Віз і нині там…

Я люблю Тернопіль за… стабільність. Отаку гнилу бюрократичну незмінність протягом років і десятиліть. Минула Помаранчева революція – а у нас все по-старому, минула Революція Гідності – а нічого не змінилось. Порошенко казав «Жити по-новому»? Та не смішіть…

Як би не критикували усі політичні процеси на державному рівні, але там є зміни. Важко, туго, зі скрипом, але щось міняється. Когось люструють, когось відправляють у глибоку відставку, когось прогресивного призначають. На посадах з’являються нові обличчя, потрохи  включаються реформи і відчувається надія, що оте все було недарма. І що ті молоді хлопці поклали і кладуть й далі свої голови за світле майбутнє.

А у нас, як у байці Глібова: «віз і нині там».

Зміна прокуратури стала лише тасуванням колоди, просто керівники одних районних прокуратур очолять інші райони.

Одіозні політики-регіонали та керівники часів Януковича займають «смачні» посади.

Роками на кріслах ті ж судді, хоча скарг на них більше, ніж вдячних відгуків, і кожен знає «тариф», який допоможе з правильним вироком.

Роки йдуть – а на посадах все ті ж. Їх критикують, на них скаржиться громада, про них пишуть викривальні статті, відкривають провадження… А вони сидять, усміхаються – і далі роблять своє.

А як же відкритість і прозорість влади? Відкритість до реформ? Відкриті конкурси на посади начальників управлінь, керівників відділів? Не чули? От і я не чув, коли востаннє в міській раді оголошували конкурс на заміщення керівної посади, навіть керівника найнижчої ланки.

Тернополю потрібні відкриті конкурси з участю громади, із залученням профільних експертів. Тернополю потрібна свіжа кров на посадах, які впливають на майбутнє цього міста.

Тернопіль треба любити за позитивні зміни, за реформаторство і європейськість. Але поки вся наша європейськість - у «красі вузьких вуличок центру». Не з того починаємо…