Християнсько-арабський Ліван. Враження тернополянки

>
Попросила привезти хліба
Ціни на фрукти дуже низькі. За долар можна купити велику в'язку бананів або мандаринів.
У Бейруті дуже популярна “вулична” кухня. З лотків продають боби у соусі з морквою на закуску, гарячу кукурудзу. Все - дуже смачне, - пригадує українка. - Цікаво, що ліванська кукурудза десь удвічі більша, ніж наша. Її чистять, відварюють, додають масло і якусь приправу.
Тернополянці так сподобалася така закуска, що вона інколи готує її вдома. Дівчина використовує консервовану кукурудзу. Хоча смак - дещо інший, адже і масло, і приправа - вже не ті.
Традиційного хліба там немає. Тільки лаваш або французький батон, - додає Анастасія. - Коли я вдруге їздила в Ліван, Олеся попросила привезти українського хліба. Казала, що їй дуже його бракує.
Люблять “фрі” і кислинку
Ліванська кухня - дуже розмаїта і поживна. Але майже всі страви - з кислинкою.
Перше знайомство з кулінарією по-ліванськи відбулося одразу після приїзду, у ресторані з національною кухнею, - пригадує гурманка. - Найбільше мені засмакували маленькі завиванці з овочево-м'ясною начинкою. Вони нагадують наші голубці, але загорнені  у листя винограду. Все мало лимонний присмак.
Традиційний ліванський салат - “табуль” - готують з помідорів, посіченої зелені, Заправка - з оливкової олії, часникового соусу, солі і перцю.
З м'яса популярні яловичина і баранина, - розповідає дівчина. - Навіть християни не їдять свинини. Вони вважають, що це м'ясо містить дуже багато холестерину. Хоча люблять картоплю “фрі”.
Ліванці дуже смачно готують рибу на грилі. Вони вимочують її в спеціальному соусі на лимонній основі. 
Нянька - з Філіппін
Країна умовно ділиться на дві частини. Найбільше християн живе на півночі, ближче до гір, і в Бейруті. Вони мають у столиці свій район. Їхні діти ходять у християнські школи, дитсадки.
Жінки-мусульманки не працюють, - продовжує Анастасія. - У християнських сім'ях такого немає. Якщо жінка хоче на роботу - будь ласка. Олесин чоловік - християнин. Вони живуть, як типова українська сім'я.
Якщо в сім'ї росте двоє-троє дітей, наймають няньок. Особливо, якщо двоє батьків - на роботі.
В Олесі працювала нянею 23-річна філіппінка, - каже тернополянка. - Вона жила і харчувалася в їхній сім'ї. Заробляла 500 доларів у місяць.
Нянька казала, що для неї це хороші гроші. Адже середні зарплати на батьківщині - в межах 200-250 доларів. Вона ні в чому собі не відмовляла у Бейруті, ще передавала гроші рідним.
Я їздила в Ліван двічі, - розповідає дівчина. - Вперше побувала там у розпалі літа. Вдруге - наприкінці осені. В горах уже встиг випасти сніг. Тільки уявіть: лежиш на пляжі, позначка термометра сягає +25С, а перед очима - засніжені гірські вершини!

У бутіках працюють росіянки
У Лівані - дві державні мови: арабська та англійська. Тому порозумітися - не проблема. 
Арабська мова - дуже важка. Під час мандрівки я вивчила кілька фраз. Наприклад, “мархаба” у них привіт, “шуфімафі” - “як справи?”, - розповідає Анастасія Мишалова. - Моя подруга живе в Лівані уже сім років. Приблизно за два роки вона вивчила розмовну мову. А два-три роки тому - граматику і правопис.
У країні дуже добре розвинута банківська справа. У Бейруті є ціла вулиця з автосалонами. Вона десь 5 км завдовжки
Кожна друга сім'я там має якийсь бізнес, - продовжує дівчина. - Люди можуть собі дозволити купити дороге авто.
У Лівані дуже багато дизайнерських бутіків. Там навіть проводять свої тижні моди.
Коли ми з Олесею ходили по магазинах, то часто чули російську, - каже тернополянка. - Виявилося, що в модних бутіках працює дуже багато дівчат з країн колишнього Радянського Союзу. Навіть там слов'янська врода - у ціні.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.