Мало їсти і не бажати нікому зла. Що робити, щоб дожити до 100 років — радять довгожителі

Ніколи не бажайте нікому зла: Катерина Гаврилко, 90 років

Катерини Гаврилко з села Сущин, що у Теребовлянській ОТГ — лемкиня. На її долю випало чимало випробувань. У 14-річному віці її, разом з родиною, депортували з рідних місць Надсяння. Згадуючи ті роки, жінка не стримує сліз, бо довелось пережити і біль, і страх, і невідомість.

— Дитинко, я багато пережила. Про моє життя треба довго говорити. Коли мала 14 літ, після війни, на нас поляки напали. Багато людей побили. А мені якось вдалось "вимкнути", і я втікала на "третє село". Попала до таких людей, що один хотів забити, а інший мене відпустив, — розповідає баба Катруся журналістці по телефону. 

Жінка каже, що головне — не тримати ні на кого зла. Берегти себе і не ображати інших.

— Не треба багато їсти, трошки. Щоб желудок був трошки пустий. Не переживати багато. Я вже пережила, як батьки померли, як поховала чоловіка, а тепер тільки сама за себе думаю. Коли вже та нещасна смерть прийде. Але не знати, доки жити я буду. Доки Бозя мені призначить, — роздумає бабуся. 

Окрім того, жінка радить ніколи не брати чужого, не бажати зла нікому. 

— Щоб людина мала спокій — треба чесно жити. Тоді і на серці буде добре, і тіло зможе багато перейти. Злом на зло як будеш відповідати, то ніц з того не вийде, — говорить бабуся. 

Секрет в роботі і молитві, більше нема: Софія Оленка, 100 років

У лютому цього року бабуся Софія з села Івачів Зборівської ОТГ відсвяткувала 100-річний ювілей. На свято з'їхали діти, онуки й правнуки. І хоча їх чимало: бабуся пам'ятає, коли день народження в кожного з них. Усіх називає по імені. 

Як розповідає про пані Софію її наймолодша донька Галина, особливих секретів довголіття жінка не має. Єдине, що постійно повторюює молодим:

— Праця і ще раз праця. Це все, що наша бабуся могла зробити. Вона рано залишилась сама. Мій батько помер молодим, а вона сам виховувала трьох дітей, ліпила хати, робила тяжко, — каже Галина Оленка. — Звісно, важко було, але вона ніколи не жалілась. Я скільки її пам'ятаю, то весь час для неї найголовніше — робота. Вона або на полі, або на городі, або біля хати. Усе повинна мати щось в руках.

Пані Софія завжди каже, що живе і житиме стільки, скільки відміряв Бог. Впродовж всього життя ходила до церкви, а зараз, коли вже не в змозі — молиться вдома. 

— Мені здається, що люди такого віку по-іншому сприймають життя. Зараз нам треба всього і багато, а старші люди тішаться і тим, що в них є. Їм треба просто робота, — каже жінка. — Мама завжди згадує, як на поле їй виносили хліб з маслом і молоко, і це були найсмачніші в світі делікатеси.

У родині жінки чимало довгожителів. Мама пані Софії дожила до 96-ти років, батько до 90. І брати жінки теж відсвяткували поважні дати: одному з них 92, другом 87 років. 

Ставтесь до всього з душею: Тетяна Гетьман, 100 років

Понад пів віку пані Тетяна працювала вихователькою у дитячих садках Теребовлі, потім вчителем історії та географії, а ще вона виховала чимало поколінь дітей-сиріт, у яких не було ні мами ні тата, і які жили в дитячому будинку, що знаходився в приміщенні Теребовлянського НВК.

— В моїй родині довгожителів не було. Люди жили тяжко, багато працювали. У мене є сестра в Запоріжжі. Їй 90 років, — розповідає пані Тетяна. — Я і сама не думала, що проживу так довго. Я жила, працювала, до роботи завжди ставилась з душею.

Зараз жінка з лагідністю згадує ті роки і моменти, коли за десятиріччя після того вихованці телефонують та згадують її. 

— Я до всього завжди ставилась з душею. Може, і в тому є секрет, — каже Тетяна Гетьман. 

У 100 років жінка не сидить на місці. Незважаючи на поважний вік, і сніданок з обідом приготує, і поприбирає, щоб вдома чистенько, і газету без окулярів почитає. Залюбки через месенджері поспілкується з улюбленою онучкою, яка зараз за кордоном. 

Усі чоловіки в родині доживають до поважного віку: Михайло Василишин, 91 рік 

Про дідуся Михайла з села Юськівці розповідає онучка Анастасія Матевощук. 

 — У нас по дідусевій лінії всі чоловіки живуть не менше 85 років. Але як каже дідо: "Коли там було за здоров'ям дивитися, все життя в роботі",  — говорить вона. 

Пан Михайло 25 років працював в колгоспі трактористом, потім вдома. Каже: не встиг оглянутись, як пройшло життя.

Не в їжі секрети. Бо за харчуванням не сильно стежив, не було коли. Зізнається: старість підкинула чимало хвороб: і тиск турбує, і гастрит підкрався. Але попри все роботи вдома не покидає. 

— Дідусь для нас приклад того, як треба жити. Мені здається, у людей старшого віку треба повчитись працьовитості, — говорить пані Анастасія. 

А у вас є рідні чи знайомі в такому поважному віці? Якими секретам поділились вони? 

Редакція "20 хвилин" дякує усім бабусям і дідусям, які погодились з нами поспілкуватись. Бажаємо вам міцного здоров'я.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google