Шукаємо екзотику в Тернополі

Страви грецької, вірменської, китайської, мексиканської і навіть єгипетської кухонь ми знайшли в ресторанах, барах та кафе Тернополя. Риба з часником і родзинками За рибою, як у Єгипті, треба йти у кафе “Мемфіс”. Тут багато страв єгипетської кухні. “Риба по-єгипетськи” — з часником, родзинками та горіхами — коштує 10,50 грн. “Риба запечена “Мемфіс” — з фруктами, які є в той чи інший сезон. А в салаті з креветками має бути ще й ікра, гриби та ананаси. Виявляється, в єгипетській кухні є схожий до російського млинець з червоною ікрою, але тут до нього додають екзотичні спеції. — Єгипетська кухня — це здебільшого страви з морепродуктів, — каже власниця “Мемфісу” Надія Косюк. — Готуючи рибу, хоч це й незвично для українців, єгиптяни додають часник, а до готових страв з неї — багато свіжих фруктів та сухофруктів. Вони найкраще пасують до запеченої риби. Бастурму сушать більше місяця Справжній вірменський шашлик, свинні ребра з печеною картоплею та інші страви вірменської кухні ми знайшли в “Шашличній у Артура”. — Шашлик готуємо у спеціальній печі — тандирі, коштує він від 12 до 17 грн, — розповідає кухар шашличної Андрій Стрелецький. — Пропонуємо і хашламу — суп по-вірменськи з бараниною. Його в народі ще називають шурпа. Можна скуштувати в нас і тушковані бичачі яйця — “Делікатес ван”. Це і є особливі страви вірменської кухні. А ось найпопулярнішою вірменською стравою є бастурма — сушене м’ясо зі спеціями. Його готують більше місяця. Воно дуже добре смакує до пива. Мексиканський бурітос під соусом Страви мексиканської кухні можна скуштувати в кафе “Картопляна хата”. Приміром, бурітос, порція якого коштує 9-11 грн. На вигляд це звичайний млинець. Його зазвичай начиняють м’ясом, овочами і додають багато спецій. Подають під гострим овочевим соусом. Однак про особливості приготування мексиканських страв в кафе розповісти відмовились. На Новий рік у Китаї їдять пельмені Традиційною новорічною стравою в Китаї є пельмені. Як розповів помічник кухаря ресторану “Пекін” пан Юрій, пельмені по-китайськи відрізняються від наших тим, що мають дуже тонке тісто. Їх начиняють м’ясом креветок (30 грн за порцію), свининою чи яловичиною (12 грн). Додають певні спеції і подають із соєвим соусом. — Китайські страви, на відміну від українських, готують при дуже високій температурі, — каже пан Юрій. — Спеціальні китайські сковорідки “вок” нагрівають олію до 180 градусів. За словами співрозмовника, обов’язковою першою стравою в Китаї є суп. У “Пекіні” пропонують морський суп з морепродуктами чи гостро-кислий суп з телятиною чи свининою. Кислого смаку йому додають китайське вино чи яблучний оцет. На друге, крім пельменів, можна вибрати рис — білий рис чи з овочами. До нього добре смакує м’ясо, засмажене на розпеченій сковорідці. Паштети в греків у пошані У Греції дуже популярні паштети з перемеленого м’яса, риби та овочів, каже кухар кафе “Гермес” Ніколас Ламбрау. Паштети додають до макаронів чи інших гарнірів. — Грецька кухня не є дуже гострою, а для пікантності в нас додають соуси, — продовжує Ніколас. — Я роблю соус із цибулею, перцем і червоним вином. Він чудово смакує з пекремезо — тушкованою свининою. До риби і телятини, за словами грека, добре підходять овочі — їх подають свіжими або тушкованими. Як тільки з’являться баклажани, у “Гермесі” готуватимуть національну грецьку страву — мусаку. Свіжі баклажани, картоплю та м’ясний фарш спочатку смажать, а потім все разом запікають у духовці. Усі ці продукти доступні й українцям. Але грецька кухня має іншу, ніж у нас, технологію приготування, каже Ніколас. Це був огляд екзотичних страв від кореспондентів “RIA плюс”. Якщо в Тернополі готують й інші незвичні для українців страви, телефонуйте в редакцію — ми обов’язково про них напишемо. “Повертаючись додому, мріяла про червоний борщ...” Деякі з моїх гастрономічних експериментів за кордоном закінчилися дуже кумедно. Під час своєї першої поїздки до Туреччини я сповна відчула, що таке східні “смаколики”. Чекаючи на замовлення в ресторані, ковтала слинку в передчутті смачного обіду. Тож коли принесли салат, буквально “накинулась” на нього. Та за мить відчула в роті справжнє “пекло”. А все через великі шматки пекучого зеленого перцю в салаті. Я почала поспіхом “гасити пожежу”. Запивала водою, заїдала хлібом, хапала ротом повітря, проте нічого не допомагало. Обід було зіпсуто — я навіть не скуштувала того, що принесли потім. Тож коли відпочивала у цій країні наступного разу, уважно розглядала кожну страву перед тим, як з’їсти. Чехія мені запам’яталася не лише суперовим пивом, а й величезними порціями всього, що я замовляла в пивничках чи ресторанах. Коли офіціант приніс “вепрове колєно” і по “мидниці” салату, ми зі супутником перезирнулися — чи не помилився він, бува, столом. Тих наїдків вистачило б щонайменше на чотирьох голодних туристів. До речі, у Карлових Варах зі мною стався ще один кумедний випадок. До м’яса з кисло-солодким соусом замовила галушки, очікуючи зварене тісто під соусом. Та замість гарячої страви подали скибочки доволі ароматного, наче з домішками якихось пахучих трав, хліба. Довелося взяти ще тушковану кислу капусту — надзвичайно популярний у чехів гарнір. У рибному ресторані в Єгипті я вперше скуштувала щупальця восьминога. Вони були твердими, ніби їх добре не проварили, і “тягучими”, наче жуйка. Добряче намучившись, я ледь проковтнула перший шматочок, другий застряг у горлі. Тож морський делікатес так і залишився на тарілці. В Угорщині я вирішила спробувати справжні марципани. Їх можна купити в крамниці біля музею марципанів під Будапештом на вагу або поштучно. Солодощі зверху вкриті шоколадом, під шаром якого “ховаються” фісташки, мигдальний горіх, чорнослив, курага або щось інше. Однак ці начинки заливають чимось дуже схожим на густий смалець. Скуштувавши ті марципани, я подумала, що даремно викинула гроші — наші цукерки не гірші. Незвичайним смаком мене вразили й угорські голубці. Фарш приблизно такий, як у нас, але загортають його в мариноване виноградне листя. Воно надає страві кислуватого присмаку. У Мілані гостинна італійська сім’я, в якої я мешкала упродовж кількох днів, влаштувала святковий обід з добрим десятком страв і відомими у світі сортами сиру на десерт. Один із сирів виявився настільки твердим, що я не змогла проткнути його навіть ножем. Тоді господиня спеціальним “шкребком” настругала сир на тарілку і запропонувала брати руками. Спробувала я й сир з пліснявою, але він не виправдав моїх очікувань. А от пармезан сподобався. Та найцікавіше те, що кожного разу, повертаючись з мандрівки додому, я мріяла про червоний борщ, картоплю або гречку зі звичайною котлетою чи відбивною.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.