Як в «Етноцентрі» за кавою про борщівські сорочки розмовляли

Пані Віра останнім часом часто буває в Києві та Дрездені, адже там живуть її дочки Людмила та Юля з сім’ями і щоразу кличуть матусю бавити онучат. Саме тому Віра Матковська не змогла бути на відкритті даної виставки. Проте колекціонерка охоче  відгукнулася на пропозицію зустрітися з вишивальницями творчого об'єднання «Берегиня» та «Школи борщівської народної сорочки». Для бібліотеки вона подарувала календар «Борщівська сорочка» і свою книгу.

Віра Матковська радо спілкувалася з майстринями, журналістами та гостями заходу. Вона розповіла, що колись дослідники Людмила та Олексій Покусінські поїхали на Борщівщину і там познайомилися з жінкою, яка 50 років не розмовляла зі своєю сусідкою тільки через те, що в молодості вони обидві вишивали однакові сорочки, домовившись, що одягнуть їх в один день до церкви, проте сусідка прийшла в обновці на тиждень раніше.

За словами колекціонерки, її батьки дуже любили вишиття і передали це своїм чотирьом дітям.

• Батько завжди ходив у вишитих сорочках, – каже Віра Матковська. – Мама дуже любила вишивати. У мене досі зберігається вишита нею сорочка – волошки на полотні. Мама розповідала, що почала її вишивати сімнадцятирічною дівчиною. Пасла свині і за вишивкою забувала про те, що має наглядати за ними. Не раз бабуся сварила її за те, що свині залізали в город.

Старший брат Віри Матковської працював директором автопарку і теж дуже любив носити вишиванки навіть у будні. Любов до барвистих народних сорочок колекціонерка прищепила й своїм донькам.

• Одного разу ми їхали на храмовий празник,– каже вона. – Ми з чоловіком і старшою донькою одягнули вишиванки. Я попросила її нічого не казати молодшій, бо та ще не мала не вишитої сорочки, але як тільки старша сіла в машину, то зробила все навпаки і молодша доня розплакалася через не таке вбрання. Тепер мої дівчата і внуки мають вдосталь гарних вишиванок.

Пригадала пані Віра, що початок колекції пішов із маминих і бабусиних сорочок. Потім вона разом із чоловіком поїхала в Карпати, де вперше побачила плахту у чергової готелю і придбала цю річ за 50 карбованців.

• На фестивалі «Золота осінь» у Борщеві я закохалася  в розмаїття борщівських сорочок на учасниках творчих колективів і була приголомшена, – розповідає пані Матковська. – Відтоді й почала активно збирати свою колекцію.

На початках приховувала це захоплення, але згодом почала одягати в раритетні сорочки борщівську інтелігенцію, учнів школи мистецтв, творчі колективи. Пані Віра виступила ініціатором проведення фестивалю борщівської вишиванки. Багато років мріє про Музей-студію чи мистецьку галерею, де діяли б виставковий зал, майстерня для всіх охочих оволодіти традиційними прийомами мистецтва вишивки, був відкритий прокат сорочок та інших компонентів традиційного подільського вбрання для молодят. Але наразі цю мрію ще не вдалося реалізувати.

Після розмов за кавою про борщівську сорочку та спільного фото на учасниць зустрічі чекав приємний сюрприз – редактор видавництва «Підручнки та посібники» Ірина Дворницька подарувала усім листівки з віршами Дзвінки Торохтушко, а бібліотеці книжку Петра Сороки «Апокрифи лісу», збірку лірики Дзвінки Торохтушко (Любові Бурак) «#осінь.ню» та мистецький календар-2019 «Обрані часом» (художник Володимир Слєпченко).

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.