Як зберегти щирість у стосунках з дітьми, радить тернопільський психолог

Коли батько далеко, ще більша відповідальність лягає на матір, зауважує психолог Світлана Кухарук. Адже діти відчувають, що тут і зараз не можуть розраховувати на захист тата. Розуміють, що свої проблеми мусять вирішувати самотужки.
Сортувати інформацію не варто
У кращому випадку, якщо мати — емоційно стабільна, діти можуть довіритися їй і попросити поради.
— Матері доводиться частково брати на себе й батьківську роль, — пояснює психолог. — За позитивного розвитку подій мати та дитина не приховують проблем і від батька. Коли тато приїжджає, вони діляться з ним не тільки добрими, а й не дуже приємними новинами. Радяться, як їм вдалося вийти з тієї чи іншої ситуації. Така щирість і відсутність сортування інформації допомагає зберігати близькість у сім’ї.
Як тільки дитина починає приховувати свої прикрощі від матері, вважаючи, що у такий спосіб оберігає її, а тим паче — від батька, котрий далеко, виникає ризик знайти для себе сумнівні авторитети. Когось, хто викликає довіру і нібито є дуже сильним, з ким можна радитися. У такий спосіб дитина шукає заміщення батьківської фігури.
Дуже часто така людина отримує необмежену владу над підлітком, зауважує пані Кухарук. Адже діти схильні ідеалізувати людей, і за наявності в людини бодай однієї позитивної риси, приписують їй і дуже багато інших позитивних. Яких насправді може не бути.
“Тобі не обов’язково бути суперменом”
Аби дитина росла відкритою перед батьками, психолог не радить висувати їй надто високі вимоги: “Ти повинен бути сильним. Ти не маєш рости слабаком. Не маєш боятися труднощів”.
— Дитина, відчуваючи, що не відповідає таким вимогам, може почати приховувати правду від батьків, — каже Світлана Кухарук. — І навпаки, довірятиме їм, якщо вони говоритимуть: “Тобі не обов’язково бути суперменом. Будь таким, яким можеш бути”. У таких щирих стосунках дитині легко буде розповісти батькам про ті ситуації, в яких вона зовсім не виглядала героєм.
Це допомагає дитині вірити, що тато підтримає саме тоді, коли буде потрібно. Свої певні батьківські повноваження чоловік також може делегувати іншим чоловікам у родині — братові, дідусеві чи іншим родичам. Це згуртовує родину. І дитина не почувається в ній самотньою та покинутою. Маючи підтримку в дрібних побутових справах, вона буде спокійно звертатися до рідних і у більш важливих для неї ситуаціях.
Потрібно зберегти родинні ритуали
Ще одним важливим моментом для сімей, у яких батько живе й працює окремо, є збереження родинних ритуалів.
— Наприклад, коли у дитини день народження, тато залишає всі справи і приїжджає додому, — каже пані Кухарук. — Дитина таким дуже пишається — що саме задля неї  зайнятий тато знайшов час і вирвався додому.
Сімейні традиції можуть бути різними, але важливо, щоб переживалися вони в таких спосіб, як подобається дитині.
— Бо деколи буває, що батьки нав’язують такий  відпочинок, який є престижний, але дитині до нього насправді душа не лежить, — наводить приклад психолог. — Наприклад, переконують їхати кататися на лижах у Карпати лише тому, що це — модно. Батькам варто уважно придивитися до обличчя своєї дитини на фото з такого відпочинку. Чи насправді вона була задоволена?
Тому навіть якщо заради статусу батькові важливо дотримуватися певного способу поведінки й соціальних ритуалів, йому не варто забувати і про ті, які важливі для його рідних. Важливо заздалегідь обговорювати свій відпочинок, аби кожен член сім’ї мав можливість висунути свої пропозиції.
Не варто вимагати непосильного
Батьки, які добилися немалих кар’єрних успіхів, нерідко ставлять дуже високу планку вимог для власних дітей, зауважила психолог. А діти поступово утверджуються в думці, що їх люблять лише за успіхи. Що вони мають перерости тата й маму у всьому — ще краще вчитися, ще більше перемагати в олімпіадах.
— У таких випадках важливо підкреслювати, що батько чи мати далеко не тому, що дитина “не дотягує” до певних стандартів, а лише тому, що так склалися обставини, — радить фахівець. — І тішитися кожною, навіть найменшою перемогою своєї дитини, не вимагаючи від неї неймовірних та непосильних успіхів. Нерозумно вимагати в сина олімпійського чемпіона, аби він став чемпіоном тричі.
Небезпекою для дітей відомих людей є й те, що саме в розлуках із батьками виростають специфічні міфи.
— Що довше дитина не бачить батька, що більше скучає за ним, то більше надумує собі, що ж такого незвичайного вона мала б зробити, аби тато нарешті приїхав, — пояснює психолог. —  Психологам нерідко доводиться пояснювати такій дитині, що буде день, коли батько приїде — незалежно від того, яку оцінку вона отримала в школі.
До речі, додає пані Кухарук, за кордоном, а останнім часом і в Україні вже є випадки, коли батьки зумисне не афішують у школі, що вони — відомі люди. Так на дитину менше тисне соціальний тягар, вона не мусить бути зразково чемною, дружити лише із обраними.
— Через такі вимоги діти відомих часто не мають звичайного безтурботного дитинства, як інші, — каже жінка. — Може навіть розвинутися невроз, якщо дитина надто боятиметься зіпсувати авторитет батька. Або навпаки — є ризик виникнення бунту.
Ще складнішою для дитини у вищеописаних ситуаціях є відсутність вдома не батька, а мами, додає наостанок пані Кухарук. Якщо батькові поради й підтримку все ж можна передати телефоном, то маминої любові, тепла й турботи у жодний спосіб передати неможливо. Якщо, наприклад, у студентські роки молоді люди вже нормально переживають розлуку з батьками, то в дитячому та підлітковому віці все ж найкраще, якщо родина знаходить можливість жити разом. Тому що дитині дуже важко відповісти собі на питання: “Як якісь гроші чи робота можуть бути важливішими за мене?”

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.