1915 рік. Тернопіль очима американців

У травні 1915 р., на десятому місяці Першої світової, у наше місто приїхали двоє чоловіків зі Штатів. Один із них описав Тернопіль, інший залишив малюнки міста. Обоє були вражені побаченим. Але й американці вразили місцевих.

 

“Тернопіль був містом важкої польської архітектури з розкиданими великими будинками у стилі німецького модерну і раптовими перспективами вузьких гамірних вулиць з сотнями крамничок, розмальованих символами товарів, що у них продавали. На вулицях роїлися євреї в довгому чорному одязі із кучеряво крисатими капелюхами”, - так описав наше місто у травні 1915-го американський журналіст, поет і соціалістичний активіст Джон Рід.

Відео дня

“Припадало по троє солдатів на кожного цивільного; хоча це сталося частково через “вигнання” багатьох євреїв, коли росіяни увійшли в місто – то темна і кривава історія. На кожному розі стояла озброєна сторожа, котра оцінювала перехожих підозрілого вигляду загрозливими поглядами”, - подавав американець-журналіст.

“Стой! - прогарчав вартовий перед штаб-квартирою штабу, опускаючи на нас свій багнет. - Стоп! Кто такой?”

Подивитися на дивних іноземців зібралися кілька вояків. Запитали, чи не німець – таких одразу кидали до тюрми як шпигунів. Коли ж у відповідь солдати почули, що гості – американці, то влаштували перевірку.

“Американська! - промовив один із чоловіків з лукавою усмішкою. - Якщо ви американці, скажіть, якою мовою говорять американці?”

“Англійською”, - відповіли журналіст і його художник.

Вояків це задовольнило. Одначе бажання потрапити на фронт іноземцям не задовольнили – порадили їхати до Львова за дозволом до генерал-губернатора принца Бобрінського. Відтак Рід з Робінсоном пішли у місто. Американці були вражені, що далеко не всі вояки його царської величності мали зброю. Один офіцер визнав це.

“Навіть перед відступом ми не мали половини необхідної амуніції... Третина моїх людей у першій лінії траншей мала зброю. Інші не мали – їхнім обов'язком було йти вперед один за іншим і підбирати гвинтівки тих, хто був уже вбитий”, - говорив цей вояк.

Тож сам журналіст-радянофіл засвідчив: воювати солдатами без зброї – не більшовицький, а ще царський винахід.

Водночас у російської армії не бракувало харчів – до фронту тягнулося чимало потягів з продуктами. Жовніри марширували вулицями нашого міста з великими дерев'яними ложками просто за халявами чобіт.

А ще журналіста у Тернополі вразило те, що навіть солдати не знали про перебіг подій на фронті. Ніхто навіть не говорив їм, що у Сербії, де почалася війна, тривала епідемія тифу. Також тільки від Ріда вони дізналися, що у війну вступила Італія – через шість тижнів після того, як це сталося!

У місті панувало замішання. Свідчить про це й опис залізничного вокзалу.

“Тернопільський вокзал був місцем великого збентеження. З довгого воєнного потяга повибігали солдати з чайниками – по кип'яток. У напрямку до іншого потяга промчала колона піхоти. Офіцери кричали і сипали прокльонами, били вояків боками своїх мечів. Двигуни істерично свистіли, клаксони сурмили, закликаючи чоловіків назад у машини. Дехто вагався і стояв у задумі – йти далі чи повертатися... Довкола казанів з гарячою водою кипів натовп...” - читаємо у книзі The War in Eastern Europe.

Зрештою, Рід і Робінсон почали мандрівку Тернополем на залізничному і сюди ж повернулися. Вони поїхали до Львова. І говорили під час мандрівки, як заведено серед слов'ян, про горілку і політику. Рід сам про це написав.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.