Любить наш народ усілякі телевізійні шоу. Я ж скажу, що дивилась перший сезон “Холостяка”, перший - “Танцюють всі” і все. Просто втратила інтерес. А усілякі інші шоу навіть не можу дивитись, бо...Багато бо. Бо мені не смішно абсолютно, коли з учасників, які реально схожі на людей з психічними розладами, сміються. Одна справа, коли виступ з певних причин провалився — учасник злякався, голос зірвався, не довчив щось і “облажався”, це одне. Інша справа, коли на сцену випускають чи показують зйомки з кастингу, де будь-яким талантом в учасника і близько не пахне, а він “в картинці” суто для нічого в цьому не тямлю. Може, фахівцям цієї сфери видніше — ринок, рейтинги і всяке таке.
А от всілякі шоу “про життя”. За ці шоу я би постукала комусь по голові. Типова програма: запрошують учасника-учасницю із якоїсь глибинки чи просто представника явно неблагополучного середовища і детально, з усім тим, що можна було б упустити, копирсаються у брудній білизні. А судді хто при цьому всьому — якісь екранні фахівці, зірки ж того нашого шоубізу, ну і звісно, глядач. От дивишся таке шоу, і складається враження — забезпечені, успішні, гарно одягнені, і зазвичай російськомовні “фахівці” - це люди. А запрошені герої із жахливою історією про зраду, вбивство, згвалтування, сирітство, - бідно чи смішно одягнуті, нерідко беззубі, розмовлють суржиком чи українською, це — не люди і їхнє життя, включно з розповідями про те, що вони думають, коли сидять в туалеті, можна виставити на загал, засудити і, звісно, посміятися.
Думаю, якби покопирсатись в житті тих “суддів” у такому ж форматі, то там такої брудної білизни буде не менше. Фу.
