Скелі-ровесники Галицького князівства

Скелі Довбуша або Бубниські скелі - могутні кам’яні брили, які є природною пам'яткою, яку наші предки вміло і тривалий час використовували під фортецю. Зараз це досить відвідуванев туристами місце у Карпатах

Олекса Довбуш заховав у одній зі скель у Карпатах опришківське золото. Печера зі скарбами закрита великим каменем, що відсувається від заповітного слова. Та досі нікому не вдавалося відшукати ті скарби.
Такими легендами овіяний скельний масив поблизу села Бубнище, що на Івано-Франківщині. Чи справді бував на мальовничих скелях Довбуш – достеменно невідомо. Але величезні камені чудернацьких форм назвали в честь опришка Скелями Довбуша.
Загалом у Карпатах є, як мінімум, три скельних райони з однойменною назвою – в Нижньому Синевидному на Львівщині, поблизу Яремчі та Верховини – на Івано-Франківщині. Скелі ж біля села Бубнище вражають своєю величчю, красою та мабуть найбільш овіяні легендами.
Відвідувати Скелі Довбуша можна як в теплу пору року, так і восени, переконалася кореспондент „RIA плюс”. В осінню пору вони навіть цікавіші, адже масивні сірі камяні химери ховаються поміж жовто-багрянових букових і смерекових лісів.

Краєвид – із фільму-фентезі
Похмурого вересневого ранку вмощуємося в мікроавтобусі, який прямує до Нижнього Синевидного, що в Стрийському районі. За вікном покрапує мряка. На горизонті – гори, рясно оповиті туманом. Сумніви щодо поїздки в таку сиру погоду на скелі розвіює місцевий житель – дядько Андрій.
- Тут погода часто змінюється. Зранку – дощ, потім вигляне сонце, - розповідає чоловік. – Я сам у Стрию живу, але майже щодня сюди приїжджаю за грибами. Знаю цей ліс добре, то покажу вам коротшу дорогу до скель.
Якась година мандрівки мокрою лісовою стежкою і перед нами – кам’яні ворота. Це перші нагромадження невисоких скель. Таких окремих каменів-валунів та скель різної висоти – від 5 і до 30 метрів - у цьому лісі – чимало.
За короткий час спускаємося на галявину, оточену земляним ровом. На ній серед кремезних буків та витончених смерек розмістилися Скелі Довбуша. Побачене вражає настільки, що затамовуєш подих. Височезні камені, витесані кимось або чимось нагадують кількаповерхову будівлю з кімнатами та дахом. Поруч – велика тріщина в скелі, вхід у печеру, ще далі - витесані нагору сходи. Над скелями нависають високі буки, що своїм корінням обплели підніжжя скель. Химерні скупчення кам'яних гігантів оповиті зверху молочним туманом. Складається враження, що уся ця картина – взята із якогось пригодницького фентезі про лицарів, які мандрують правічним лісом.
Доки оглядаємо камяні стіни – туман помалу розвіюється. Нам пощастило потрапити в цей район до приходу туристів, яких тут із кожним роком усе більше. Отож без поспіху роздивляємося краєвиди довкола. Основний масив скель розміщений півколом, немов би вони застигли у веселому гуцульському танку. Вітри і дощі старанно шліфували могутні боки скель, а невмолимі роки і сторіччя зістарили, покривши їх безліччю зморшків-тріщин.

Відео дня

В печерах жили люди і коні
У давнину земляний рів був, безумовно, глибшим. Паралельно до рову територію двору захищали валом, який пізніше обмурували камінням. Декілька окремих скель північно-західного крила, які прилягають до цього невеликого дворика, розділені між собою глибокими ущелинами. Їх місцеві жителі використовували для забудови. Досі можна відшукати на скелях чимало пазів та зрубів.
В наш час на скелях збереглися практично в незміненому вигляді три печери, а також - рештки мурованого склепіння. В крайній лівій печері всередині є кам'яні лави - "призьби". У ній вміщувався з десяток чоловік. Над печерою видовбана у скелі відкрита полиця, над нею прорубані в камері косі рівчаки, в яких, мабуть, був закріплений дах дерев'яної прибудови.
Далі направо є друга, дещо більша відкрита печера. Її називають "конюшня". Біля неї ще одна, невелика печера, яка, можливо, слугувала для зберігання знарядь праці та харчів. Її називають комора. Збережені також нагорі сліди колодязя.
А в щілині між скелями є східці, якими можна вийти на верх скель. Звідти видно найвищі скельні „пальці” цього комплексу, які на декілька метрів стирчать понад лісом. Також зверху відкривають мальовничі краєвиди на Сколівські Бескиди, зокрема гору Парашка. Зовсім поруч на горизонті видніється скеля, верх якої нагадує профіль обуреної жінки. Ту скелю назвали „Відьма”.
А праворуч від другої ущелини, на майже стрімкій стіні проглядається опуклий силует гігантської голови лева. Кажуть, що це зображення пов’язане з періодом князювання Данила Галицького, в якого був син Лев.

Скелям дали цікаві назви
Крім описаної основної групи скель, якими оточена стародавня оселя, в лісі довкола неї є чимало окремих скель-веж, їх теж варто оглянути.
Для цього виходимо через вхідний місток "подвір'я", повертаємо направо і обходимо навколо основної групи скель з її зовнішнього боку. Серед них - "Тюльпан", "Лялька", "Вітряк", „Броненосець”. Окремі скелі мають ще цікавіші назви - "Поцілунок собаки-барабаки", "Шлях самурая", "Політ над гніздом зозулі", "Клаустрофобія", "Сталкер", "Цвіт папороті", "Веселий Роджер", "Надія є" та інші назви.
Так скелі „охрестили”, вочевидь, скелелази, які приїжджають в цей район щовихідних. В цій місцевості проводять західноукраїнські та навіть міжнародні змагання зі скелелазіння.
Слугували оборонною фортецею
Химерні нагромадження піскових скель, як ствержують науковці, утворилися більше 70 мільйонів років тому на дні теплого моря.
У X–XVII століттях до н.е., як переконують окремі вчені, тут існувало язичницьке святилище-палеообсерваторія. Після поширення в Карпатах християнства, на місці поганської святині, ймовірно, виник невеликий печерний давньоруський монастир-скит, а невдовзі – сторожова фортеця.
А от теорія про існування на Скелях Довбуша наскельної фортеці чи не найбільш доведена науковцями. Характер оборонних споруд та забудови скель свідчить, що фортеця існувала там вже з Х ст. Її вважають однією із твердинь, якими галицький князь Ярослав Осмомисл, за словами автора “Слова о полку Ігоревім”, підпер Угорські гори.
Ця скельна фортеця пережила монголо-татарську навалу й проіснувала до XVI століття. Для забезпечення гарнізону фортеці водою тут видовбали квадратну цистерну, яка зараз наполовину засипана.
А в XVII – XVIIІ століттях, за переказами, тут таборували волелюбні карпатські опришки, зокрема у 1743 році й загони Олекси Довбуша.
Вони використовували скельні печери як схованку. Тепер екскурсоводи розповідають туристам про загадкові „Довбушеві скарби” - золото Довбуша, відібране в багатіїв, що так і залишилося в печерних лабіринтах скель. Чи справді є там скарби – тепер ніхто не береться стверджувати. Але назву - Скелі Довбуша – облюбували як місцеві, так і туристи.
 

До речі
Скелі Довбуша біля села Бубнище на Івано-Франківщині відомі з ІХ-Х століття. Основна група Бубниських скель розташована недалеко від сіл Бубнище і Поляниця Івано-Франківської області та на схід від села Труханів Львівської області. Самі скелі розміщені в урочищі Заломи на південному схилі від гори Соколова.
Ботаніко-геоморфологічний резерват “Скелі Довбуша” затверджений в 1981 р., як пам’ятка природи республіканського значення. Його площа 100 га.
Кам’яний лабіринт шириною 200 м тягнеться зі сходу на захід майже на 1 км, над ним змикається буковий та смерековий ліс.
Основна група скель має висоту до 30 м.
Добратися сюди можна двома шляхами. Перший - з села Бубнище, що біля Болехова, Долинського району на Івано-Франківщині. Звідти туди веде хороша ґрунтова дорога. Можна їхати автобусом чи автомобілем.
Другий шлях – пішохідний, значно цікавіший. По ньому до скель можна добратися із траси М06 між Стриєм і Сколем. Звертаємо біля Нижнього Синевидного в сторону села Тишівниця. І через міст на річці Стрий входимо в село з цією ж назвою. Далі йдемо долиною річки Тишівниця, а потім – гірським хребтом.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.