На Тернопіллі є місто соборів і паломників (ФОТО, ВІДЕО)

Кременець — місто невелике, начебто витягнуте вздовж однієї вулиці. Хоча так видається візуально. Насправді йдеться про три вулиці, що продовжують одна одну.

Найцікавіші пам’ятки — парафіяльний костел, Миколаївська церква, собор Преображення Господнього, Богоявленський монастир та інші, розташовані майже поруч. За усім цим “стежить” Замкова гора з руїнами вежі та мурів.

ШРАМ НА ВСЕ ЖИТТЯ
Уперше я побувала у Кременці ще малою. Згодом їздила до родичів раз на два-три роки. Більшість спогадів дитинства не надто веселі: облуплені та перекошені будинки, риштування, за яким більше десяти років “ховали” будівлю Єзуїтського костелу, проблеми з водопостачанням і газом, сміття... Навіть люди там видавалися сумнішими. Приємно вражала лише природа. Для дитини, яка ще не бачила Карпат, у невисоких горах, вкритих старим лісом, була певна екзотика.
Добратися до іншої “родзинки” Кременця — гори Бони — можна крутою стежкою із двору, де мешкає моя хрещена. Тож можливості помилуватися панорамою містечка, що лежить у підніжжі мальовничих гір, я ніколи не упускала. Якось, стрибаючи на руїнах, добряче здерла шкіру на коліні. Та рана чомусь довго не гоїлася. Залишився шрам на все життя...
Та особливо гнітюче враження Кременець справляв на мене у 90-ті. Тоді, із розпадом Союзу, чимало людей втратили роботу, бо майже всі місцеві підприємства спинилися. Заробити можна було лише купуючи-перепродуючи. Багато молодих людей спивалися... Тішить, що остання поїздка ці неприємні спогади майже стерла.

НА МІНІ ТА ШОРТИ — ТАБУ
Виходимо з маршрутки майже в центрі міста. Через дорогу — римо-католицький костел. Старі ікони, картини, лави та фрески. На хорах — орган. Храм відновили у 1908 р. з нагоди уродин відомого польського поета Юліуша Словацького. Власне, пам’ятник-барельєф на його честь — у кутку, зліва від входу. Будинок родини Словацьких, реставрований та облаштований фактично за кошти поляків, — неподалік, на вул. Словацького, 26. Тож туристи з Польщі у Кременці давно не дивують нікого.

Відео дня

НАРЕШТІ РЕСТАВРУВАЛИ
Через дорогу — знамениті будинки-близнюки (XVII-XVIII ст.), а на горі — майже повністю реставрований комплекс колегіуму чину єзуїтів. У минулому — костел св. Iгнатiя Лойоли. Тепер — собор Преображення Господнього Української православної церкви (Київський патріархат). Будували цю дійсно величну споруду, як написано на табличці при вході, в 1731-1743 рр.
— Коридорами костел поєднали з корпусами келій, що в холодну пору давало змогу дістатися всіх частин комплексу, не виходячи на подвір’я, — чуємо уривок розповіді екскурсовода, який привів у храм нових туристів. — Від підлоги до вищої позначки в інтер’єрі костел має 28 м. Фасади комплексу розділені на барокові частини-дзеркала. Контрастне фарбування тих “дзеркал” і деталей надає комплексу вишуканості, більше притаманної світським будівлям доби пізнього бароко чи рококо.
Бічні крила комплексу мають попереду башти й утворюють двір, наче у старовинному палаці. Ділянка там — під нахилом, тому архітектор створив штучну терасу, прикрашену балюстрадами і кам’яними ліхтарями, аналогів яким немає в Україні. Шкода лише, що до цієї частини комплексу реставраторам наразі руки не дійшли.
— Як світло! — охнула я, переступивши поріг. У церквах, куди ми досі заходили, панувала напівтемрява.
До речі, за часів Союзу костел використовували як спортивне приміщення педучилища. Відтак наводити там порядок не було кому. Хоча історія того закладу зазирає у сиву давнину. Ще в 1803-1805 рр. володар Тадеуш Чацький разом із відомим діячем Речі Посполитої Гуґо Коллонтаєм на базі колегіуму заснували Вищий Волинський ліцей на зразок університету. Для ліцею придбали бібліотеку екс-короля Польщі Станіслава Понятовського і колекцію наукових приладів. Проте у 1831 р. колегіум ліквідували, майно конфіскували і передали в новостворений університет св. Володимира в Києві. Наприкінці ХХ ст. комплекс колегіуму визнали пам’яткою архітектури України.

МОЖНА ЗАМОВИТИ СЛУЖБУ
Храм Української лютеранської церкви — громади “Хреста Господнього” вражає не архітектурою. Швидше — бурхливою історією будівлі. Адже за Союзу в ній діяв найбільший у Кременці... ресторан. Коли той заклад у часи масового безгрошів’я занепав, приміщення продали. Відразу за краєзнавчим музеєм — споруди колишнього Василіанського монастиря XVII ст. Із 1636 р. при ньому діяло братство, з ініціативи якого заснували школу від Києво-Могилянської Академії. При монастирі, як кажуть історики, функціювала друкарня, де побачила світ “Кременецька граматика”. Тепер там — Свято-Богоявленський жіночий монастир Української православної церкви (МП).

— Нельзя снимать, — чую шепіт за спиною, як тільки входжу у храм. Обертаюся, бачу послушницю у сірій довгій сукні. Голова і шия щільно прикриті хусткою. Жінок у такому вбранні, а також монахинь у чорному в Кременці можна зустріти всюди. У крамничках, що діють або на території церков, або в приміщеннях храмів, вони пропонують придбати хрестики, ікони та інші речі релігійного характеру. Можна замовити (не безкоштовно!) Службу Божу на будь-який період і з будь-якої нагоди.
До речі, біля воріт монастиря я помітила оголошення: на паломників — а таких чимало їде з Росії та Східної України — там чекають чай із тістечками.
Можна побачити в Кременці й Церкву християн віри євангельської, і Хрестовоздвиженський храм Української автокефальної церкви, і греко-католицький храм, а біля Дівочих скель — цілюще джерело. Причому воно там не одне. Тож місць для паломництва чи просто цікавої подорожі не бракує.

Надгробки на могилах – у формі бандур
У Кременці є кілька некрополів: найстарший і чи не найбільший в Україні єврейський цвинтар, на інших — могили відомих вчених і засновників Кременецького ліцею та ботанічного саду, які стали науковою й матеріальною базою для столичного університету ім. Т.Шевченка. Особливої уваги заслуговує Козацький цвинтар. Козаки —побратими Максима Кривоноса досі лежать на горі Черчій. Саме там, в єдиному в Україні місці, збереглися могили кобзарів з надгробками, витесаними у формі бандур.
Частину бійців, полеглих при звільненні Кременця від нацистів, поховали на Монастирському кладовищі. Там встановили пам’ятник. Ще одна фігура воїна прикрашає братську могилу на кладовищі, розташованому в сквері, що навпроти Миколаївського Собору.
Під час Другої світової в Кременці було єврейське гетто. Фашисти розстріляли 15000 євреїв і закопали в ямі. Зараз там встановили пам’ятник жертвам фашизму.

Довідка

Перша згадка про Кременець датується 1227 р. Тоді Данило Галицький розгромив військо угорського короля. Вже у 1241 р. війська Батия наштовхнулися на опір кременчан. Монголи вперше за час походів не змогли протистояти захисникам замку-фортеці.
Відстань до обласного центру — 70 км. Автобуси і маршрутки курсують з Тернополя і назад майже щопівгодини. Квиток туди коштує майже 19 грн. Оглянути ботанічний сад — безкоштовно. Квитки до краєзнавчого музею та Юліуша Словацького вартують кілька гривень.
 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.