Півстоліття на тернопільській сцені

– А ви самі вірили у Діда Мороза в дитинстві?— Моє дитинство проходило у післявоєнний період, а тоді було не до Діда Мороза. Ялинку встановлювали в двох місцях — в кінотеатрі “Перемога” і в Палаці піонерів. Не було такої розкоші як тепер в театрі, не було красивих новорічних постановок. Дітям дарували лише цукерки і сувеніри. Але навіть одна цукерка була для нас справжньою цінністю. А із сувенірів до сьогодні в мене, на жаль, нічого не збереглось.– А коли вперше самі одягнули бороду?— Я тоді ще був студентом. Наш театр знаходився тоді на вулиці Івана Франка. Це там, де тепер Кінопалац. І от саме там 50 років тому актор Іван Яроцький передав мені ремесло Діда Мороза. Відтоді із з року в рік виконую цю роль.– А який Новий рік запам’ятався вам найбільше?– Кожен чимось знаменний. Коли я служив в Свердловську, потрібно було привітати офіцерів. Костюм мені привезли з їхнього оперного театру. Взяли бороду Чорномора з опери “Борис Годунов” і одягнули в соболі. А весь костюм був розшитий камінням. До речі, хутро використовували натуральне, жодної бутафорії. Тому мене охороняла ціла свита костюмерів. Ніколи більше такої уваги навколо свого образу не відчував. – А відомих доводилось вітати?— Так, поздоровляв їх кожного року. Всіх перших секретарів, голів. Спочатку на роботі, потім на дачах. Ну і що, де вони зараз? А Дід Мороз і дітвора залишились.– А якісь курйози  у вашій роботі траплялись?— Бувало, звичайно ж. Одного разу завгосп закрив кімнату з подарунками. Я тоді “роздягнув” всю театральну ялинку, познімав з неї іграшки. Мені казали: “Що робиш?”. А я не міг залишити дітей без сувенірів, вони ж віршики готували до ранку і чекали на гостинці. Бувало, що партнери не приходили на виставу і я залишався то без Снігуроньки, то без своєї “свити”. Але в Діда Мороза немає сценарію і тому я завжди імпровізую. Це найцікавіше в моїй ролі. Миколай і Санта лише вітають дітей, а Дід Мороз може собі дозволити грати в сніжки, балагурити. 15 років тому назад я одягнув ще й ризи Миколая., але церковнослужителі вважають, що не можна грати святого, а лише передавати його слова. Тому ця роль для мене досі залишається незрозумілою.– Цікаво, а як змінились діти за ці 50 років?— Це не діти змінились, а саме свято помінялось. Ми колись були духовно багатшими, незважаючи на всі дефіцити. Діти якими були, такими і залишились — цікавими та допитливими. Неправильно було б говорити, що тепер вони розпущені. А якщо деколи це і так, то це насправді проблема батьків. Для малечі потрібно знаходоти час, і обов’язково гроші на святкові подарунки. У всіх зараз проблеми, але якщо економоти на власних шкідливих звичках — цигарках, пиві або ходити пішком, то можна зібрати кошти на подарунок дитині. Потрібно багато вкладати у виховання, бо потім буде пізно.Я вже два роки граю у свяковій виставі до дня святого Миколая, але жодного разу її не знімали і не транслювали по телебаченню. Прикро, що на канікули дітям знов будуть показувати закордонні комедії. Це була справді хороша вистава., але її змогла побачити лише чверть маленьких тернополян.– А бороду з вас діти ніколи не зривали?— Діти – ні. Тут головне створити такий образ, щоб вони повірили у твою казковість. От дорослим треба було б ще повчитись вихованості. Я їх відверто не розумію. Беруть, наприклад, дитя під руки і біжать за подарунком навпростець, розпихаючи всіх ліктями. Потім мене смикають за рукава, щоб дав гостинець. Таке враження, що вони лише для цього і приходять. А потрібно, щоб дитині запам’яталась не штовханина в черзі за подарунком, а свято. Навіщо вони йдуть на новорічну виставу , якщо не можуть щиро присвятити свій час дитині?– А самі у казку вірите?—    Людина, яка не вірить у казку – бідна. Коли доводиться працювати з дорослими я прошу їх згадати свою першу ялинку, дитинство і знов повірити в дива. Люди повинні вміти мріяти. Я люблю впадати в дитинство — дивитись мультики або читати внукові книжечки.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.