Вона...Назву її Надею, хай буде Надя. Повернулась додому після походу на манікюр та “шопінгу” продуктовими палатками. Почала готувати баклажани. Сфоткала страву і виклала у “Інстаграм”, у “Фейсбук”. Після того, ще довго гортала сторінки, шукаючи, чи її знайома Маша поїхала на море з тим синком власника вермішельного заводу, чи не поїхала. Потім полайкала фотки чергового качка Петі, що корчить із себе альфасамця у надії, що він коли-небудь таки більше їй уваги приділить. Потім полайкала аля-контактівські картинки у подружок Лари (тобто Лариси), Лани (тобто Свєти), Кріс (Христини) штибу “Якщо тобі плюють у спину, ти — попереду”, або що “Тільки ті люди лізуть в чуже життя, хто не має власного” і все таке, штибу — ти сильна вовчиця, із вся така із сєбя-сєбя, а всі, хто не розуміє, що ти Багіня — тупі вівці, як обговорюють тебе вранці, в обід, із своїм партнером під час сексу.
Потім поспілкувалась із подружкою Нікою телефоном. Обговорили цилюліт на ногах Лари під час позавчорашнього походу в диско-бар, потім — який розумашка друг Пєті — Нікіта, якому папа порішав питання з військкоматом, ібо нема чого роки втрачати, цю країну не зміниш. І під звичні “Чюєш, да він....Да вона ...Тіпа цей....тіпа ця...” обговорили життя всіх решту подружок, дружбанів, статків їхніх батьків і загалом смислу буття та істинності істини, поки у двері не почула грюкіт баби Ганьки із сусідньої квартири.
- То не в тебе що горить?, - перебила вона філософствування.
- Ой, пасібки, бабуль, зараз гляну, - сказала вона і побігла викидати пригорілі овочі та провітрювати кухню під буркання сусідки, мовляв, поверх засмородили.
А потім Надя, сидячи біля відчиненого вікна, знову взялась за Фейсбук, “Інстаграм”, лайкаючи пости про тих, хто лізе у чуже життя, хто вчить жити, лайкаючи пости таких же “самотніх вовків” і усіх інших соцмережевих “гуру”, що “зробили себе самі”.
