Інтерв'ю з монахом, або хто може стати ченцем

- Бог мене покликав, і я пішов за його голосом, - каже він. – Інакше б нічого не вийшло. Часто люди прагнуть усамітнення, коли переживають кризові моменти в житті. Але втекти від зовнішнього світу не так просто, як здається. Потрібна велика віра…

«Монастир – це школа всіх чеснот. Тут навчають граматики – тобто покори, риторики – мовчання, філософії – пам’ять про смерть і суд, богослов’я – знання Бога...», – говориться у вступі до монаших Уставів «О чині у святій обителі» ХVII століття.

Чернечий постриг отець Серафим прийняв шість років тому. Відтоді служить Богу при місцевому Свято-Троїцькому духовному центрі на честь князя Данила Галицького.

Про те, чи важко насправді виконувати чернечі обітниці перед Богом до кінця своїх днів, ви можете прочитати в нашому ексклюзивному інтерв’ю. До того ж, ми з’ясували, чи всі охочі можуть стати ченцями і що для цього потрібно.

- Отче, бути ченцем досить складно, адже це значить відмовитися від всіх життєвих принад. Що дає Вам таке життя?

- Знаєте, я ніколи не планував стати ченцем. У миру я був звичайною людиною, мав стабільну роботу, друзів. Починаючи з дитинства, я постійно ходив до церкви. Інколи закрадалися в голову думки щодо чернецтва, але я покладався на волю Божу. Думав: «Якщо Господь покличе мене, то піду». Знайомі священики ще раніше переконували мене стати ченцем. Але я твердо вірив: на все воля Божа і свій час.

Сьогодні до мене приходить багато людей, котрі говорять про прагнення вести чернечий спосіб життя.  І я добре розумію, що за цим бажанням стоять якісь повсякденні негаразди: чи то в сім’ї, чи на роботі. Пояснюю їм, що втекти від мирських справ дуже непросто. Для цього потрібно мати сильну віру, адже приймаючи чернечий постриг, людина до кінця свого існування відрікається від миру.

- Виходить, Ви стали ченцем у 54 роки. А чи є у Вас родина?

- Я дав обітницю відмовитися від мирського світу. Тому з ріднею не спілкуюся. Інколи в храм приходять мої брат і сестра. А більше нікого не маю.

- Як у Вас проходить день?

- Прокидаюся о четвертій ранку. Читаю ранкові молитви. О п’ятій починається Служба в храмі. Сам правити Службу Божу не маю права, тільки зі священиком. Потім стежу за порядком, виконую певний послух, покладений на мене настоятелем. Увечері – знову Служба, у церкві читають Канон Андрія Крітського. Потім я вечеряю, півтори години читаю молитви та опівночі лягаю спати.

- Колись великі ченці залишали монастир і йшли у пустелю на період Великого посту. Як Ви ведете себе? Що їсте?

- Піст – це втримання заради Господа, а не дієта. Це великий дар Божий заради спасіння наших душ. Тому в період посту треба бути щиросердним, утримуватися від тілесних утіх, остерігатися роздратування та осудження, уникати всіляких розваг.

Під час Велику посту монахи моляться не тільки за себе, а й за своїх ближніх, за увесь світ. Адже в одній із заповідей сказано: «Полюби ближнього свого, як самого себе». Що стосується їжі, то я намагаюся взагалі її не вкушати Двічі на день можу собі дозволити випити чашку чаю і з’їсти трохи печива.

- Сучасні люди легко піддаються різним життєвим принадам. Як Вам вдається відсторонитися від того, що відбувається поза церквою?

- Коли я жив у миру, також дивився телевізор, слухав радіо. Нині я байдуже ставлюся до сучасного технічного прогресу. Я живу своїм життям, і мені так добре. Звичайно, враховуючи останні події в нашій країні, як людина, я не можу залишатися байдужим. Я молюся.. за всіх нас.

- Як часто сповідаються та причащаються ченці?

- Кожної суботи в нас – Сповідь, а щонеділі – Святе Причастя. Хоча при необхідності, якщо ми відчуваємо якийсь гріх за собою, можна сповідатися в будь-який момент.

- Як думаєте, чому люди грішать навіть після Причастя?

- Мабуть, тому що люди не усвідомлюють, що вони грішать кожної хвилини. Приміром, заходить людина в транспорт, починається штовханина, вона розлючена, агресивна, і вже згрішила. Люди не підвладні самі собі. Як птахолов розставляє сіті для пташок, так і лукавий намагається спіймати людину на гачок. Для того й потрібна Сповідь, щоб людина розкаялася у гріхах, усвідомила свої вчинки, попросила прощення.

- На Ваш погляд, що означає вести життя благочестиво?

- Перш за все, потрібно перебудувати себе. Змінивши свою поведінку, ставлення до оточуючих, почне змінюватися й саме життя. Звичайно, це все не відбудеться за один день. Для того, щоб зцілити душевні рани, потрібно молитися. Як людина молиться, так Господь їй і дає.

- За сучасним ритмом життя ми мало часу проводимо за молитвою...

- Так. Як тривога, то до Бога. Люди часто поспішають, женуться за чимось, знаходять проблеми в дрібницях, а забувають найголовніше – вірити. Але самої віри недостатньо. Адже, як відомо, віра без діл – це мертва віра. Потрібно навчитися втілювати свої чистосердечні помисли у реальність.

- Як людина може заслужити покаяння?

- Для цього потрібно намагатися вести християнський спосіб життя, ходити у храм, молитися. У всіх своїх вчинках необхідно намагатися бути побожним. Адже по ділам нашим, пізнають нас! Окрім того, не варто забувати про Сповідь. Адже наше життя швидкоплинне, і ніхто не знає, коли настане кінець – вдихання і воздихання – у руках Творця!

Бути ченцем – значить змінити стиль життя

Протоієрей Анатолій Зінкевич є настоятелем Свято-Троїцького духовного центру на честь Данила Галицького УПЦ КП. Практично все своє життя він служить Богу, а колись навіть хотів стати ченцем.

- Чому не склалося з чернецтвом?

- Після служби в армії я служив у Почаївській лаврі. Планував стати ченцем. Але потім було навчання в Санкт-Петербурзьких духовних школах. І якось моя життєва дорога повернула в інший бік.

Один старець сказав: «Знайди коротку дорогу до Бога, і спасешся». Хоча у ченців, безперечно, більше можливостей для постійної духовної праці. Але варто зазначити, що життя в монастирях досить специфічне. Бути ченцем – значить змінити стиль життя. Постійне одностатеве оточення накладає свій відбиток на психіку людей. Замкнутий простір та утримання від багатьох життєвих спокус – це потрібно витримати. Тому обрати шлях чернецтва – це великий подвиг.

- Отче, знаю, що є різні ступені православного чернецтва. Які вони?

- Перша сходинка – це послушник (послушниця) – особа, яка готується до прийняття чернецтва. Вона виконує різні послухи при монастирі, звикає до чернечого життя, розпорядку дня та правил. Другий ступінь – це рясофор, тобто той, на кого вже вдягають рясу, клобук і вервичку. Рясофор, як правило, вже не повертається вже не повертається до колишнього мирського життя.  Після того йде, власне, сам постриг. Чернець отримує нове ім’я та дає чотири аскетичні обітниці: послуху (відмова від особистої волі і слухняність духівнику); безшлюбності; нестяжання (відмови від володіння особистою власністю); безперервної молитви. Кожен чернець має свого духовного керівника, слідує його порадам та волі. Існує ще й таке поняття «Велика схима» - найдосконаліше відчуження від світу для з’єднання з Христом. Такі ченці, як правило, відділені від братії, і увесь час проводять за молитвою. 

- Скільки всього ченців при Свято-Троїцькому духовному центрі?

- Наразі маємо одного ченця і чотирьох послушників. Вони живуть в окремому приміщенні. Ми прагнемо, аби в Духовному центрі були виключно грамотні ченці, які б могли виконувати певні місії. Чудово, коли такі люди мають за плечима вищу освіту та спеціалізуються у якісь сфері.

- Хто може стати ченцем? Чи є якісь вікові чи інші обмеження?

- Особа повинна мати паспорт, що свідчить про те, що вона усвідомлює свої дії. Потрібне не просто бажання, а велика жага присвятити чернецтву все своє земне життя. Тут, як і скрізь, фігурує ще й людський фактор. Адже людина протягом життя «збирає» багато гріхів. І чим пізніше вона приходить у монастир, тим більший тягар приносить із собою. Безперечно, чернече життя вишколює, виховує, але на це потрібні час і терпіння. 

Наталія БУРЛАКУ

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.