Звичай палити вогонь у селі існує вже більш, ніж триста років. Старожили кажуть, що так ведеться аж від Воскресіння Ісуса. В основі звичаю лежить дві легенди – релігійна та язичницька. Згідно з першою, вогонь палили сторожі, які охороняли гріб Господній після смерті Ісуса. В пам'ять про ті події і палять в нас вогонь, — каже мешканка селі 70-річна Ольга. — Так вшановують та поминають смерть Ісуса. За іншою легендою, вогонь палять для того, щоби очиститись перед перед великим святом від усякої нечисті. Цієї версії більше дотримується молодь. Вогонь палять з року в рік. Для місцевих хлопців і дівчат вогонь – це такий вид розваг, місце “тусівки”. Традиційно для вогнища обирають два найвищі пагорби села, щоби вогонь було далеко видно. Для багаття тиждень перед Великоднем шукають по селу зіпсуті шини. Їх звозять на пагорби. Туди ж привозять і сухе гілля, яке складають у високу конструкцію. Цього року для традиційного вогнища в новій частині села з лісу привезли кілька десятків шин та кілька возів соснового гілля. Воно довго горить, — кажуть хлопці. — А в середину багаття поскладали скати. Вони триматимуть полум'я. Вогнище розкладають близько півночі. З обох боків запалюють невеликі, щоби підтримувати полум'я. От тільки після того, як туди кидають шини, сам ритуал очищення вже втрачає свою сутність. Адже довкола шириться запах смаленою гуми. Тому близько до полум'я підходять тільки ті, хто його палить. Десь за годину розпалюють велике вогнище. Пропахлі горілою гумою хлопці та дівчата розходиться по домівках. А вогонь палає до ранку Великодня.
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
№ 17 від 23 квітня 2025
Читати номер