Не сидять в комп'ютерах і телефонах, а живуть концертами і фестивалями

Діти з колективу “Ходаки” щороку перемагають на європейських фестивалях, беруть участь у всіх концертах та встигають вчитись. А колектив для них — сім'я. 

— Колектив створили в 1988 році. Його заснували я та Володимир Береза, але потім він пішов, — розповідає керівник колективу “Ходаки” Михайло Полюга. — З того часу в колективі змінилось кілька сотень дітей і навіть покоління. Ті дітки, які були в колективі колись, уже виросли, створили свої сім'ї і привели в колектив уже своїх дітей.

В колективі усі діти з різних куточків Тернопільщини. Зараз їх 35 віком від 6 до 15 років. Але дівчаток більше, аніж хлопчиків. 

— Діти у нас артистичні, талановиті, грають на різних музичних інструментах, — продовжує чоловік. — Це — кобза, бугай, бухало, козобас, скрипка, сопілка. Діти танцюють народні танці, співають на різних мовах і виконують різні жанрові жартівливі сценки. У нас колектив — чотири в одному. До Різдвяних свят “Ходаки” створюють вертеп, до Великодніх свят готують гаївки. На Івана Купала — ще інший сценарій. До Миколая — обряди. 

Переможці європейських фестивалів
Колектив постійно бере участь в різних фестивалях як в Україні, так і за кордоном. 

— Ми беремо участь майже в усіх концертах і в Тернополі, і по селах області, — розповідає пан Михайло. — По Україні їздимо, за кордон. Нещодавно були в Польщі на міжнародному фестивалі духовної пісні. З 39-ти колективів з Західної Європи діти вибороли перше місце. 

На фестивалі за кордон “Ходаки” їздять щороку. У них є нагороди за перші місця з фестивалів у Франції, Австрії, Польщі, Німеччині, Боснії і Герцеговині. 

—Перемагали ми і на міжнародних фестивалях в Україні, — каже керівник. — Коли нас запрошують на сцену, то дуже довго оголошують — лауреати і переможці районних, обласних, всеукраїнських, міжнародних конкурсів та фестивалів зразковий художній аматорський обрядово-фолькльорний гурт “Ходаки”.

В усьому допомагають батьки
Багато запрошень на різні фестивалі колектив має і зараз, проте куди поїхати вони ще думають. Проблема у фінансах.

— Зараз в країні таке скрутне становище, — каже Михайло Полюга. — Ми стараємось шукати меценатів. Є такі, які йдуть нам на зустріч, то ми їм дуже вдячні. Але загалом усе лягає на плечі батьків. Батьки діток в колективі дуже класні, приємні. Я горджуся ними. От треба щось зробити, вони стали і зробили. Підтримуються своїх дітей дуже сильно. 

Всі поїздки за кордон, як каже чоловік, відбуваються завдяки батькам. Костюми вони теж шиють самі. 

—Зараз такий час, що люди більше в АТО допомагають, — додає пан Полюга. — Але ми все одно стараємось вийти з положення.
Для колективу, для діток поїздки на фестивалі за кордон — це можливість побачити світ і розвиватись. 

— Ми як десь приїжджаємо на фестивалі, то для дітей проводимо екскурсії, — захопливо розповідає наставник колективу. — Також я стараюсь дітей розподілити по тамтешніх сім'ях. Там за ними приглядають, водять їх на екскурсії, в аквапарки та на інші розваги. Купують їм подарунки. 

Тоді знайомляться сім'ї закордонні та українські і дружать. Навіть їздять одне до одного в гості. Як каже пан Михайло, наводять міжнародні зв'язки. 

Встигають і вчитись, і виступати
Не зважаючи на постійну зайнятість у колективі, діти встигають вчитись і приносять додому хороші оцінки.

— Діти такі обдаровані, що вони і вчитись встигають, і на репетиції встигають, і на концерти, — дивується чоловік. — То від Бога, напевно. Але якщо потрібно відпустити з уроку на концерт, то вчителі йдуть на зустріч. Вони гордяться такими учнями. Наші діти дуже розумні, духовно збагачені.

Діти з колективі, як каже керівник, на цей світ дивляться по-іншому. У них і відпочинок інший. 

—Вони не сидять за іграми в ком'ютерах чи телефонах, у них просто на це немає часу, — продовжує чоловік. — Вони живуть тими концертами, фестивалями. От в нас не було два тижні репетицій, дав трошки їм відпочинку. То вже дзвонили і питали: “Михайло Омелянович, коли в нас репетиція?”. То вже відновлюємо заняття, будуть батьківські збори, починаємо новий сезон.

Діти заряджають
Своєму колективу Михайло Полюга віддає майже увесь свій час, але каже, що це приносить йому задоволення.

— Діти дають сильний дух, — каже чоловік. — Я їх заряджаю позитивною енергією, а вони мене. Така віддача. От буває так, що на роботі якось важко, на душі погано, а приїду до дітей, вони летять до мене, обіймуть і мені відразу легше. Ми з ними друзі.

У колективі всі на рівні, як друзі, як сім'я. Вони разом проводять багато час і разом відпочивають.

—В дорозі жартуємо, пісні співаємо, розмалюють мене, зачіску якусь зроблять, — сміється пан Михайло. — Але це — радість. Я люблю дітей. Це важка робота, але воно того вартує.

Успіх — це посмішка глядачів
Для Михайла Полюги робота в колективі це хобі. У світі такого мистецтва він ще змалечку. 

— Коли мені було три роки, батьки подарували акордеон. Я його “вдів”, став до дзеркала і щось грав, співав, — пригадує чоловік. — І так доспівався. Я вдячний Богу, що він дав такий талант. Це пішло десь від батьків, бо мама співала, батько грав в духовному оркестрі, бабуся співала.

У Михайла Полюги музична освіта. 17 років він працював у школі, має звання заслуженого працівника культури України. 

— У мене завжди так — якщо я ставлю якусь планку, то стараюсь до неї дотягнутись і зробити задумане. Хіба щось трапилося б, — додає пан Михайло. — Для мене успіх — це коли ми виступаємо на сцені, а глядачі посміхаються і їм подобається те, що вони бачать. 
Своєю творчістю колектив старається приносити людям добро та радість. 

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google