У Бакоту - за відпочинком та історією

Чисту і прозору воду, скелі та унікальний клімат можна знайти зовсім близько від нас – у Бакоті на Хмельниччині. Проте такої назви вже давно немає на карті.

Бакота – село, яке колись було на дні водосховища. Нині тут можна купатися, насолоджуватися чистим повітрям та особливою енергетикою. Проте історія Бакоти вкрай сумна. Її нам розповів провідний фахівець рекреації, голова громадської організації "Бакота" Тарас Горбняк. Цей чоловік жив у Бакоті до того, як село затопило.

- Я знаю цю долину такою, якою вона була до затоплення, - каже він. - Тут я прожив своїх перших 27 років.

Люди не вірили в чутки

Ця долина колись була зовсім не такою, як зараз, продовжує пан Тарас і показує фото 1975 року.

- Це ще живе село. Тоді ще тільки ходили чутки про будівництво ГЕС і затоплення, - каже чоловік. - Розмови про це тут були ще з кінця 50-х років. Проте люди будуватися.

Але головам сільських рад сказали попереджати жителів, що в таких-то селах, які мали підпадати під затоплення, не будували хат і дарма не витрачали своїх грошей.

- Але йшов час – рік, два, три, чотири, - продовжує Тарас Горбняк. - Один із тих, кого попереджали, казав так: "Я на ваші плани плював. У мене хата старенька, розвалюється, в мене купа дітей, не будуть мати де зимувати". І будує хату. А інший зупинився і подумав: „Справді навіщо витрачати гроші та матеріали?”. І так минуло 15 років. Один вже давно жив у новій хаті, а інший як дивився на фундамент, який почав рити, так і дивиться далі. Чутки ходять, а нічого немає.

І от у 1972 році підписали постанову Ради Міністрів колишнього Союзу - будувати на Дністрі каскад гідроелектростанції.

- У 1973 році я був в армії, а мені батьки пишуть: "Тарасе, на зборах людей попередили, що вісім років мають будувати ГЕС і всі ці роки долини мають бути чистими, бо це буде дно майбутнього водосховища”, - каже співрозмовник. - Спершу люди не дуже вірили, бо 15 років говорили, на 16-й знову попередили. Думали, що знову закинуть всі документи і на тому все завершиться. Але не так сталося. У 1974 році при райвиконкомах, які були в зоні затоплення, створили спеціальні комісії для переселення жителів. Прийшли люди в кожне село, яке підлягало затопленню, і провели оцінку майна.

Руйнували хати, сади, цвинтарі

Ще рік після того село жило, продовжує пан Тарас. У 1975 році в цих долинах з'явилися спеціально сформовані бригади. Це були люди, які скоїли якесь дрібне порушення і були на громадських роботах, під наглядом. І їм дали бензопили, сокири і сказали вирубати всі дерева – ліси, лісосмуги, лісопосадки, тільки не чіпати село.

- Що тільки можна було – все знищили, - каже фахівець. - За два роки долини стали порожніми. Чому не рухали село, скажу пізніше.

Тим часом їм на „п'яти наступали” інші бригади. Це люди, які сиділи в тюрмах по п’ять-шість років. Їм дали дуже неприємну роботу – перенести всі цвинтарі.

- Я навіть не буду розповідати, як це робили, бо не хочу збурювати свою пам'ять, - каже чоловік. - Ніяка хлорка не помагала від запаху.

А що ж було з селом та людьми? Їм випала найважча участь. Згідно з умовами переселення та оцінки майна, держава запланувала, щоб селяни своїми ж руками зачистили свою територію. Тобто кожен був сам змушений руйнувати свою хату і вирубувати дерева у своєму садку. А руйнувати свої родинні гнізда людям було дуже важко.

- Коли комісія підписувала документ, що людина вирубала всі свої дерева, зруйнувала хату, тільки тоді їй повертали відшкодування, - пригадує Тарас Горбняк. - Люди мали можливість вибирати – хочеш будуй хату, хочеш купуй, хочеш - тобі дасть держава. І за вісім років долини не стало.

На дні немає нічого

Пан Горбняк показує на фото свою хату.

- Там, де ви будете купатися, це в мене був город, - каже він. - Як бачите, біля хати вже немає жодного дерева і половини будинку немає. А ось фото з1981 року. Тут ви бачите дно перед затопленням. Ви бачите там хати, дерева, цвинтарі? До речі, в інтернеті нині пишуть, що з води виглядає купол церкви. Скажу вам правду — в селі церкви не було. Ви не знайдете на дні і жодної хати.

У наступні шість років піднімали рівень води, розповідає чоловік. Від рівня колишнього Дністра вода піднялася на 38 метрів. Загалом через будівництво ГЕС 63 села Тернопільської, Хмельницької і Чернівецької областей переселили. З них 29 повністю зникли.

- Сьогодні не шукайте Бакоти на карті, - каже Тарас Горбняк. - Ці всі 29 сіл, які попали під затоплення, зняли з обліку.

Співрозмовник також додає, що у 2010 році йому вдалося зібрати жителів колишнього села. Люди, які звідти виїхали молодими, нині вже старенькі. Для них організували концерт, діти подарували їм квіти.

- Потім ми на катерах пропливли долиною, - каже чоловік. - Сльози зупинити було неможливо. Я навіть не міг говорити. Ми хотіли показали, що ми живі і пам’ятаємо наше село, яке колись було столицею нашого краю!

До слова, ми розповіли лише частину з історії Бакоти. Наш провідник готовий говорити про свій край безкінечно. За його словами, найдовша екскурсія до затопленого села, яку він провів, тривала шість годин!

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.