"На Майдані одразу відчуваєш себе винним"

-         Чому і з якою метою ти поїхала на майдан?

-         Спонукала до цього смерть Сергія Нігояна, і захотілося побути там, і відчути енергетику Майдану. Я прагнула зробити щось корисне.

-         Ти неповнолітня, тож як наважилися відпустити тебе туди батьки?

-         Я до останнього вмовляла маму, щоб змогла поїхати на майдан. Вона ж говорила мені все те, що може сказати кожна мати дитині. Але ми порозумілись.

-         Розкажи про Майдан, свої враження і, власне, що ти там робила?

-         Перше, що я зробила, коли приїхала – це одразу ж пішла на вулиці Грушевського та Інститутську. Хотілося побачити ті барикади та місця, де стояли і загинули Сергій Нігоян та Назар Войтович. У ті дні якраз була пошана за загиблими, тож було сила-силенна кількість квітів та гнітюча атмосфера. Це парадокс, але в ті перші дні, натомість, я відчувала полегшення на душі. Ніби їхній дух був скрізь та завжди поруч. Потім я зайшла в першу палатку, яка мені трапилась, щоб записатись у волонтери. Ось так я опинилася на кухні майдану, а згодом в інформаційному наметі «Демократичного альянсу» Я жила в небайдужих місцевих жителів, які приймали в свої домівки людей із майдану.

-         Які твої враження від побаченого?

-         Коли приїжджаєш на майдан, то одразу відчуваєш себе винним. Я думала, що пропустила щось важливе в своєму житті, не будучи тоді корисною. А коли живеш на майдані, то думаєш не про себе, а тільки про добробут та безпеку твоїх близьких. Мені пощастило там випадково зустріти дівчину-іноземку. Вона сказала мені: «Ви - молодці! В такий тяжкий час – ви всі пліч-о-пліч!».

-         Як ти думаєш, первинний майдан відрізняється від теперішнього?

-         Звісно, що так. До першої смерті майдан стояв за Європу, але потім – за Україну! Тепер більшість майданівців роз’їхались по домівках, адже місяцями не бачили своїх сімей, родин, друзів. Інші – пішли служити у Національну гвардію. Багато людей також приїхали після страшних подій у лютому. Зараз вони, на мою думку, трішки розслабились. Але все ж таки майдан стоїть і, якщо щось, він завжди готовий реагувати і відстоювати свою позицію, позицію народу. Він нагадує владі, яку ціну народ заплатив за їхнє перебування у своїх кріслах.

-         Як ти ставишся до хлопців з Небесної сотні?

-         Це були надзвичайно відчайдушні люди! Одного разу Сергій Нігоян сказав дівчині, з якою стояв поруч на Майдані: «Я стою за тебе, за себе, за весь Майдан, за Україну і за тих людей, які не змогли приїхати». Іншого нашого земляка з Тернопільщини Устима Голоднюка також дуже часто цитують. Його слова: «Небо падає!» - досі пам’ятають. Саме так він попереджав майданівців про наступ «Беркуту».

Також дівчина зазначає: «Я хочу знову відвідати майдан та зустрітись із всіма людьми, з якими уже зуміла там подружитись. Я досі стараюся підтримувати із ними стосунки. Це дуже хороші дівчата та хлопці, які приїхали із різних міст України. Деякі з них тепер служать у Нацгвардії. Надіюся, що з ними там все буде гаразд».

Спілкувалась Оксана Войтко