавжди залишитись у гнилому болоті, як герої байки Лебідь, Щука й Рак.

І так, нам потрібен уряд і прем'єр. Ми не можемо знову залишитись у невизначеності і знову проводити перевибори. Це місяці і роки втраченого часу і втрачених можливостей. І гроші —  шалені суми державних грошей на вибори. Невже маємо так багато часу і грошей, що можемо собі дозволити їх так бездарно витрачати?